Читати книгу - "Жінка у білому"

зважилась на заміжжя, нам із нею просто неможливо було б зустрічатись і радитись про умови шлюбного контракту, довелося б листовно обговорювати питання, які мають обговорюватися тільки усно при особистій зустрічі. Я нічого не сказав про ці труднощі, поки не порадяться з сером Персівалем із приводу бажаної для міс Ферлі відстрочки. А він був надто люб'язним джентльменом, щоб не піти назустріч побажанням міс Ферлі. Коли міс Голкомб повідомила мене про це, я сказав їй, що мені вкрай необхідно поговорити з її сестрою до мого від'їзду з Ліммеріджа. Домовилися, що я побачу міс Ферлі наступного ранку в її вітальні. Вона не зійшла вниз обідати, не прийшла до нас увечері у вітальню. Привід — нездоров'я. Мені здалося, що серові Персівалю це не дуже сподобалось.

Наступного ранку, зразу ж після снідання, я пішов нагору до вітальні міс Ферлі. Бідолашна дівчина була така бліда й сумна, та й зустріла мене так ласкаво й привітно, що я не зміг вичитати їй за примхи та нерішучість, хоч і склав подумки нотацію, поки йшов до неї. Я відвів її до крісла, з якого вона підвелась, а сам усівся навпроти. Її вередлива левретка була в кімнаті, і я гадав, що ось вона загавкає і кинеться на мене. Та, як не дивно, примхлива тваринка не виправдала моїх побоювань: щойно я сів у крісло, стрибнула мені на коліна й ткнула свій гостренький писок мені в руку.

— Коли ви були малим дитям, моя люба, ви часто сиділи у мене на колінах, — сказав я, — а тепер ваша собачка надумала, мабуть, наслідувати спустілий після вас трон... Цей чудовий малюнок — ваш? — Я показав на альбом, що лежав біля неї на столі, — його вона, певне, розглядала, коли я зайшов до кімнати.

На відкритій сторінці був зображений аквареллю якийсь пейзаж — дуже гарна робота. Малюнок і підказав мені, про що запитати. Дріб'язкове запитання. Не міг же я отак зразу повести мову про справи!

— Ні, — відказала вона, трохи збентежено відводячи погляд від малюнка. — Це не я малювала.

Я пам'ятав, що в неї ще змалку була звичка постійно щось крутити в руках, щось перебирати пальцями, коли хтось із нею розмовляв. Цього разу її рука потяглась до альбома й почала неуважливо перебирати краї аркушів. Печаль ще виразніше проступила на її обличчі. Вона не дивилася ні на альбом, ні на мене. Очі її ніяково блукали по кімнаті; очевидно, вона здогадувалась, про що я прийшов говорити з нею. Побачивши це, я вирішив приступити до справи без зволікання.

— Я хочу попрощатися з вами, моя люба. Це одна з причин, що привели мене до вас, — почав я. — Я мушу сьогодні ж повернутися до Лондона, але, перш ніж поїхати, я хочу поговорити з вами про ваші справи.

— Мені так шкода, що ви їдете, містере Гілмор, — мовила вона, ласкаво дивлячись на мене. — Коли ви тут, у пам'яті моїй оживають щасливі колишні дні.

— Сподіваюсь, що ще приїду й знов нагадаю вам про чудове минуле, — продовжував я. — Але з огляду на те, що є деяка непевність стосовно вашого майбутнього, мені доводиться скористатись нашим сьогоднішнім побаченням і поговорити з вами про справи. Я ваш давній друг і повірник і мушу нагадати вам, сподіваючись не завдати цим прикрості, про можливість вашого шлюбу з сером Персівалем Глайдом.

Вона відсмикнула руку від альбома, ніби раптом він став гарячий і обпік їй пальці. Вона стисла руки на колінах, опустила очі долу, й на обличчі її відбилось пригнічення, майже біль.

— Невже конче необхідно говорити про моє заміжжя? — тихо спитала вона.

— Необхідно торкнутися цього питання, щоб не розтягувати його надовго, — відповів я. — Давайте просто домовимося, що ви можете вийти заміж, а можете й не вийти заміж. У першому випадку я повинен заздалегідь підготувати ваш шлюбний контракт, і я не можу цього зробити, не порадившися з вами хоча б із чемності. Може, це у мене єдина нагода почути з ваших вуст, чого б ви хотіли. Тож дозвольте, припустивши, що ви виходите заміж, дозвольте мені викласти в кількох словах теперішній стан ваших справ та якими вони можуть стати в майбутньому

Я пояснив їй призначення шлюбного контракту й потім з абсолютною точністю розповів, які її перспективи: по перше, коли вона сягне повноліття, і, по-друге, після смерті її дядечка, — наголошуючи на різниці між маєтком, яким вона володітиме пожиттєво, і капіталом, яким вона зможе розпоряджатись самостійно. Вона уважно слухала — з тим самим пригніченим виразом, так само нервово стискаючи руки на колінах.

— А тепер, — закінчив я, — скажіть мені, що саме ви б хотіли обумовити в шлюбному контракті, — на той випадок, якщо він знадобиться. Звісно, якщо буде на те схвалення вашого опікуна, оскільки ви ще неповнолітня

Вона неспокійно ворухнулася в кріслі, а тоді раптом дуже серйозно глянула мені в обличчя.

— Якщо це станеться, — мовила вона слабким голо сом, — якщо я...

— Якщо ви вийдете заміж, — прийшов я їй на допомогу

— Зробіть так, щоб він не розлучив нас із Меріан! ви гукнула вона з раптовою пристрастю. — О містере Гілмор, нехай в контракті буде умова, що Меріан лишається жити зі мною!

За інших обставин мене б, може, розсмішило таке суто жіноче тлумачення цього ділового питання, після мого докладного пояснення, але її вигляд, тон, яким вона це сказала, мене дуже стурбували. Ці кілька її слів засвідчили, як відчайдушно вона чіплялася за минуле, — погана призвістка для майбутнього.

— Ви можете легко приватним чином домовитися, щоб міс Голкомб жила з вами, — сказав я. — Ви, здається, не зрозуміли мого запитання. Воно стосується до вашого капіталу, до того, як ви хочете розпорядитися вашими грошима. Припустімо, коли ви сягнете повноліття, ви захочете скласти заповіт. Кому б ви хотіли заповісти ваші гроші?

— Меріан була мені і сестрою, і матір'ю, — сказала добра, любляча дівчина, і її чудові блакитні очі засяяли при цих словах. — Чи можу я залишити їх Меріан, містере Гілмор?

— Авжеж, моє серденько, — відповів я. — Але згадайте, яка це велика сума. Ви хотіли б віддати усе міс Голкомб?

Вона завагалась, почервоніла, потім зблідла, і рука її знов потяглася до альбома.

— Не все, — мовила вона, — є ще хтось, окрім Меріан...— Вона замовкла, знов ще дужче зашарілася, і пальці її