Читати книгу - "Випробування невинуватістю"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Так, – підтвердила Тіна, – у мене є ключ.
– Можливо, ви зайшли до будинку. Може, пішли до вітальні своєї матері та знайшли її мертвою. Чи, можливо…
Тіна підвела голову.
– Чи, можливо, я її вбила? Саме це ви хочете сказати, комісаре Г’юїш?
– Це одна з можливостей, – зазначив Г’юїш, – але, міс Арґайл, припускаю, що, ймовірніше, вбивство скоїв хтось інший. Якщо це так, гадаю, ви знаєте, – чи дуже підозрюєте, – хто вбивця.
– Я не заходила до будинку, – повторила Тіна.
– Тоді ви щось бачили чи чули. Ви бачили когось, хто заходив до будинку, або когось, хто виходив із нього. Можливо, там був хтось, про чию присутність ви не знали. Міс Арґайл, це був ваш брат Майкл?
Тіна відповіла:
– Я нікого не бачила.
– Але ви щось чули, – спритно підказав Г’юїш.
– Міс Арґайл, що ви чули?
– Говорю ж вам, – наполягала Тіна, – я просто передумала.
– Вибачте, міс Арґайл, але я в це не вірю. Чому ви їхали аж із Редміна, щоб відвідати свою сім’ю, і повернулися назад, ні з ким не зустрівшись? Щось змусило вас змінити свою думку. Ви щось побачили чи почули. – Він нахилився вперед. – Міс Арґайл, гадаю, ви знаєте, хто вбив вашу матір.
Дуже повільно Тіна похитала головою.
– Ви щось знаєте, – продовжив Г’юїш. – Щось, чого ви не маєте наміру розповідати. Але міс Арґайл, поміркуйте, дуже добре поміркуйте. Ви розумієте, на що прирікаєте всю вашу родину? Ви хочете, щоб вони всі залишалися під підозрою. Бо саме це й станеться, якщо ми не докопаємося до істини. Той, хто вбив вашу матір, не заслуговує на те, щоб його покривали. Саме так, еге ж? Ви когось покриваєте.
І знову той темний, непроникний погляд.
– Я нічого не знаю, – твердила Тіна. – Я нічого не чула, нічого не бачила. Я просто… передумала.
Розділ двадцятий
I
Калґарі та Г’юїш дивилися один на одного. Калґарі бачив перед собою, на його думку, одного з найбільш депресивних і похмурих чоловіків, яких йому доводилося зустрічати. Той мав такий глибоко розчарований вигляд, що Калґарі навіть припустив у нього низку кар’єрних невдач. Пізніше його дуже здивувало, що Г’юїш надзвичайно успішний у своїй професії. Г’юїш же бачив перед собою худорлявого, передчасно посивілого чоловіка з трохи опущеними плечима, чуттєвим обличчям і надзвичайно привабливою усмішкою.
– Боюся, ви мене не знаєте.
– Докторе Калґарі, ми знаємо про вас усе, – заперечив Г’юїш. – Ви джокер у колоді, що зруйнував справу Арґайла. – Досить несподівана усмішка підняла кутики його сумних уст.
– Тоді навряд чи ви сприйматимете мене позитивно, – припустив Калґарі.
– Це робота, – зауважив комісар Г’юїш. – Ця справа видавалася простою, тож не варто нікого звинувачувати в тому, що він так вважав. Таке трапляється, – продовжував він. – Як повторювала моя мама, це дається нам для нашого випробування. Докторе Калґарі, ми не тримаємо зла. Ми ж за справедливість, чи не так?
– Тому я завжди вірив і віритиму, що «нікому ми не відмовимо у справедливості», – неголосно пробурмотів Калґарі.
– Велика хартія вольностей, – назвав комісар Г’юїш.
– Так, – підтвердив Калґарі, – це мені процитувала міс Тіна Арґайл.
Брови Г’юїша злетіли вгору.
– Так. Ви мене дивуєте. Ця молода леді не особливо активно, так би мовити, допомагала обертатися колесам правосуддя.
