Читати книгу - "Беру свої слова назад"

На розумні речі повноважень у Жукова не було, а на дурні та злочинні - скільки завгодно.

Якщо дивитися в корінь, то накази Жукова про те, щоб вивести війська з укріплених районів, знизити ступінь готовності протиповітряної оборони, не піддаватися на провокації та ніяких заходів не проводити, - це смертний вирок Росії.

В 1957 році Жуков здійснив державний переворот. Більшість у Президії ЦК КПРС (так у той час іменувалося Політбюро, тобто вищий орган комуністичної диктатури) повстало проти Хрущова. А Жуков виступив на його боці. Жуков вигнав з комуністичного Олімпу найвпливовіших вождів: Молотова, Маленкова, Кагановича і Шепілова, який пристав до них. І ні в кого стратег повноважень не питав. Він просто і дохідливо пояснив, що Збройні Сили перебувають під його особистим і повним контролем.

Для того, щоб лютий звір не кинувся на господаря, його ведуть на двох повідках: якщо він вправо рване, його зліва утримають, кинеться вліво - його відтягнуть вправо. Саме так комуністична диктатура на повідках-розтяжках тримала Збройні Сили. З одного боку - особливі відділи, з іншого - політвідділи. З одного боку - контроль ГБ, з іншого - контроль партії.

Після знищення свого друга й соратника кривавого Берії та його оточення, після потужного кровопускання в компетентних органах та їх різкого ослаблення Жукову конче був потрібен ХХ з'їзд КПРС. І він його провів у союзі з Хрущовом. На цьому з'їзді народу показали дещо з діянь товариша Сталіна, тим самим мазнули брудом і кров'ю як мундир невсипущих органів, так і напіввійськовий френч партії, яку товариш Сталін очолював 30 років. Обидва стримувальні повідці ослабли, і ось Жуков оголосив очманілим вождям, що очолювані ним Збройні Сили ні Центральному Комітету, ні його Президії більше не підкоряються. І компетентним органам вони теж підкорятися не мають наміру: накаже Жуков - танки будуть тиснути і шматувати, а накаже - замруть, і жоден з місця не зрушиться. Оголосивши, хто в домі господар, Жуков почав зганяти з вершин влади невгодних і неслухняних. Повалення йшло під прапором «відновлення соціалістичної законності і ленінських норм партійного життя».

Але Жуков був незнайомий з працями великого Нікколо Макіавеллі, який рекомендував: бий наповал! Удар повинен бути або смертельним - або від удару утримайся.

Жуков цього не знав. Він розігнав більшість Президії, а меншість в особі Хрущова залишив. 22 червня 1957 року Жуков виказав свою історичну промову на пленумі ЦК. Виступ був недолугим. Жуков наївно розкрив свої карти. Зокрема, він заявив: «На ХХ з'їзді партії, як відомо, за дорученням Президії ЦК тов. Хрущов доповів про масові незаконні репресії та розстріли, що стали наслідком зловживання владою з боку Сталіна. Але тоді, товариші, з відомих міркувань не були названі Маленков, Каганович, Молотов, як головні винуватці арештів і розстрілів партійних і радянських кадрів »(Георгій Жуков. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС і інші документи. С. 157).

Кожен з присутніх ці слова повинен був розуміти так: у лютому 1956 року Хрущов і Жуков викрили Сталіна як найбільшого лиходія. Але тоді з якихось міркувань не чіпали найближчих його соратників. Тепер, у червні 1957 року, черга дійшла до них, і їм теж пригадали злочини. А що далі буде? В будь-який момент Хрущов і Жуков можуть пригадати будь-кого. Адже всі присутні на пленумі ЦК у червні 1957 року - сталінські пташенята. Кожного особисто вождь вибирав. У кожного заслуги перед Сталіном. Кожен кров'ю вимазаний.

Тут же наймудріший Жуков про це і заявив: «У тов. Хрущова, як і в кожного з нас, є недоліки і деякі помилки в роботі, про які Хрущов з усією притаманною йому прямотою і чистосердечністю розповів на Президії. Але, товариші, помилки Хрущова, я б сказав, не давали жодної підстави звинувачувати його хоча б у найменшому відхиленні від лінії партії».

Жукову вистачило розуму хвицнути навіть Хрущова, свого єдиного союзника в боротьбі за владу. Вийшло - всі в лайні, і тільки Георгій Костянтинович - весь у білому. Заляпані все, починаючи з Хрущова, але чистенький Жуков його поки великодушно прощає.

Хрущов міг робити висновки з промови Жукова: рік тому сподвижники Сталіна Молотов, Каганович і Маленков не були названі злочинцями, а зараз Жуков їм пригадав злочини. Сьогодні Жуков не називає злочинцем Хрущова, хоча він такий же кривавий соратник Сталіна, як і інші в оточенні вождя. А що, якщо завтра Жуков думку свою змінить?

На закінчення Жуков заявив: «Потрібно сказати, що винні й інші товариші колишні члени Політбюро. Я вважаю, товариші, що ви знаєте, про кого йде мова, але ви знаєте, що ці товариші своєю чесною роботою, прямотою заслужили, щоб їм довіряв Центральний Комітет партії, вся наша партія, і я впевнений, що ми їх будемо надалі за їх прямоту, щиросерді визнання визнавати керівниками». Пленум відповів бурхливими оплесками. А Жуков додав про винних: «Тут, на Пленумі, не втаюючи, вони повинні сказати все, а потім ми подивимося, що з ними робити» (Там же. С. 161).

Саме на цьому свого часу звернув шию Робесп'єр. Своїх соратників він гнав на гільйотину по одному і групами, а боягузлива більшість народних обранців відповідала криками захоплення. Кожен тремтів за свою шкуру і, коли з'ясовувалося, що на сьогодні пронесло, радів і верещав від щастя. І ось одного разу Робесп'єр оголосив: я виявив у нашому колі ще кілька ворогів народу, яким давно пора відрізати голови, завтра ми так і зробимо, але поки імен не називаю.

Природно, що кожен таке зауваження прийняв на свою адресу. Тому в усі поки ще не відрізані голови одночасно прийшла на перший погляд парадоксальна думка: а чому б Робесп'єру голову не відрізати? Так і вирішили.

Жуков пішов по тій же стежці: ось цих я виганяю, але й інші теж винні, імен не називаю, ви самі,