Читати книгу - "Жінка у білому"

Тепер, коли ми дістали відповідь від матері Анни Катерік, належало ознайомити міс Ферлі з поясненням сера Персіваля. Міс Голкомб узяла цей обов'язок на себе і вже була вийшла з кімнати, щоб іти до сестри, але зненацька повернулась і сіла поруч мене. Я сидів у кріслі й читав газету. За хвилину до того сер Персіваль вийшов оглянути стайні, і в кімнаті, крім нас двох, нікого не було.

— Чи й справді ми зробили все, що могли? — сказала вона, крутячи в руках листа місіс Катерік.

— Ми зробили все й навіть більше, ніж було треба, якщо ми друзі сера Персіваля, що знають його і вірять йому, — відповів я, трохи сприкрений тим, що її побоювання знов вернулись. — Та якщо ми його вороги й підозрюємо його...

— Ні, ні, про таку думку не може бути й мови! — заперечила вона. — Ми друзі сера Персіваля, і, якщо благородство і стриманість заслуговують на повагу, нам би годилося просто захоплюватись сером Персівалем. Ви знаєте, що вчора він бачився з містером Ферлі, а потім їздив кататися верхи зі мною?

— Так, я бачив, як ви виїжджали разом.

— Нашу прогулянку ми почали з розмови про Анну Катерік та про незвичайну зустріч із нею містера Гартрайта. Але незабаром ми облишили цю тему, і сер Персіваль заговорив про свої заручини з Лорою, показавши себе при цьому зовсім безкорисливим. Він сказав, що помітив її поганий настрій і саме цим ладен пояснити переміну в її ставленні до нього, якщо йому не скажуть іншої причини. Але якщо є на те інші, поважніші причини, він благає, щоб ні я, ні містер Ферлі ні до чого її не змушували. В такому випадку він тільки просить востаннє нагадати їй, за яких обставин відбулись їхні заручини та як він ставився до неї протягом усього цього часу. Якщо, поміркувавши належно над цими двома обставинами, вона серйозно побажає, щоб він перестав плекати надію стати її чоловіком, якщо вона сама, своїми устами, скаже йому це чітко і ясно, він пожертвує собою, надавши їй повну волю взяти назад свою обіцянку.

— Жоден чоловік не зміг би сказати більше, міс Голкомб. Я з досвіду знаю, що небагато чоловіків учинили б так на його місці.

Після цих моїх слів вона помовчала, дивлячись на мене з дивним виразом — сумішшю збентеження і скорботи.

— Я нікого не звинувачую і нічого не підозрюю! — зненацька виголосила вона. — Але я не можу й не візьму на себе відповідальності умовляти Лору погодитися на цей шлюб.

— Саме про це й просив вас сер Персіваль Глайд, заперечив я вражено. — Він молив вас ні до чого її не змушувати.

— І водночас він зобов'язує мене зробити це, якщо я перекажу їй його слова.

— Яким таким чином?

— Ви ж самі знаєте Лорину вдачу, містере Гілмор. Коли я скажу їй, щоб вона згадала, за яких обставин відбулись її заручини, тим самим я звернуся до двох найсильніших її почуттів: до її любові до батька і до її несхитної правдивості. Ви знаєте, що ніколи в житті вона не порушила жодної обіцянки; знаєте, що вона вважає себе зарученою, відколи почалась батькова фатальна хвороба. Помираючи, батько Лори був щасливий надією на її одруження із сером Персівалем Глайдом.

Признаюсь, мене трохи вразив такий її погляд на речі.

— Чи не хочете ви сказати, що, коли сер Персіваль розмовляв із вами вчора, він розраховував саме на такі наслідки, на які ви натякаєте?

Її відкрите, безстрашне обличчя відповіло мені швидше за її слова.

— Невже ви гадаєте, що я зосталася б хоч на хвилину в присутності чоловіка, якого запідозрила б у такій ницості? — гнівно спитала вона.

Мені сподобалось, як вона виплеснула на мене цей щирий спалах обурення. Наш фах так часто має справу із злобою і так рідко — з обуренням!

— У такому разі, — сказав я, — даруйте, якщо я скажу вам нашою юридичною мовою: ви переступаєте межі дозволеного. Хоч би до чого це привело, а сер Персіваль має право сподіватись, що ваша сестра всебічно й розважливо поміркує над своїм зобов'язанням, перш ніж порушити його. Якщо її упередив проти нього той злощасний лист, негайно підіть і скажіть їй, що сер Персіваль цілком виправдався в моїх і ваших очах. Які ще в неї можуть бути заперечення проти шлюбу з ним? Чим може вона пояснити своє змінене ставлення до джентльмена, якого фактично назвала своїм чоловіком більш ніж два роки тому?

— З погляду закону і здорового глузду, містере Гілмор, нічим, напевне. Якщо вона досі вагається і я вагаюсь досі, то ви можете пояснити нашу дивну поведінку примхою, а ми вже якось знесемо таке звинувачення.

Сказавши це, вона підвелась і вийшла. Якщо розумна жінка ухиляється від прямої відповіді на поставлене їй пряме запитання, в дев'яносто дев'яти випадках із ста це означає, що вона щось приховує. Я знов зачитався газетою, так і не позбувшись серйозної підозри, що міс Голкомб і міс Ферлі мають якийсь секрет, який вони приховують від сера Персіваля й від мене. Це було негарно щодо мене й особливо — щодо сера Персіваля.

Пізніше, того самого дня, мої здогади, чи, краще сказати, моя впевненість, підтвердилися поведінкою міс Голкомб, коли ми знов зустрілися з нею. Підозріло коротко й стримано вона повідомила мене про свою розмову з міс Ферлі. Виходило, що міс Ферлі цілком спокійно сприйняла правильне пояснення історії з листом, та коли міс Голкомб заговорила про те, що сер Персіваль приїхав у Ліммерідж, аби просити її призначити день весілля, вона попросила більше не згадувати про це й дати їй час подумати. Якби сер Персіваль згодився дати їй нині спокій, вона обіцяла, що дасть йому свою остаточну відповідь до кінця року. Вона благала про цю відстрочку з таким запалом і хвилюванням, що міс Голкомб пообіцяла зробити все від неї залежне, щоб допомогти їй цього добитися. Цим, на наполегливе прохання міс Ферлі, й закінчилось подальше обговорення питання про весілля.

Ця тимчасова відстрочка, може, й непогано влаштовувала молоду леді, але авторові цих рядків вона трохи плутала справи. Вранці я дістав листа від свого компаньйона, який зобов'язував мене повернутися до міста наступного дня. Навряд чи до кінця року я зміг би ще раз побувати в Ліммеріджі. В такому разі, коли б міс Ферлі остаточно