Читати книгу - "Арос. Суджена для чорного дракона, Аніта Мілаєва"

Христина

- Я дивлюся, у тебе стає звичкою потрапляти в неприємності, - посміхнувся Дем, побачивши, що дівчина прийшла до тями.

І знову ніякого болю Христина не відчула. У легенях не було болю від дивного диму. Місце, де чужинець завдав удар, не саднило. Чудеса, та й годі. Або в цьому світі у неї відбувається швидка регенерація, або хтось її зцілює.

- Хто казав, що буде легко? - підводячись, щоб озирнутися, промовила вона.

Вони знаходилися в кімнаті, яка дуже нагадувала спальню замку дракона. Коричневі тони, балдахін і скриня.

Христина підскочила з ліжка. Невже цей маг вирішив віддати її дракону? Як підло!

- Що ми тут робимо!? - прокричала вона, швидко підійшовши до вікна, щоб переконається в правильності своєї здогадки.

- Маскуємося, - знизав плечима Дем, - тут нас ніхто шукати не додумається. Твій дракон давно не живе у цьому замку, тому гостей чекати не варто. І противник сюди не поткнеться.

- Ти або надто розумний, або дуже дурний, - задумливо промовила вона, мнучи в руках штору зі щільної тканини.

Ідея перебувати в маєтку чорного дракона не сподобалася Христині. І водночас вона хотіла залишитися, розглянути володіння ящера.

Чомусь тут вона відчувала себе в безпеці. Після розмови з драконом уві сні, дівчина постійно думала про нього. Згадувала ту ніжність, яку відчувала, перебуваючи поруч з чорною істотою. Міркувала над його словами. Шанс! Вона не дала йому шансу на відносини, бо мало знала про драконів, тільки те, що розповідав батько.

Думки про те, як влаштований цей світ, що ящери, як і їх бонобі залежать від мітки на руці, не давала їй спокою. Що ж, залишаючись тут, вона зможе одержати доступ до бібліотеки і можливість познайомитися з невідомою інформацією.

- Думаю, слово «неперевершений», підійде, - хитро посміхнувся він.

- А якщо все- таки хтось навідається сюди, що тоді?

- Я розставлю сигнальні кристали. Якщо до нас завітають гості, ми про це дізнаємося. І ще, - він підійшов до дзеркала, - сподіваюся ти пам'ятаєш, який вигляд має твій дракон?

Христина здивовано подивилася на чоловіка. Звичайно, вона пам'ятала Деміона. Навіть при всьому своєму бажанні, не змогла б викреслити з пам'яті його образ.

- Пам'ятаю, а що? - обережно запитала вона.

- Для маскування я прийму його образ, в разі чого, тобі доведеться мені підіграти.

Дем покрутив на зап'ясті браслет, і Христина побачила в дзеркалі відображення Деміона. Вона ахнула. Ідеальна схожість. Фігура, волосся, зріст. Дівчина зустрілася поглядом з чоловіком. Навіть колір очей був блакитним, як у її ящера.

Чоловік повернувся до неї.

- Дай свою руку, - він оглянув зап'ястя Христини, вивчаючи мітку.

Дівчина не могла відвести погляд від нового образу мага. Серце застукало швидше, дихання стало переривчастим. Не можна створювати таку правдоподібну ілюзію. Так і до інфаркту недалеко! Один тільки його образ викликав у дівчини стільки емоцій. Христина навіть не помітила, як Дем робив маніпуляції зі своїм зап'ястям. Вона сфокусувала погляд на його руці тільки тоді, коли чоловік приклав свою руку до її і сказав:

- Дай оцінку моїй майстерності.

Христина перевела погляд на зап'ястя. У обох красувалися однакові малюнки, які світилися блакитним сяйвом.

- Найважче підробити сяйво мітки, але у мене вийшло, - задоволено сказав Дем, розглядаючи дівчину.

Вона похитала головою, намагаючись вийти зі стану шоку, від того, що відбувається. Їй доведеться звикнути до цієї ілюзії. І щось їй підказувало, що це буде нелегко.

- А як я буду знати, що переді мною ти, а не справжній Деміон? - запитала Христина.

Чоловік задумався.

- Давай пароль придумаємо. Наприклад, ти будеш питати: «Дем, це ти?», І якщо я, то у відповідь тебе поцілую, - нахабно запропонував чоловік, підійшовши до дівчини.

- Пфф, - вона відійшла від нього трохи далі.- Ні, краще відповіси: «Матирса», і я буду знати, що переді мною ти.

- Нудно, - посміхнувся чоловік, але погодився на її пароль.- Пропоную спуститися вниз. Але для початку, - він клацнув пальцем, і на дівчині замість халата з'явилася зелена сукня з високим коміром і довгими рукавами.

Христина покрутилася біля дзеркала, оцінюючи новий наряд. Або у Дема зі смаком проблеми, або він навмисне одягає її в усе закрите і непоказне.

Вони спустилися вниз у великий просторий зал. На подив Христини стіл був сервірований на двох і ломився від їжі.

- Звідки це? - здивувалася дівчина.

- Прислуга накрила. Вона нас не бачать, їм все одно, хто віддає накази. Чого ж нам бути голодними, - знизав плечима Дем.

Христина з побоюванням подивилася навколо. Нікого не було видно. Все таки погана ідея ховатися від дракона у його володіннях.

- Розкажи мені про напад, - відсунувши для неї стілець, і, присівши навпаки, запитав чоловік.

- Я мало що пам'ятаю. Цей туман навколо, немов душив і змушував говорити правду, - згадувала Христина, пробуючи м'ясо.- Він вирішив, що ми його викрили і прийшов дізнатися як. Побачивши мою мітку, незнайомець хотів мене забрати, сказав, щось на зразок: «тепер не доведеться йти на бал», - згадувала Христина. - Я запам'ятала його голос і шрам на обличчі. А ще його очі. Думаю, впізнаю його, якщо побачу. І ще, дивно, але він ніби блокував мою магію.

Чоловік уважно слухав Христину, не перебиваючи, а вона намагалася на нього не дивитися. Аж надто ідеальна схожість ілюзії з Деміоном.

- Я його поранила, - згадала дівчина.

- Я бачив, наспів саме в той момент, як він тягнув тебе до порталу. Завдяки тобі ми тепер знаємо, що викрадач - носій золотого дракона.

- Що? - не повірила дівчина. Виходить дракони не такі ідеальні, як ти розповідав?

- Я не говорив про ідеальність ящерів, тим більше цей чоловік не ініційований дракон, про його існування ніхто не знає.