Читати книгу - "В.І.Н. (Вибору іншого немає)"

Із чергового забуття його вивів вибух петарди, яку кинули прямо йому під ноги двоє підлітків. Побачивши, що вони досягли мети, злякавши «дядька», хлопчаки зі сміхом побігли далі. Шульц подивився на годинник: була одинадцята вечора. Усвідомивши, де він і котра зараз година, Шульц уперше за весь день відчув важку втому, яка раптом навалилася на нього з усією силою, і вирішив їхати додому. Якраз цієї миті на його телефон прийшло СМС:

«Завтра Його фан-клуб відзначить свято Нового Року акцією з живим рок-концертом, спогадами про Нього і активним спілкуванням між Його друзями. Будемо раді бачити всіх Його прихильників! На вас чекає незабутній сюрприз! Початок — о 12-00, збір — в приміщенні фан-клубу. Ольга Ч. і Зомбі».

Шульц посміхнувся, приречено і сумно, і рушив на зупинку. Вже вдома він допив весь наявний в холодильнику алкоголь і, не роздягаючись, забувся важким сном…

Опівдні він вже стояв, похмурий і зосереджений, біля підвалу, в якому знаходився Його фан-клуб. Поруч купчилося близько сотні волохато-альтернативних малоліток, кілька знімальних груп розпаковували камери та розкладали штативи, осторонь перешіптувалися якісь підозріло-зосереджені перехожі. Трохи збоку, під стіною будинку, кілька чоловіків у шкірянках і з довгим волоссям налаштовували сяку-таку апаратуру, гупаючи в барабани і клацаючи язиками у ввімкнені мікрофони. Перед цією імпровізованою «сценою» коцюрбився від холоду і через це голосно матюкався на своїх помічників маленький кудлатий звукорежисер у легких дірявих джинсах і кросівках, якого не рятувала від пронизливого вітру навіть паруюча кава у великій чашці із емблемою Його групи. Дивлячись на звукорежисера, Шульц аж пересмикнув плечима — в останній день року температура повітря різко впала нижче нуля, з півночі повів колючий вітер, від якого ніде було сховатися, а з неба почали падати, ніби вальсуючи у передчутті концерту, поодинокі великі сніжинки.

Хвилин за п’ять з підвалу до народу вийшли керівники фан-клубу Ольга та Зомбі, а з ними ще декілька активних членів клубу. Оглянувши присутніх, Ольга підійшла до мікрофону і промовила:

«Ми раді бачити тут всіх, хто любить і пам’ятає Його музику, Його творчість і Його самого! Не зважаючи на холодну погоду і свято, яке нам всім сьогодні ще належить відзначити, ви все-таки відгукнулися на наш заклик і прийшли сюди, аби разом ще раз згадати Його, послухати гарну музику і поспілкуватися. Ще раз дякуємо!», — Ольга почала голосно плескати в долоні, спонукаючи до цього ж усіх присутніх.

«І перш н-ніж р-розпочати наш невеличкий к-концерт, ми пропонуємо вам обіцяний с-сюрприз!», — взяв слово Зомбі, — «На наше с-свято з-завітав вельмишановний кандидат у мери м-міста, пан Валерій Нахабцев! З-зустрічайте!»

Лише тут Шульц помітив, що за кутом будівлі причаїлися два велетенських чорних джипи, напевно, броньовані, із затемненими вікнами. Щойно ведучі оголосили виступ кандидата в мери, з першої машини, наче таргани, повискакували четверо однакових з лиця охоронців кандидата. Секьюріті у чорних окулярах, костюмах і краватках, з раціями в руках і навушниками у вухах блискавично прослизнули крізь натовп, утворивши коридор для свого шефа. Побачивши, що все готово до його тріумфальної появи, з другого джипу поважно виліз високий чорнявий чоловік з вічною білозубою усмішкою на тонкому смаглявому обличчі, котрий цього року вже вкотре марно штурмував омріяне мерське крісло. Дивлячись поверх людських голів, він повільно, як султан у гаремі, пройшов утвореним коридором і знехотя ухопився рукою за крижаний від північного вітру мікрофон. Кандидат невдоволено зморщився, відсмикнув пещену руку від нахабно-холодного мікрофону і обвів байдужим поглядом тих, хто зібрався на концерт. Біля нього запопадливо виблискувала підфарбованими очима чарівлива прес-секретарка з великим планшетом в руках, будь-якої миті готова підказати шефові потрібне слово.

«Добридень, земляки! Від усієї душі я вітаю вас у цей щасливий і святковий день! Ми всі зібралися тут, аби ще раз згадати ім’я нашого славетного митця, твори якого назавжди залишаться в наших серцях. Наша команда вирішила ініціювати подання на керівний орган міста, аби наступний рік було оголошено роком Його пам’яті!», — за порадою своєї прес-секретарки кандидат у мери зробив значущу паузу, аби люди привітали його слова гучними оплесками. Нахилившись до неї, він ствердно кивнув і продовжив, — «І ось що я вам скажу: чим більше я дослухаюся до думок нашої молоді, чим більше я заглиблююсь у її проблеми та інтереси, тим більше розумію — Його твори відображають прагнення і бажання всіх нас! Він завжди писав про нас і для нас, Він сам був одним з нас! Тож тепер ми всі маємо право називатися Ним! Бо всі ми є частинкою Його великих творів, Його душі, Його життя, а, значить, їхніми повноправними співавторами! І я перший кажу вголос: Він — це я!», — помітивши, що його слова викликали деяке хвилювання серед присутніх, кандидат у мери швидко додав, — «І коли наша команда рано чи пізно прийде до влади, ми доб’ємося, аби кожен з вас також міг з гордістю називатися Ним! Бо ви маєте на це повне право! Я і моя команда...», — проте договорити він не встиг. З натовпу у його бік несподівано вилетіло яйце і влучило прямо в груди кандидату, розтікшись жовтогарячою плямою по його дорогому шкіряному пальті.

На мить завагавшись, кандидат все-таки вирішив, що йому боляче, і, підкотивши очі, впав на руки двох своїх секьюріті. Інші двоє міцно зімкнули плечі перед кандидатом, щось горлаючи у свої рації і хапаючись вільними руками за боки піджаків, де, вочевидь, знаходилася зброя. Підкошеного яйцем кандидата швиденько віднесли до броньованого джипу і незабаром він та його команда зникли з місця, ніби їх і не було. Заскочені несподіваною пригодою телевізійники кинулися знімати натовп, шукаючи камерами ймовірного винуватця яйцевого замаху, в народі зчинився галас й сміх, дехто несамовито аплодував — чи то сміливцю, який не убоявся перервати полум’яну промову кандидата у мери, чи то артистам, які з гітарами в руках вже танцювали від холоду на виході з підвалу. Ольга із Зомбі, підскочивши до мікрофонів, намагалися заспокоїти людей, звукорежисер голосно ввімкнув у колонках записи Його групи, а між глядачами почали