Читати книгу - "Нейромант"

Вона навела на нього гладкий чорний «Вальтер» із глушником.

– Уже вдягаюся, – відповів він, кульгаючи до ліжка. Досі затерплі ноги не слухалися. Він зашпортався, вдягаючи чисту футболку.

– Неподалік ми припаркували судно. Конструкт Полі знищимо електромагнітним імпульсом.

– «Сенс-Нет» лютуватиме, – промовив Кейс і подумки додав: «і знищите всі докази в консолі».

– Їм уже несолодко через те, що вони створили таку річ.

Кейс просунув голову в футболку. Побачив на ліжку сюрикен, бездушний шмат металу, свою зірку. Пошукав у собі гнів. Його не було. Час здаватися, плисти за течією… Він згадав про токсичні капсули. «Ось і м’ясо подало голос», – пробурмотів. У ліфті, що ніс їх на горішню луку, він думав про Моллі. Вона, мабуть, уже в Стрейлайті. Полює на Рів’єру. На неї, можливо, полює Хідео – найімовірніше, ніндзя з Фінової історії – той, що приходив по співочу голову.

Він сперся лобом на чорний матовий пластик стінної панелі й заплющив очі. Кінцівки були немов дерев’яні, старі, зморшкуваті, набряклі від дощу.

По столиках під яскравими парасольками серед дерев розносили ланч. Ролан і Мішель грали свої ролі й щебетали французькою. П’єр тримався позаду. Мішель тримала дуло пістолета біля Кейсових ребер, сховавши його під білою курткою, яку накинула на руку.

Перетинаючи луку, лавіруючи між столиків, він розмірковував, чи пристрелить вона його, якщо він зараз знепритомніє. Периферичний зір заростав чорним хутром. Він глянув угору на ладо-ачесонівську смугу й побачив величезного метелика, що граційно закладав віраж у голографічному небі.

Лука закінчувалася металевою огорожею над урвищем, дикі квіти танцювали на висхідному вітрі, що здіймався вгору з ущелини, з вулиці Дезидерата. Мішель відкинула з обличчя коротке темне волосся та на щось вказала П’єрові, промовивши кілька слів французькою. Її репліка звучала цілком щасливо. Кейс глянув, куди вона вказувала, і побачив білі спалахи казино, бірюзові прямокутники тисячі басейнів, тіла засмагальників, мов бронзові ієрогліфи, які втримувала на безкінечній увігнутій внутрішній поверхні Фрісайда мирна сила штучного тяжіння.

Вони дійшли вздовж огорожі до фігурної арки залізного мосту над вулицею Дезидерата. Мішель підштовхнула його стволом «Вальтера».

– Легше, я сьогодні ледве ворушуся.

Вони здолали трохи більше чверті мосту, коли їх атакував планер – його тихий електродвигун мовчав, аж доки вуглецевий пропелер не зрізав маківку П’єрового черепа.

На мить їх накрило тінню. Кейс відчув гарячі бризки крові на своїй шиї й потилиці, а тоді хтось збив його з ніг. Він перекотився на спину й побачив Мішель – та стояла навколішки й цілилася, тримаючи «Вальтер» обома руками. «Немає сенсу», – промайнуло в його на диво тверезій від шоку голові. Мішель намагалася збити планер. А тоді Кейс зірвався на біг. Озирнувся, коли добіг до дерев. Ролан наздоганяв його. Він бачив, як крихкий біплан ударився в залізне поруччя мосту, зім’явся, перевернувся через крило і змів дівчину вниз.

Ролан не озирався. Його обличчя скам’яніло, зблідло, зуби вишкірилися. Він тримав щось у руці.

Робот-садівник узявся за Ролана, коли той пробігав під деревом, біля якого тільки-но був Кейс. Він випав просто з підстриженої крони – чорно-жовта крабоподібна штука.

– Убив їх, – хрипів на бігу Кейс. – Психопат ти довбаний, убив їх усіх…

14_

Малий потяг рушив тунелем зі швидкістю вісімдесят кілометрів на годину. Кейс не розплющував очей. Душ допоміг, але сніданок пішов горлом, коли він побачив на білих кахлях рожеві патьоки води, змішаної з П’єровою кров’ю.

Із наближенням до вузького кінця веретена тяжіння слабшало. Кейсів шлунок спазматично стискався.

Ерол чекав зі своїм скутером біля стикувального відсіку.

– Кейс, ман, у нас велика проблема. – Тихий голос було ледве чути в гарнітурі. Він натис підборіддям на регулятор гучності й глянув на лексановий візор Еролового скафандра.

– Нам треба на «Гарві», Ероле.

– Йо, ман. То залазь-пристібайся. Але стоїть на приколі наш «Гарві». Повернулася яхта, що приходила раніше. Зістикувалася намертво з «Гарві».

Тьюринги?

– Тобто – приходила раніше? – Кейс заліз у скутер і почав пристібатися.

– Японська яхта. Привозила пакунок…

Армітідж.

«Маркус Гарві» викликав у Кейсовій уяві переплетені образи ос і павуків. Крихітний буксир ніби прилип до глянцево-сірих комашиних грудей уп’ятеро більшого судна. Плечі стикувальних гаків сяяли на тлі латаного корпусу «Гарві» у дивно прозорому вакуумі й жорсткому сонячному світлі. Блідий сітчастий трап виходив із яхти, огинав по-зміїному двигуни буксира й перекривав кормовий шлюз. У положенні суден Кейсові бачилося щось непристойне, але не сексуальне – радше пожиральницьке.

– А що Мелкам?

– Мелкам нормально. Тунелем ніхто не спускався. Пілот яхти говорив до нього, казав, розслабся, ман.

Коли вони облітали сірий корабель, Кейс побачив назву «ХАНГВА», написану великими чіткими білими літерами під хмарою японських ієрогліфів.

– Мені це не подобається, чувак. Думаю, може, час забирати звідси свої сраки так чи сяк.

– У Мелкама на думці те саме, ман, але «Гарві» зараз не полетить далеко.

Мелкам сипав скоромовкою в радіопередавач, коли Кейс зайшов через носовий шлюз і зняв шолом.

– Ерол полетів назад на «Розхитувач», – сказав він Мелкаму.

Той кивнув і далі шепотів щось у мікрофон. Кейс проліз над розлогим снопом дредів, що коливалися над головою пілота, і почав вибиратися зі скафандра. Мелкам заплющив очі, кивав у такт реплікам, які чув у навушниках із яскраво-червоними накладками, і зосереджено морщив лоба. На ньому були подерті джинси й стара зелена нейлонова куртка з відірваними рукавами. Кейс почепив червоний скафандр у речовий гамак і підтягнувся до свого місця в сітці.

– Глянь, що там привиди кажуть, ман, – сказав йому Мелкам. – Комп’ютер увесь час питає про тебе.

– А хто там у тій штуці?

– Той самий молодий японський ман, що й раніше. А тепер до нього приєднався ваш містер Армітідж, прибув із Фрісайда…

Кейс наліпив троди й увімкнувся.

– Діксі?

Матриця видала йому рожеві кулі Сиккімського сталеварного комбінату.

-Що це ти там за кашу заварив, малий? Обростаєш уже сенсаціями. «Хосаку» під’єднали до здвоєного банку даних на кораблі твого боса. Понеслося. Оперативники Тьюринга на тебе вийшли?

– Так, але Мовчозим їх убив.

– Ну, це їх надовго не затримає. Там, звідки ці прийшли, ще багато. Скоро з’являться з підкріпленням. Зуб даю, їхні оператори вже злетілися на