Читати книгу - "Стів Джобс"

Для прикладу він нахвалював метафору робочого столу, яку розробляв для Macintosh.

— Люди інтуїтивно знають, як чинити з робочим столом. Якщо ви заходите в офіс, то на столах є папери. Найважливіший серед них — той, який лежить зверху. Люди знають, як перемикати пріоритети. Одна з причин, чому ми моделюємо свої комп’ютери відповідно до метафор — як, скажімо, цей робочий стіл, — полягає в тому, що ми можемо використовувати досвід, якого люди вже набули.

Того ж середового вечора в одній із менших аудиторій виступала Майя Лін, двадцятитрирічна дівчина, яка раптово опинилася на «Олімпі слави» минулого листопада, коли Меморіал ветеранів В’єтнаму був урочисто відкритий у Вашингтоні, в окрузі Колумбія. Між Джобсом і Лін виникла міцна дружба, і він запросив дівчину відвідати Apple.

— Я приїхала, щоби попрацювати зі Стівом протягом тижня, — згадувала Майя. — Я запитала його: «Чому комп’ютери виглядають, немов торохкотливі телевізори? Чому б вам не зробити щось тоненьке, наприклад плаский ноутбук?».

Джобс відповів, що саме це й було в нього на меті — він планував утілити цю ідею, щойно технології будуть готові до такого.

На той час, на думку Джобса, у царині промислового дизайну не відбувалося нічого цікавого. У Стіва була лампа компанії Richard Sapper — і він її страшенно любив, а ще йому подобалися меблі Чарльзата Рея Імзів, «браунівська» продукція від Дітера Рамса. Але в світі промислового дизайну не було жодної видатної фігури, яка би задавала всім тон, — так, як свого часу це робили Реймонд Лоуї та Герберт Баєр.

— Насправді нічого особливого не відбувалося у сфері промислового дизайну, і в Силіконовій Долині зокрема, тож Стів мав велике бажання це змінити, — казала Лін. — Його відчуття стилю гладке, але не слизьке, і воно якесь грайливе. Джобс став прихильником мінімалізму, який походив від його «дзенівського» посвячення простоті, але він не дозволяв цьому мінімалізму зробити його продукти холодними. Вони залишалися прикольними. Він з особливою пристрастю та мегасерйозністю ставиться до дизайну, але в той же час там є відчуття гри.

Відчуття художності Джобса розвивалося — і йому особливо почав подобатися японський стиль. Стів багато спілкувався із зірками цього стилю — середи них були, зокрема, Іссі Міяке та І. М. Пей. Сильно позначилися на захопленні винахідника і його буддистські практики.

— Мені завжди видавалося, що буддизм — і японський дзен-буддизм зокрема — має у собі особливу естетичну вишуканість, — говорив він. — Найдивовижніша із дивовиж, що я коли-небудь бачив, — це сади навколо Кіото. Мене сильно зачіпає те, що створила ця культура; вся вона побудована на дзен-буддизмі.

Неначе «Порше»

Джеф Раскін уявляв собі Macintosh так: така собі коробкоподібна «валізка», яку можна було би носити з собою; вона мала зачинятися, притискаючи клавіатуру до екрану. Коли Джобс зайнявся цим проектом, він вирішив пожертвувати портативністю заради впізнаваної конструкції, яка би не забирала багато місця на столі. Він жбурнув додолу телефонну книгу й проголосив — до жаху своїх інженерів, — що цей комп’ютер має бути не більшим за неї. Тож залучена до цього проекту команда, яка складалася з Джері Манока та Тері Оями, почала працювати над утіленням ідей щодо екрану, який мав розташовуватися над системним блоком, і клавіатури, яка мала відчіплятися.

Одного дня в березні 1981 року Енді Герцфельд повернувся в офіс після обіду й застав палку суперечку: Джобс схилився над прототипом Macintosh й відчайдушно пояснював керівнику творчого відділу Джеймсу Ферісу:

— Нам потрібно, щоби комп’ютер мав класичний вигляд і не зраджував своєму стилю; він має бути схожим на «Фольксваген Бітл».

Захоплення контурами класичних машин Стів перейняв у батька.

— Ні, неправильно, — відповів Феріс. — Лінії мають бути обтікаючими, «звабливими», як у «Феррарі».

— Ні, не «Феррарі». Вона сюди теж не підходить, — заперечив Стів. — Він радше має бути подібним до «Порше»!

На той момент у Джобса була «Порше» 928-ї моделі. Одного разу, коли Білл Еткінсон приїхав на вихідні в гості, Джобс вивів його надвір, щоби той помилувався машиною.

— Велике мистецтво розширює смак, а не слідує за готовими смаками, — сказав він Еікінсону.

Джобс також захоплювався формою автомобілів «Мерседес».

— Протягом років вони зберегли чіткість деталей, хоча лінії стали м’якшими, — підсумував він одного разу, прогулюючись неподалік стоянки. — Саме це нам потрібно зробити з Macintosh.

Ояма намалював ескіз попереднього дизайну й виробив модель із гіпсу. Колектив, що працював над проектом Macintosh, зібрався, щоби висловити свої думки з приводу. Герцфельд назвав модель «гарненькою». Іншим вона наче теж припала до душі. Тоді Джобс випустив стрімкий потік критики.

— Вона надто схожа на коробку, треба, щоби вигини були більш плавними. Радіус першого заокруглення має бути більшим, і мені не подобається розмір скосу.

Джобс щойно навчився вільно спілкуватися на жаргоні промислових дизайнерів і такими мудрими словами говорив про вигнутий край, який з’єднував бічні стінки комп’ютера. А тоді виголосив приголомшливий комплімент.

— Це — початок, — сказав він.

Приблизно кожного місяця Манок і Ояма презентували нову ітерацію із врахуванням попередніх зауважень Джобса. З останньої гіпсової моделі драматично знімали сукно, і всі попередні спроби викладалися в лінію коло неї. Це не лише допомагало колективу оцінити еволюцію проекту, але також не давало можливості Стівену наполягати на тому, що начебто котрусь із його пропозицій проігнорували.

— Коли ми дійшли до четвертої моделі, я практично перестав помічати її відмінності від третьої, — зізнавався Герцфельд, — але Стів завжди був критичним і рішучим, говорячи, що йому шалено подобається або ж страшенно не подобається та чи інша деталь, яку я заледве міг розрізнити з-поміж інших.

Якось на вихідних Стів поїхав у Macy’s до Пало-Альто й знову присвятив трохи часу вивченню різних електроприладів, зосереджуючи особливу увагу на Cuisinart. Того понеділка він улетів ув офіс, відведений для гурту проекту Macintosh, попросив дизайнерську команду піти купити щось із приладів фірми Cuisinart і влаштував планерку, на якій висловив свої побажання, що, власне, випливали з ліній, вигинів і скосів новопридбаного продукту.

Джобс продовжував наполягати, що комп’ютер має виглядати дружелюбно. У результаті модель еволюціонувала настільки, що нагадувала людське обличчя. Дисковод мав розташовуватися внизу екрану, блок став вужчим і вищим, ніж у більшості комп’ютерів, нагадуючи голову. Заглиблення біля бази мало бути схожим на гладку щоку, і Джобс звузив пластикову смугу зверху, щоби вона не нагадувала чоло неандертальця — що, власне, робило комп’ютер Lisa таким непривабливим. Патент на дизайн системного блоку Apple був записаний на ім’я Стіва Джобса, а також Манока та Оями.

— Навіть попри те, що Стів не намалював жодної лінії, його ідеї