Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

Що це було? У мене знову почалися якісь галюцинації? А головне, як не вчасно. Сподіваюся, "глядачі" в перших рядах не помітили мого збентеження і занадто різкої реакції.

- Наступного разу попереджайте, - губи імператора все ще були недозволено близько, і я протяжно видихнула, втомившись боротися з такою шаленою спокусою.

- Якщо ти не припиниш мене спокушати, то я продовжу. Але гості навряд чи оцінять таку нашу поведінку. Мені-то в принципі байдуже, але ти... - я сіпнулася, опускаючи свій погляд. - Ти не проти, якщо я запрошу на танець твою сестру? - Голос монарха відразу ж змінився, ставши більш офіційним, і я здивовано застигла, не очікуючи почути таке запитання.

Його Величність цікавиться моєю думкою?

- А хіба глава дистрикту не сам вирішує, з ким йому танцювати? Не думаю, що я можу...

- Ти можеш, - сказав упевнено, похмуро зсунувши при цьому брови. - Зараз я твій чоловік, і ти маєш повне право висловлювати мені своє невдоволення. Навіть якщо мені це не сподобається. Але не забувай, що у цієї медалі є дві сторони... - я коротко кивнула, замислившись над почутим.

Я можу...

- Знаєш, а я не проти. Ліарі не завадить отримати частку уваги та впевненості. Але пізніше я теж хочу танець, - я ж МОЖУ сказати про це своєму нареченому. - І ніяких інших жінок, - додала ледь чутно, але сміх, що пролунав після цього, свідчив про те, що правитель усе ж почув моє бурчання.

- Слухаю і підкоряюся, моя леді, - поцілував мені долоню, після чого попрямував у бік моїх батьків.

- "Так, добре... Сандро, ти головне дихай", - зараз мені не зашкодило б віяло, або хоча б відчинене віконце поблизу.

Дайте мені кисню врешті-решт!

Ріггард Драгонійський

Чи розуміла Алісандра, що щойно відбулося? Не думаю... Я і сам не одразу усвідомив те, що сталося, адже вже практично встиг звикнутися з думкою, що моя драконяча іпостась заснула. Так, це була страшна таємниця всіх перевертнів нашого часу: проявивши себе одного разу, звір усередині засинав, так і не розправивши крила.

Ні, деякі "плюшки" після цього залишалися, але це було ніщо в порівнянні з істинною міццю крилатих. Саме тому я не одразу допетрив, почувши голос своєї другої іпостасі, звернений до дівчини в наших обіймах.

- "С-Сандра", - це стало одкровенням, яке налякало мене, адже я чудово розумів, що таємниця нашої маленької стане тією перепоною, через яку ми не зможемо переступити, хоч як би не старалися.

Разом із цим усвідомленням прийшло й інше: я відпущу Істрійську. Адже я не можу вчинити так із тією, що стала для мене чимось більшим, ніж просто фіктивна наречена.

Але не зараз. По-перше, нам обом потрібне це прикриття, яке дасть змогу уникнути наполегливої уваги небожителів, а по-друге... А по-друге, я хочу побути бодай трохи егоїстом, і насолодитися близькістю Алісандри.

Усі ці роздуми промайнули в моїй голові буквально за кілька секунд, поки я наближався до старшої доньки лорда Ольгафа. Я мав допомогти сестрам своєї обраниці хоча б так, раз це було в моїх силах. Але задуманому не вдалося збутися, адже просто переді мною виник син Першого Лорда.

Орлексіан рухався впевнено, і зупинився лише в той момент, коли опинився на моєму шляху.

- Нам треба поговорити, - вимовив мій студент, і не озираючись попрямував до виходу на балкон.

Зухвалий малюк. Деяким я не прощав і меншого, але чомусь його не міг образити, прекрасно розуміючи, які емоції вирували в нього в грудях.

Його закоханість було видно неозброєним оком.

Тому я лише з розумінням хмикнув, відкинувши вбік моралі, що крутилися на язиці, і поспішив за своїм суперником. Мабуть, мені було навіть цікаво, що ж хлопець вигадав, раз дозволив собі таку вільність.

Опинившись на балконі, я акуратно зачинив за собою двері, запечатавши їх від прослуховування. Не думаю, що комусь ще варто знати про те, що нас двох об'єднувало.

- Я слухаю, - став поруч із хлопчиною, кинувши на нього косий погляд.

- Я кохаю Алісу всім серцем, - Лекс не став ходити навкруги, одразу ж поставивши мене до відома.

- Я знаю. Але це ніяк не впливає на те, що ліра Істрійська буде моєю обраницею, - я б відступив, якби Анрійський був простим смертним, але зараз він так само небезпечний для Сандри, як і я, а це означало лише одне...

- Адже ви навіть не дивилися на неї ще тиждень тому. То що ж змусило вас змінити власну думку? - Багато чого сталося, але я не планую з тобою ділитися, адже це небезпечні знання. Помітивши, що я й не думаю якось виправдовуватися, мій співрозмовник продовжив. - Якщо вона вам хоча б трохи небайдужа - відпустіть Алісандру. Дайте їй свободу вибору, - ось навіть як...

- А з чого ти вирішив, що можеш роздавати мені такі поради? - як же мене бісило те, що цих двох могло пов'язувати щось більше, ніж навчання в академії. - Хто взагалі дозволив тобі щось вирішувати за мою наречену? - Хлопець сіпнувся, почувши з моїх вуст це слово.

- Я... мені... 

- "Мені теж! Я, чорт забирай, теж потребую її!", - але мовчу, мені не можна це вимовляти. 

- Ви не пара... Вона вам не підходить! 

- "А ось тобі підходить, так?", - не вимовляю жодного слова, але мій погляд значно красномовніший за все, сказане молодшим спадкоємцем Станіслава.

- Лексе, ти маєш розуміти, що є вибір, над яким ти не владний, і...

- І я маю сама обирати собі чоловіка. Хоча б це можна дозволити мені зробити самій? - Дівчина стояла в мене за спиною, грізно зсунувши свої брови. - Чи ти вважаєш, що моє походження занадто низьке для Його Величності? Ріггард... він мене поважає, а ти, - плюнувши на всі правила, я зробив те, що вимагало моє серце.

- Ми йдемо, - зробив крок до маленької, стиснувши її в міцних обіймах, після чого активував портальний артефакт, переносячи нас в свою спальню.

- "Моя!", - гарчав звір у мені, і йому вторило моє бажання не просто бути поруч, а ще й оберігати дівчину від усіх злих слів, що можуть бути спрямовані на мою обраницю. - "Н-нашу", - поправив мене дракон, і я ствердно кивнув.