Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

страх і поглиблює віру в рятівну силу нашого Бога. Іноді це застереження та профілактика, наприклад те, що

вночі в лісі підстерігають перевертні, щоб діти просто не блукали лісом у сутінках, для їхньої ж безпеки.

Бабуся казала мамі, якщо хто в селі вішається, то на Диявольськім дубі. Дідусь часто кричав зі злістю, що не

витримає і повіситься, він уже мав мотузку і знав дорогу до дуба. Однак я не знаю, чи там хтось справді

повісився.

– Ти проведеш мене до того дерева?

– Ясно, – охоче кивнула дівчина. – Ходімо зараз, а розмітку цвинтаря я закінчу завтра. Скоро стемніє, а я не хочу після настання темряви опинитися під тим дубом.

Вона віднесла спорядження до машини й дістала маленький туристичний рюкзак.

– Оскільки ми збираємося досліджувати таємничі руїни, я взяла ліхтарі і кілька речей, необхідних

для виявлення скарбів або темного минулого, тому що не знаю, що ми знайдемо.

– Хрест і свячена вода? - засміявся він.

– Пляшку вина і в’ялену яловичина прямо з Техасу, — відповіла Майя, підморгнувши йому, і

попрямувала до лісу.

Вони вийшли на широку стежку біля того місця, де в перший день зник його таємничий

співрозмовник. З Майєю Косма почувався себе впевнено, було видно, що він знає, куди йти, і через кілька

хвилин вони вийшли на лису галявину з невеликим пагорбом у центрі. У її центрі стояв великий дуб із

міцним стовбуром, гілки якого розтягувалися на багато метрів убік.

– Виглядає як звичайний дуб, — сказав Косма.

– З того, що я дізналася від свого професора, це старе дерево. Дуже старезне. Колись навіть

виникала ідея провести навколо нього розкопки, бо дуб, очевидно, був місцем культу слов'ян.

– Я думав, що це кельти поклонялися деревам.

– Слов’яни поклонялися природі, а також мали священні гаї. Саме за порушення порядку такого

місця був вбитий святий Войчех. Слов'янська міфологія була стерта зі сторінок історії християнством і

оповита таємницею. Християни, як це було б красиво висловлено сьогодні, нав'язали слов’янам свій

наратив.

– Підтримуючи його мечем.

– І солідно. Сьогодні Церква говорить про хрещення Польщі як про величну подію, але це був лише

початок страшної війни, яка тривала десятиліттями аж до ХІІ століття. Це не те, що раптом з'явилися

священики, несучи святі дари, гладили дитячі голівки і співали "Барку"19 в квітчастих процесіях.

Сьогоднішнього папу, який засуджує руйнування мусульманами пам’яток старої культури, тоді б висміяли і, 19

"Барка" - дуже популярна пісня, яку віруючі виконують в костелах і під час релігійних свят. Це

польський варіант пісні "Pescador de hombres" (Рибак людей), яку написав іспанський священик Сезарео

Габарейн Азуменді; автор польського тексту - ксьондз Станіслав Шмідт.

48

ймовірно, зарізали б уві сні. Католики руйнували, палили, зрівнювали з землею старі храми. Скільки у нас

пам’ятників тих часів? Скільки залишилося статуй Святовида? Вони подбали про те, щоб жоден камінь на

камені не залишився.

Поки дівчина розповідала, Косма підійшов до дерева. Воно виглядало як звичайний дуб, старий і

міцний, на його корі не було ні слідів людської діяльності, ні рубців, ні вирізаних сердечок. Воно не

нагадувало крокуючого чудовиська і навіть спонукало нас відпочити під ним, притулитися спиною до

шорсткого стовбура, відкрити принесене в рюкзаку вино й з’їсти в’яленої яловичини, хоч Косма ніколи в

житті не їв, таке завжди було в перший раз. Може, навіть не єдиний цього вечора?

– Гойдалку ми повісили ось тут. – Майя показала на тверду гілку, що була найближче до землі і

жадібно простягла пальці до лісу. Здавалося, рано чи пізно вона дістане до стіни дерев і не змилосердиться

над ними. – Тоді нам довелося підсаджувати один одного, щоб прив’язати мотузку.

Скільки може бути років цьому дубові? Тисяча? Якщо він був святим для слов'ян, то принаймні так.

Немає сумніву, що це місце може стимулювати уяву, особливо людей, розум яких сповнений

забобонів, віри в магію та всіляких привидів.

– І сьогодні від нього все ще морозить? – запитав Косма, дивлячись на дівчину. Вона не посміхалася, невже в її голові крутився якийсь фільм із минулого, дядько зі скривленим від злості обличчям, люто

розмахуючий ременем, як воїн?

– Дитячі страхи можуть залишитися з нами до кінця, – відповіла вона.

– Це звичайне дерево.

– Так, але хрест Христовий теж звичайний дерев’яний, але вкритий століттями релігійного екстазу, стає містичним символом і викликає тисячі почуттів та асоціацій.

Вони стояли й дивилися