– Чому ви так говорите? – запитав Калґарі.
– Насправді, – відповів Г’юїш, – через приховування інформації. Безсумнівно.
– Чому? – поцікавився Калґарі.
– Ну, це сімейна справа, – пояснив Г’юїш. – Сім’ї тримаються купи. А чому ви хотіли зустрітися зі мною? – додав він.
– Мені потрібна інформація, – мовив Калґарі.
– Щодо справи Арґайл?
– Так. Визнаю, мабуть, вам здається, що я пхаю носа не у свою справу…
– Ну, певною мірою це вже й ваша справа?
– О, ви це розумієте. Так. Я почуваюся відповідальним. Відповідальним за неприємності.
– Як говорять французи, не зробиш омлету, не розбивши яєць, – виголосив Г’юїш.
– Є дещо, що мені треба знати, – попросив Калґарі.
– Що?
– Мені б отримати більше інформації про Джеко Арґайла.
– Про Джеко Арґайла. Ну, цього я від вас не очікував.
– Мені відомо, що в нього погане досьє, – сказав Калґарі. – Єдине, чого я хочу, – це трохи інформації звідти.
– Ну, це досить просто, – почав Г’юїш. – Його було двічі умовно засуджено. З іншого приводу, за розтрату коштів. Його порятувало тільки те, що він вчасно повернув гроші.
– Юний злочинець-початківець? – схарактеризував Калґарі.
– Абсолютно правильно, сер, – погодився Г’юїш. – Не вбивця, як ви чітко дали нам зрозуміти, проте багато всього іншого. Зауважте, нічого масштабного. У нього не вистачало розуму чи нахабства на велику оборудку. Просто дрібний злочинець. Щипав гроші з каси, виманював у жінок.
– І мав успіх у цьому, – зазначив Калґарі. – Я про виманювання грошей у жінок.
– І це досить вдалий і безпечний курс, – мовив комісар Г’юїш. – Жінки дуже легко в нього закохувалися. Здебільшого середнього віку чи трохи старші. Ви здивуєтеся, якими легковірними можуть бути такі жінки. Він узяв дуже вдалий курс. Змушував їх повірити у свою пристрасну в них закоханість. Немає нічого, у що б не повірила жінка, коли вона справді цього воліє.
– А потім? – запитав Калґарі.
Г’юїш знизав плечима.
– Ну, рано чи пізно вони розчаровувалися. Але обвинувачень не висували. Не бажали нікому зізнаватися, що їх одурили. Так, це досить безпечний курс.
– А як щодо шантажу? – вставив Калґарі.
– Принаймні нам про це не повідомляли, – сказав Г’юїш. Зауважте, я б не легковажив цим. Так би мовити, легеньке шантажування. Просто один чи два натяки. Листи. Дурнуваті листи. Щось таке, про що їхні чоловіки не повинні були дізнатися. У такий спосіб він змушував жінку мовчати.
– Розумію, – мовив Калґарі.
– Це все, що ви хотіли знати? – перепитав Г’юїш.
– Є один член сім’ї Арґайл, із яким я ще не зустрічався, – пояснив Калґарі. – Старша дочка.
– А, місіс Дюррант.
– Я їздив до неї додому, проте там замкнено. Мені відповіли, що її з чоловіком немає.
– Вони в Сонячному Розі.
– Досі там?
– Так. Він волів залишитися. Як мені відомо, – додав Г’юїш, – містер Дюррант проводить щось на кшталт розслідування.
– Він же каліка?
– Так, поліомієліт. Дуже сумно. Бідолаха не знає, куди себе приткнути. Ось чому він так жадібно взявся за це вбивство. Вважає, щось зможе знайти.
– А зможе? – докинув Калґарі.
Г’юїш стенув плечима.
– Можливо, – припустив він. – Вочевидь, у нього більше шансів, ніж у нас. Він знає сім’ю та має розвинену інтуїцію. До того ж він розумний.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Випробування невинуватістю», після закриття браузера.