Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

Голівка лежить на моєму плечі, волоссячко ледь торкається шиї, лоскочучи. Навіть з'являється бажання поцілувати Емму в лобик, але розумію, що це недоречно. Я для неї чужа.

Обережно поклавши дитину в колиску, краєм ока помічаю чиюсь присутність позаду. Діна спостерігає за тим, як я справляюся. Можливо, нарешті вирішила мене підмінити.

— Вона заснула? — тихо питає пані Демченко.

Киваю. Після цього вона рукою запрошує до себе і проводить на кухню, де наливає вино в келих.

— Ти втомилася, Олесю? — питає так, ніби не знає відповіді.

— Чесно кажучи, так. Ви вже відпустите мене?

— Можу запропонувати трохи розслабитися, — хитає пляшкою, обхопивши пальцями її горлечко.

— Ні, дякую, — трохи відвертаюся. — А коли закінчується мій робочий день? Здається, ми це ще не обговорювали. Я вже, до речі, трохи втомилася.

— Люба, я майже закінчила зі своїми справами. Ще годинка-дві — і викличу тобі таксі. Сподіваюся, квитки на потяг сама придбаєш?

Згадую, що в кишенях порожньо. Стискаю губи від ніяковіння, адже мушу попросити допомоги в господарки будинку.

— Діно, чесно кажучи, мені довелося їхати до вас спонтанно, тому не маю коштів на квиток. Можете частину заробітку вирахувати із моєї зарплати, а зараз дати готівкою? А я ще з Еммою посиджу.

Діна звужує очі й хмикає. Але, коли очікую на словесний ляпас, вона підводиться й іде за гаманцем. З нього двома пальцями дістає купюру, якої вистачить, щоб тиждень купувати квитки в Градськ і назад до Ланова, і простягає її з гордовитим виглядом.

— Бери. Вважай, що це аванс. І я платитиму тобі значно більше, якщо виручатимеш мене.

— Намагатимусь, — запихаю в кишеню гроші.

— І ще, Олесю, — Діна сідає на високий стілець за стійку, відкладає гаманець і змикає пальці в замку. — Днями я планую полетіти за кордон у справах. На п’ять днів.

— П’ять? — розтуляю рота.

— Не хвилюйся. Іноді з дитиною залишатиметься моя мама, але лише вдень. Вночі доведеться тобі займатися Еммою. Але ти отримаєш гідну платню за це, не сумнівайся. Це для мене важлива поїздка, розумієш? І я більше не маю на кого залишити доньку.

Насправді я Діну не розумію. І навіть тих грошей не хочу. У мене, окрім роботи, ще є навчання, свої справи... Але відмовити цій жінці важко.

— Не впевнена, що впораюся, — зізнаюся. — Тим більше п’ять днів — це тривалий термін для мене.

— Але ж ти вже навіть сьогодні, у перший робочий день, гарно справляєшся. Сьогодні дитину було майже не чутно. Ти молодець, Олесю! Справді!

Звісно, їй нічого не було чутно, оскільки вона зачинилася у кабінеті, а інколи взагалі покидала будинок.

— Діно, я все одно сумніваюся, що впораюся. У мене буде багато запитань щодо догляду за вашою донькою, а вас поруч не буде.

— Чому? — вона розводить руками. — Можеш телефонувати мені або моїй матері будь-коли. Техпідтримка завжди на зв’язку, — Діна жартома віддає честь.

Мені завжди важко відмовляти, коли хтось просить допомоги. Але ця доброта колись мене погубить, чесне слово.

— Гаразд, якщо ваша мама допомагатиме… — опускаю очі й відвертаюся, щоб приховати невдоволений вираз. Найбільше серджуся на себе.

— Чудово! Не дарма я сказала Нестору, що ти мені подобаєшся! — совається на стільці Діна з широкою усмішкою, переможно роблячи ковток вина. — Відповідальна, кмітлива, дисциплінована — це все про тебе, дорогенька.

Діна дістає телефон, щоб зробити дзвінок. Зрештою, вона знову залишає будинок, а я гепаюся на диван і заплющую очі. Навіть думати немає сил. Навколо тиша й спокій. І вперше в житті я впадаю в дрімоту, просто сидячи. Гублюся в часі, але згодом дитячий плач з кімнати знову змушує мене піднятися на ноги.

Невже всі діти так мало сплять? Господи… Навіть мені вже хочеться рюмсати за компанію з Еммою.

Беру дівчинку на руки й ходжу з нею будинком, бо в дитячій за сьогодні вивчила кожну пляму на шпалерах. Підгузок міняти дитині ще рано. Годувати — теж.

— Лялечко, чого ж тобі бракує? — запитую, заглядаючи у блакитні оченята.

Емма починає борсатися й ловити щось рученятами, поки я не здогадуюся, що вона шукає моє волосся. Тепер перекидаю пасмо наперед — і дівчинка, вхопившись, одразу заспокоюється. Та чи надовго?