Читати книгу - "Подарована Асмодею, Іванна Желізна"

— Бос, ви прийшли потренуватися? Чи просто провідати нас? — вартувало мені тільки переступити поріг спортивного залу, як на мене перевели погляди з десяток моїх бійців. 

Більшість з них охороняли нас з Ліліт, а тому я добре знав кожного. Все ж таки від цих людей залежали наші життя. 

— Як ваша рука? 

— Ми давно вас не бачили

Я коротко посміхнувся на запитання та зауваження. Плече досі заживало, але бандаж я перестав носити. Доста з мене цієї немічності. Пора повертатися у форму, враховуючи, що ситуація з пацюком тільки загострюється. По його вказівки податкова служба почала розслідування щодо купівлі великих ділянок землі, які здійснювали мої люди. У нас знову почалися проблеми.

— Я у нормі. Вирішив перевірити, як ви та й трохи розім’ятися.

Хлопці з розумінням кивнули мені й повернулися до своїх тренувань. Я ж обвів залу поглядом у пошуку потрібної мені фігури. Минуло близько тижня з розмови з Норою, а владнати одне обурливе непорозуміння ніяк не доходили руки. 

Тайпан стояв біля груші, відпрацьовуючи удари, коли я вирішив дещо йому запропонувати. 

— Вийдемо на ринг і розімнемося трохи, — у мого протеже мало очі на лоба не вилізли.

— Бос, при всій повазі, але з тобою битися не буду. Ти після кульового ще не відновився. Тому якось іншим разом. 

Можливо, Тайпан мав рацію, але я сьогодні був налаштований на інше.

— Це була не пропозиція, а наказ. Тому лізь до мене. 

Не чекаючи ще якихось нарікань від Тайпана, я виліз на подіум. Один з хлопців побачивши мене на ньому, відразу приніс пару бинтів та капу, від якої я відмовився. Мені вона не потрібна, а от моєму помічну може знадобитися. 

— Асмодей, це дурість, — Тайпан ніяк не замовкав, але боксерські бинти також намотував на руки. — Я ж тебе можу покалічити ще більше. 

— Не бери на себе багато. Ще хто кого покалічить. 

Я був роздратований.

— Які хоч у нас правила? 

— Ніяких. Просто випускаємо пар, — на цих словах я спробував завдати першого удару, який Тайпан успішно заблокував. Це мене ще більше розпалило. 

У повітрі стояло напруження. Я знову замахнувся і знову зазнав невдачі. Тайпан завжди був спритнішим, а тому зміг легко відскочити від мого удару. Демон у мені лютував, бо бажав чужої крові, яка мала просочити бинти на моїх руках.

— Нападай!

Ми стоїмо у стійці, не зводячи погляду один з одного. Адреналін у крові помалу дурманить розум. Я бачу, що в очах Тайпана також загоряється азарт, а тому він робить крок уперед, обманюючи мене. Бо коли я намагаюся відвернутися від удару з однієї сторони, отримую його в іншу.  

Відчуваю, як піт стікає по спині, але я не можу дозволити собі слабкість. Тому знову піддаюся уперед і цього разу встигаю зачепити щелепу Тайпана. Той відразу морщиться і тягнеться рукою до ураженого місця. Я ж переможно посміхаюся. 

— Як думаєш, зможеш посміхатися Норі з вивихом щелепи? — здалека починаю я. 

— То он в чому справа. Вирішив помірятися силою через Нору? 

— Вирішив показати тобі твоє місце. 

Тайпан пішов у наступ. Його удари сипалися з різних сторін, змушуючи мене захищатися і відступати. Мені потрібно було втриматися за будь-яку ціну.

— Вона не твоя.

Кожен замах Тайпана я блокував, шукаючи слабке місце в його захисті. І ось, мій шанс. Я зібрав усю свою силу і завдав нищівного удару, який змусив його відступити на кілька кроків. Відчувши перевагу я продовжив наступати, намагаючись отримати ініціативу. 

— Якщо думаєш змусити мене відступити тільки одним спарингом, то сильно помиляєшся. Я тобі вірний до останнього подиху, але це не розповсюджується на почуття. А Нора мені не байдужа!

Почуте мене здивувало. Я навіть не помітив, як Тайпан піддався вперед і ударив в здорове плече. Протверезив мене тільки різкий біль. 

Ед працює на мене десять років. Кожен з мого угрупування знає його, як мою праву руку після Ліліт. Скільки він врятував мені життя, скільки доводив свою відданість. Жодного разу не заперечив, але сьогодні привселюдно оголосив, що піде проти мене, якщо справа стосуватиметься почуттів.

Це мене злить і водночас викликає повагу. 

— Нападай!

Бій тривав, і кожен новий удар став все більш небезпечним. Піт стікав з обличчя, поранене плече нило від навантаження, але я не зупинявся, бо знав, що перемога означає більше, ніж просто тріумф. Це вже питання честі. 

І знову я наступаю. Адреналін у крові досяг критичної точки. Тому потрібно було все логічно завершувати, доки була така можливість. 

— Відступись доки не пізно. 

— Відступлю, якщо побачу, що не цікавий Норі. Та судячи з того, що я зараз бачу, це не так. І ти не зможеш вплинути на її вибір. 

Рука, яка тримала міцний ланцюг, помалу розтискається, даючи Демону можливість вирватися з повідця. Асмодей виходить назовні й завдає нищівного удару у сонячне сплетіння. Він і стає вирішальним, бо Тайпан згинається від болю і падає на коліна.