Читати книгу - "Вітчим для падчерки, Віта Кросс"

Глава 26. Кевін

Чортова подушка. Вони гирі туди нашпигували, чи що? Спати зовсім неможливо.

В черговий раз б'ю кулаком по подушці, але розумію, що справа зовсім не в ній. Я не можу заснути не тому, що перший раз ночую в чужій хаті. Зазвичай у людей виникають труднощі із засипанням на новому місці. У мене таких проблем немає. Робота зобов'язує часто літати у відрядження і сон в готелях став звичним. Тут же зовсім інша.

Я чітко усвідомлюю причину пекельного безсоння і мені вона до чортів не подобається. Картинка того, як в губи Ель всмоктався той молокосос виїдає мозок сірчаною кислотою. І все б нічого, якби вона пручалася. Я тоді б зміг просто викинути малого за шкірку з ганку і наказати йому більше тут не з'являтися. Він би точно в штани наробив і послухався. Проблема в тому, що вона не намагалася викрутитися чи відштовхнути пацана. Не сказати щоб і відповідала з великою віддачею, швидше просто дозволяла йому себе цілувати, але від цього якось зовсім не легше.

Сідаю на ліжку і тру обличчя. Приїхали, Кевіне. Ось тільки цього не вистачало. Я все життя прекрасно жив холодним розумом, не дозволяючи жінці встати на своєму шляху і запудрити мозок своїм жіночим шармом. На кожну їхню виходку у мене був заготовлений щит, тому якщо я і був закоханий колись, то це було дуже давно. Настільки, що я навіть з ходу і не згадаю. А зараз я відчуваю, як в душі твориться повний безлад.

Мало того, що весь вечір довелося терпіти фальшиві посмішки Елізи, що висіла на моїй руці і представляла всім оточуючим мене, як свого молодого чоловіка, так потім ще й цей спектакль з Елізабет в головній ролі. Подобається він їй, як же. Якщо подобається, то чому вчора лізла цілувати мене, маленька спокусниця?

Ні, ніяка вона не спокусниця. В Ель немає ані краплі фальші і саме це дратує ще більше. Так я хоча б міг спокійно трахнути її, забивши на те, що незабаром ми поріднимося, а через те, що дівчина така щира у мене мізки набакир зсуваються.

Різко встаю з ліжка і виходжу зі спальні. Будинок нарешті провалився в тишу.

Істеричка Дженні вила ще приблизно пів години, поки мати відмивала її волосся. Люсі добре постаралася. Навіть переборщила я б сказав, але не мені її засуджувати. Дівча чесно заробляла свої п'ятдесят баксів. Завдяки її зусиллям я зміг побачити, що насправді представляє із себе зведена сестра крихітки Ель. А точніше чого вона не представляє. Абсолютно повне ніщо. Шарудлива обгортка. Та й мати її не краща. Правда ця змія розумніша в рази. На вечорі жоден з присутніх не зміг відгукнутися про неї погано. Так, немов вони всі змовилися. Хоча було видно, що Еліза дійсно володіє діловою мовою та поведінкою і розбирається в бізнес питаннях. Вона легко вела бесіди на комерційні теми і так само невимушено базікала про моду з дружинами бізнесменів. Така собі ідеальна наречена, тільки мені все одно щось підказувало, що все це фальш.

Те, як вона спілкується з Ель, як ніби вона пусте місце, виводило з себе. Це ж треба ледь не відправила дівчину мити кухню серед ночі. Рехнутися можна.

Проходжу повз спальню Елізабет і мимоволі пригальмовую. Навіщо і сам не розумію, тому знову прискорюю крок і йду вниз. Тільки спустившись розумію, що світло на кухні горить. Цікаво це кому не спиться о другій годині ночі?

Заглядаю в арку і застигає, відчуваючи як вся кров від мозку відходить в пах. На підлозі спиною до мене сидить Ель в одних коротких атласних шортах блідо рожевого кольору і такому ж топі. Крихітка нахиляється, і край топа задирається, відкриваючи моєму погляду дві апетитні ямочки на попереку. Великі пальці запалило від бажання провести по ним, погладити, потім пробігтися по хребту і спуститися знову вниз, щоб зрушити резинку шорт і обхопити долонями сідниці.

У роті відразу стало сухо, а язик прилип до неба. Добре хоч не в боксерках сюди спустився, хоча і спортивне трико не сильно ховає член, що відразу зреагував на спокусливе тіло.

Я як крізь призму бажання спостерігаю за тим, як Елізабет протирає ганчіркою підлогу, вичавлює її, а потім піднімається, щоб вимити руки під краном. Повертає голову і нарешті помічає мене.

 - Містер, Мітчелл, чому ви не спите?