Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Отже, увечері 21 червня 1941 року Великий стратег зрозумів: зараз нападуть! На це в книзі «Тінь перемоги» я смиренно зауважив: якщо так, то треба було діяти. Треба було піднімати армію по тривозі. Якщо ілюзії розвіялися, чому нічого не робив?

Комуністичні ідеологи і тут знайшли пояснення: так у нього ж не було повноважень!

Товариші дорогі, якщо ми знаємо, що будинок замінований і в будь-який час вибухне, якщо ми знаємо, що в будинку люди, то які потрібні повноваження, щоб підняти тривогу?

Якщо нам наказано точно тримати курс, але бачимо, що наш корабель зараз вріжеться в айсберг, невже не рванемо кермо, намагаючись ухилитися? Невже спочатку побіжимо повноваження просити, а вже потім курс міняти?

Якщо знаємо, що літак зараз врубався в хмарочос, чи потрібно питати у когось дозвіл на те, щоб включити сирену і вигнати людей з будівлі?

Припустимо, нам відомо: безграмотні і безладні дії операторів ядерного реактора ведуть до вибуху, від якого постраждають сотні тисяч людей, а мільйон квадратних кілометрів території на сотні й тисячі років буде непридатний для проживання людей і тварин, - невже будемо чекати формального дозволу на необхідні дії по запобіганню злочину?

21 червня 1941 мова йшла не про вибух будинку, не про корабель, нехай і величезний, не про хмарочос і навіть не про чорнобильський реактор. Питання стояло про життя десятків мільйонів людей, про колосальні втрати і руйнування. Скажу більше: це було питання про існування величезної країни і народів, які її населяють. Великий геній стратегії, як він заявляє, ясно розумів, що катастрофа невблаганно і стрімко насувається, але нічого не зробив для її запобігання, бо повноважень йому не вистачило.

Віддавати злочинні накази військам Жуков повноваження мав, а скасувати власні заборони у нього повноважень не виявилося.

У ніч на 22 червня Жуков, який нібито повністю зрозумів, що напад неминучий, підписує Директиву No 1: «Не піддаватися на жодні провокаційні дії... ніяких інших заходів без особливого розпорядження не проводити». Ця директива прямо забороняла вводити в дію план прикриття державного кордону і піднімати війська по тривозі: буде особливе розпорядження з Москви - оголосіть тривогу, не буде - поплатитеся головами, якщо оголосите.

І на такі дії у Жукова повноваження теж були, а ось скасувати власні накази повноважень у нього не виявилося.

Цією хитрою грамотою Жуков відмазував себе від відповідальності: з одного боку, військам бути в готовності, з іншого - жодних заходів не проводити! Що б не трапилося, Жуков осторонь: він дав і такі розпорядження, і прямо протилежні. А командувачі на місцях в будь-якому випадку винні: підняв війська по тривозі - розстріл, не підняв - теж розстріл.

Генерал-полковник І.В. Болдін у 1941 році був генерал-лейтенантом, заступником командувача Західного фронту. Він повідав про розмови з Москвою рано вранці 22 червня. Командувач фронту генерал армії Д.Г. Павлов кричав у трубку: «Війна! Дайте дозвіл діяти! Дайте дозвіл відкрити вогонь артилерії! Дайте дозвіл збивати німецькі літаки!»

А у відповідь: не піддавайся на провокації!

Через деякий час слідує друга розмова з Москвою. Відповідь та ж: не піддаватися! Начальник розвідки Західного фронту полковник Блохін доповідає: проти Західного фронту одночасно діють у даний момент більше тридцяти піхотних, п'ять танкових, дві моторизовані і одна десантна дивізії, сорок артилерійських і п'ять авіаційних полків противника. Це не провокація!

Але Москва твердо стоїть на своєму.

Через деякий час третя розмова з Москвою. Потім четверта.

Замість командувача фронту генерала армії Павлова з Москвою говорить генерал-лейтенант Болдін.

Але відповіді все ті ж: артилерійський вогонь відкривати заборонено, ніяких дій не робити! На провокації не піддаватися! (І.В. Болдін. Сторінки життя. М., 1963. С. 84-85; ВИЖ. 1961. No 4. С. 65.)

І тоді командувач Західного фронту генерал армії Павлов робить подвиг. Він більше не питав повноважень. Він просто відмовився виконувати накази Москви. Взявши на себе всю відповідальність, своїм наказом по суті оголосив Німеччині війну у відповідь. Без цього героїчного рішення розгром радянських військ був би більш грандіозним. За цей подвиг Павлова слід нагородити другою Золотої Зіркою. Але Золоті Зірки дісталися Жукову, який нібито ще увечері 21 червня знав, що напад неминучий, але продовжував завзято вимагати від військ на провокації не піддаватися.

22 червня 1941 року о 7 годині 15 хвилин Жуков написав Директиву No 2, яка дозволяла ведення бойових дій, щоправда, з обмеженнями.

О 21 годині 15 хвилин у війська була спрямована Директива No 3 за підписами Тимошенка, Маленкова і Жукова, яка вимагала від військ Північно-Західного, Західного і Південно-Західного фронтів негайного переходу в рішучий наступ. Військам Північно-Західного і Західного фронтів ставилося завдання «під кінець 24.6 опанувати районом Сувалки». Південно-Західний фронт отримав завдання «під кінець 24.6. оволодіти районом Люблін».

Жуков оголосив після війни: ворог був сильніший! Жуков розповідав, що нібито ще влітку 1940 року він розумів, що ворог сильний, а ми воювати не готові. Коли так, віддавай наказ на оборону! А якщо сил немає і на оборону, віддавай наказ на відхід. Росія велика, котитися можна аж до Москви, потроху вимотуючи ворога. Але в перший день війни Жуков разом з Маленковим і Тимошенком підписав самогубний наказ на захоплення польських міст Сувалки і Люблін, причому без підготовки, у фантастично короткі терміни. Наказ цей нічого, крім загибелі і ганьби, Червоній Армії не приніс і принести не міг. І підписувати такий злочинний наказ у Жукова теж повноваження були.

Можна й тут заперечити: час був такий, доводилося підписувати злочинні накази проти своєї волі... Але сам Жуков це і спростовує. За його розповідями, Сталін 22 червня був нібито розгублений, він ні на чому не