Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

Асгейра Гунара відвели до його покоїв. До нього відправили кількох лікарів замку, а за пів години прибув доктор із казарм. У покоях лорда невідлучно перебували обидві жінки Хаген та їхні особисті служниці.

Поки чоловік був в стані шоку, він був свідомий і сміливо заявив, що його дуже складно вбити. Але ввечері мені доповіли, що йому стало набагато гірше.

Фолкор, з яким вдалося поговорити мені та Назаріо, розповів, що огляд приміщень проходив спокійно. Люди, слухаючись мого наказу, трималися якомога далі від мілаїрців і не провокували. Обурювалися, не без цього, але не лізли. Звідки був зроблений постріл ніхто не зрозумів. Наче арбалетник ховався у стіні.

Від останнього виразу, який був лише мілаїрським оборотом мови, я здригнулася. Нілуа скинув брову, помітивши цей жест, але я тільки похитала головою:

- Я не розумію, хто міг зважитися на це. Ваші люди заарештували когось?

- Вони оточили місце злочину. Я поїду туди зараз і я маю намір з'ясувати хто в цьому винен. Леді Сандро, ви знаєте, чим це може вам загрожувати?

Я розуміла...

- Ми допоможемо вам, - за мене відповів констебль. - Я вирушу з вами. Ми зацікавлені у співпраці та мирному вирішенні питання. Валуа не потрібна війна. Ми думали, що ви в цьому переконалися. І якщо на території замку є дурні, яким невигідний мир, то ми не хочемо мати з ними нічого спільного.

Я вдячно кивнула чоловікові.

Фолкор та Назаріо вирушили на місце злочину, а я лишилась у палаці.

Я сиділа з книгами по медицині в кімнаті Коррадо, безцільно перегортаючи й так до болю знайомі сторінки. Альба та Ромілда по черзі приносили новини з покоїв лорда. Служницям простіше було непомітно пересуватися коридорами.

Кілька разів мій слух вловлював крики, що долинали з правого крила.

Цієї ночі у палаці ніхто не спав.

Пасинок сидів у кутку і малював. Одного разу я не витримала і підійшла до нього:

- Любий, прошу тебе, скажи звідки ти дізнався про поранення лорда?

- Зі стін, - знизав плечима хлопчик. Він захоплено творив нову картину. Я відвернулась і торкнулася рукою холодного каменю.

- А зараз ти щось чуєш?

– Ні. Їх немає.

- Їх? Їх багато?

- Не знаю. Напевно, кілька.

Альба вбігла до кімнати та щільно зачинила двері. Я квапливо підійшла до неї й кивнула, налаштувавшись слухати.

– Наші лікарі кажуть, що зробили все, що змогли, рана дуже серйозна. Вони ставлять на маршалі хрест. Я не зрозуміла точно: чи то їм не дає дозволу мілаїрський доктор, чи вони самі не вміють лікувати подібні випадки.

- А їхній лікар? Мілаїрський? Він що?

- Я не зовсім зрозуміла. Начебто він не може витягнути всі уламки з рани, тому що світлий лорд просто помре від болю. Лікар нарешті вигнав ридаючу Інгрід та її матусю з покоїв. Каже, треба чекати світанку та молитися Гледу. Вночі їх двоєдине не допомагає.

Я подивилася у вікно. Час давно перевалив за північ.

- А він? Ти його бачила? Як лорд почувається?

- Він впав у непритомність. Їхній лікар збивав йому температуру, лорд починав марити.

Я закусила губу і пройшла по кімнаті. Зловила на собі переляканий погляд Коррадо, простягла руку, щоб звично погладити його по голові, але застигла, натрапивши очима на його малюнок. Жіноча постать із сірим волоссям, як у мене, одягнена у легкий сарафан, була зображена зі спини. А довкола неї розстилалося квітуче макове поле.

- Коррадо, любий! Так, це саме те, що потрібно!

Я погладила хлопчика по голові, легенько торкнулася його маківки губами, а потім побігла геть із кімнати, крикнувши наостанок Альбі:

- Поклади Коррадо спати. Я піду в архів, а потім у свої покої. До мене можеш не заходити.

І вискочила в коридор.

Все наше життя щільно пов'язане з нашою вірою. Двоєдине не допомагає вночі, а значить пораненого залишать одного в покоях на досвітній час, щоб Глед вирішив його долю.

По дорозі я скинула туфельки, тому що вони заважали бігти й поспішила сходами вгору.

Але зараз Асгейра не можна залишати одного. Лікар не зміг витягнути всі уламки арбалетного болта, а через це швидше за все піде нагноєння рани.

Я пробігла коридором, мало не спіткнувшись об свої ж спідниці, але дісталася заповітних дверей.

Двоєдине не тільки спить уночі, воно взагалі нагадує мені сором'язливу ольдовійську дівчину - не приймає міцного спиртного, тому мілаїрці не п'ють нічого крім вина, заперечує наркотики та будь-який вплив на свідомість. А тому болезаспокійливі в Мілаїрі алхіміки виготовляють із блекоти або боліголова. Мак заборонений до вирощування по всьому королівству вже понад п'ятдесят років. Саме після того, як виявили наркотичну залежність від нього. У Мілаїрі тоді з'явився якийсь божевільний, який назвав себе третьою частиною Двоєдиного і мало не підняв державний переворот.

Я швидко та неакуратно перебирала все, що стояло на поличках сховища. Іноді зачіпала якісь речі, пляшечки, трактати й вони падали вниз, але я не звертала уваги, шукаючи те, що мені потрібно.

Мілаїра славилася своєю медициною, дослідами, навчанням лікарів на мертвих тілах, але методи алхімії досі не змогли розробити гідну заміну опіуму.

Моя рука нарешті зімкнулась на знайомій чорній пляшці. Я задоволено посміхнулася, схопила з полиці поряд сумку і накидала в неї антисептики, бинти, кілька мішечків із травами, і те, що могло знадобитися. Потім я поспішила геть з архіву.