Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

тюрми і який до самої смерті так і не розкаявся. Багато чилійців старшого віку розцінюють такі вироки як надто суворі й продовжують вважати Піночета прекрасною людиною, що зазнала несправедливих переслідувань. Натомість інші чилійці вважають ті вироки надто м'якими, надто нечисленними, надто запізнілими, скерованими лише проти кримінальників низової ланки, а не вищих чинів. Та й ті злочинці, що засуджені, потрапляють до спеціальних комфортних в'язниць із курортними умовами проживання. Лише 2015 року чилійські судді звинуватили 10 військових за вбивство відомого співака Віктора Хари в 1973 році, а сімох інших — за вбивство Родріго Рохаса в 1986 році: відповідно через 42 та 29 років після скоєння цих злочинів. У 2010 році президент Чилі Мішель Бачелет відкрила в Сантьяго музей «Вілла Грімальді», в якому зберігаються документи з моторошними подробицями тортур і вбивств під час правління хунти. Це було б абсолютно немислимим, допоки Піночет залишався головнокомандувачем збройних сил.

Чилійці й досі долають моральну дилему: як слід ставитися до позитивних і негативних аспектів правління колишнього військового уряду їхньої країни, а надто — як збалансувати економічні досягнення та вчинені злочини. Ця дилема є нерозв'язною. Треба поставити просте запитання: навіщо намагатися порівнювати економічні досягнення та скоєні злочини? Чом би просто не визнати, що військовий уряд досяг економічних успіхів, але при цьому вчиняв жахливі злочини? Але чилійцям таки довелося порівнювати перше з другим під час плебісциту 1989 року, коли їх поставили перед простим вибором: сказати «так» чи «ні» подовженню президентських повноважень Піночета ще на вісім років; тоді вони не мали змоги сказати «так, але...» або «ні, але...». Поставши перед таким вибором, 42 % чилійців проголосували «так», попри огидні діяння, які в кінцевому підсумку вийшли назовні й були виставлені на публічний осуд у Музеї «Вілла Грімальді». Хоча більшість молодих чилійців сьогодні зневажає Піночета, розбіжність поглядів серед людей похилого віку, що пам'ятали роки правління Альенде й Піночета, можна продемонструвати на прикладі двох подружніх пар, у яких я брав інтерв'ю. В кожній із пар дружина та чоловік просили мене опитати їх окремо, бо їхні погляди на такі болісні теми дуже різнилися. Обидва глави сім'ї сказали мені приблизно таке: «Політика Піночета принесла Чилі економічні здобутки, але його тортури та вбивства пробачити неможливо». А дружини зазначили: «Піночетівські тортури та вбивства були злом, але ви маєте зрозуміти, що його політика принесла Чилі економічні здобутки».

-

Структура нашої книги передбачає розкриття чинників, що полегшують або гальмують подолання кризи; Чилі ілюструє багато з них.

По-перше, зміни в Чилі насправді були вибірковими та масштабними (табл. 1.2, чинник 3). Спершу країна зламала свою давню традицію мінімального військового втручання і вирішила задавнене протиріччя між урядовим втручанням в економіку і принципом невтручання уряду в економіку. Вона досягла цього шляхом різкого переходу до невтручання. Згодом, коли тенденцію тривалого військового втручання було повернуто навспак, це повернення реалізували вибірково: так, демократичний уряд відновили, але здійснений військовими перехід до економіки вільного ринку зберегли. Це стало однією з двох чилійських тривалих змін, яка також ілюструє неабияку гнучкість (чинник 10): соціалісти, які насамкінець повернулися до влади, відкинули свою відданість соціалізму і продовжили економічну політику ненависного військового уряду. Другою тривалою чилійською зміною стала відмова (принаймні впродовж кількох останніх десятиліть) від непоступливого заперечення політичного компромісу, яким (запереченням) характеризувалася загальнонаціональна політика протягом переважної частини чилійської історії.

Чилі здійснила ці вибіркові зміни шляхом двох циклів непевності й фіаско (чинник 9). Першим циклом була невдала спроба Альенде подолати хронічні соціально-економічні проблеми Чилі через заперечення компромісу й започаткування марксистського правління. Другим циклом — невдала спроба Піночета також відкинути компроміс і подовжити власне президентство — він прорахувався і програв референдум 1988 року.

Як Чилі вдалося вийти з майже 17-літнього періоду військових репресій та нечуваної жорстокості уряду, не зазнавши при цьому ще глибшої психологічної травми? Хоча нині країна все ще долає спадщину піночетівської влади, мене приємно здивувало те, що чилійці більше не ятрять старі душевні рани. За такий результат слід бути вдячним національній ідентичності чилійців та їхній гордості (чинник 6). Чилійці й досі дотримуються думки, яку висловили мої чилійські друзі ще 1967 року: «Чилі дуже відрізняється від інших латиноамериканських країн; ми, чилійці, знаємо, як треба урядувати». Чилійці немало постаралися для того, щоб залишатися відмінними від народів інших латиноамериканських країн і ефективно керують своєю країною. Вони виявили готовність дотримуватися гасла «Чилі для всіх чилійців» попри потужну мотивацію, яку мали багато з них, не вважати чилійців протилежних поглядів своїми легітимними земляками. Без такої національної ідентичності Чилі не вдалося б уникнути політичного паралічу і знову стати найбільш демократичною та найбільш заможною країною Латинської Америки.

Чилі продемонструвала здатність до чесної оцінки власних можливостей на одному етапі та брак розуміння реального становища — на іншому (чинник 7). Піночет і його прибічники зробили у 1973 році правильне припущення, що зможуть взяти гору над своїми противниками як в Чилі, так і за кордоном; Альенде ж помилився у своєму переконанні, що зможе встановити в Чилі марксистський уряд демократичними методами. Це ще раз засвідчує сумну істину: порядним людям з добрими намірами успіх не завжди гарантований, часто його досягають люди лихі, хоча так начебто не має бути.

На прикладі Чилі добре видно, яку роль відіграє підтримка ззовні або її відсутність (чинник 4). Протидія з боку США призвела до падіння уряду Альенде, а швидке відновлення американської економічної допомоги після перевороту 1973 року сприяло тому, що військовим вдавалося довго триматися при владі. Завдяки своєму сприйняттю (не зовсім реалістичному) економіки США як взірця вільного ринку Піночет обрав економічну політику, яку сповідували «чиказькі хлопчики».

Таким само чином Чилі ілюструє як переваги свободи дій, так і вади, пов'язані з браком такої свободи (чинник 12). Географічна ізоляція Чилі від латиноамериканських сусідів завдяки горам та пустелям значно зменшила потребу для Альенде чи Піночета перейматися тим, що їхня політика може спровокувати інтервенцію з боку прилеглих Аргентини, Перу та Болівії. На противагу цьому, диктаторські режими в Уганді, Руанді, Східному Пакистані, Камбоджі та багатьох інших країнах були повалені шляхом інтервенції з боку сусідніх країн. Але свободу дій Альенде обмежували далекі Сполучені Штати, тоді як свободу дій усіх чилійських урядів — відкритість місцевої мідновидобувної промисловості (стовпа чилійської економіки) умовам світового ринку, на які Чилі впливати змоги не мала.

Отакими є риси чилійської кризи з точки зору кризи особистісної. А тепер розгляньмо риси, притаманні лише загальнонаціональним кризам (тобто зовсім не притаманні кризам особистісним), і порівняймо події в