Читати книгу - "Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди"

Батшеба Евердін каже Габріелю Оуку, що не може вийти за нього, бо не кохає його, на що він відповідає: «Але я тебе кохаю. І мені достатньо просто твоєї симпатії». І це ніби має сенс, але симпатія та любов – це різні речі. Зрештою, це просто не спрацює. Нам може подобатися будь-хто. А от кохати та бути коханим – це вже складніше. Тож у чому різниця між коханням та симпатією? Іноді я порівнюю це з різницею між застудою та грипом. Застуда трапляється часто, а от грип – це вже набагато серйозніше. Деякі люди думають, що в них грип, маючи лише застуду. А деякі знають, що мають лише застуду, але перебільшують та намагаються назвати це грипом. От я, наприклад, перебував у постійному стані грипу протягом добрих двадцяти років. Усе, про що я казав, був лише грип, грип, грип. Іноді я хворів на грип одночасно із трьома чи чотирма людьми.

Але зараз, озираючись назад, я розумію, що просто дуже часто застуджувався.

Можливо, ти помітив, що в останньому реченні моє порівняння не зовсім розумне.

Але поки ми нічого не можемо зробити з почуттями, тож і не варто хвилюватись. Деякі речі мають статися, незалежно від того, хочеш ти того чи ні. Твоє волосся посивішає, зуби випадуть, ти закохаєшся (сподіваюся, раніше, ніж випадуть твої зуби). Коли це станеться, не панікуй. Зберігай спокій. Намагайся не хвилюватись. Просто сподівайся на взаємність. Якщо тебе кохають у відповідь, то вітаю тебе, ти чудово проведеш час. А от якщо ні, то саме тут починається проблема. Пробач.

Робін Данбар, професор еволюційної психології

Що трапляється, коли ми закохуємось, – це, мабуть, один із найскладніших процесів для розуміння у Всесвіті. Це щось, що ми робимо бездумно. Хоча, якщо забагато про це думати, усе йде не так, як ми хотіли, та перетворюється на повну плутанину. Ось чому у стані закоханості права півкуля нашого мозку починає дуже активно працювати. З одного боку, права півкуля відповідає за наші емоції. Але з іншого боку, наше мовлення аналізується лівою півкулею. Це одна із причин, чому нам так складно говорити про наші почуття та емоції: зони мовлення в лівій півкулі не можуть посилати сигнали до емоціональних зон у правій півкулі. Тож нам зазвичай бракує слів, щоб описати свої почуття. Але наука, якоюсь мірою, дозволяє нам описати процеси у мозку під час закоханості. Перш за все, ми знаємо, що любов спричиняє великі зміни у наших відчуттях. Ми почуваємось так легковажно та емоційно. Ми можемо навіть плакати від щастя. Раптово деякі речі втрачають свою важливість та єдиним, що нас турбує, стає можливість бути поруч із коханою людиною. У наш час існують такі сканувальні машини, які дозволяють нам побачити, як саме працює людський мозок. Різні зони мозку загоряються на екрані, залежно від типу активності в мозку. Коли люди закохуються, емоціональні зони їхнього мозку дуже активно працюють, загоряючись на екрані. А от інші зони мозку, які відповідають за розсудливе міркування, працюють менш активно, ніж мають працювати. Тож зони мозку, які зазвичай кажуть «Не роби цього, бо це божевільно!», вимкнені, а зони, які кажуть «О, це було б чудово!», увімкнені. Чому це відбувається? Єдина причина – це те, що любов активує певні гормони у нашому мозку. Один із них – допамін, що дає нам відчуття збудження.

Інший гормон називається окситоцин, і відповідає він за легковажність та затишок, коли ми поряд із людиною, яку любимо. Коли цих гормонів у надлишку, вони діють на найбільш сприйнятливі зони. Але усе це не пояснює, чому ми закохуємось саме у певних людей. І це залишається загадкою, бо іноді наш вибір взагалі необґрунтований. До речі, хоч і здається, що закохатися у людину після весілля так само просто, як і до нього, це помилкова думка. Є ще одна дивна річ. Коли ми любимо, то можемо навіть ідеалізувати іншу людину, обманюючи себе. Звісно, ніхто не ідеальний, але що ідеальнішими ми бачимо одне одного, то тривалішими будуть стосунки.

Якщо розплутати мій шлунок, якоï він буде довжини?
Доктор Майкл Мослі, науковий телеведучий

Неможливо розплутати шлунок – це порожнина, – але ти можеш розплутати свої кишки! Кишки, або кишківник, простягається від твого шлунку аж до самого низу. Можливо, ця відстань здається недалекою, але насправді кишківник дорослого завдовжки 8,5 метрів та трохи коротший у дітей. Якби можна було подивитись крізь шкіру, ти б зрозумів, що кишківник не тягнеться рівною лінією, а звивається, ніби тонка довжелезна змія. Коли їжа потрапляє до твого рота, мабуть, ти вже забуваєш про неї, але насправді це тільки початок довгої та складної подорожі. Перша, найкоротша, частина називається стравохід. Його довжина – біля двадцяти п’яти сантиметрів, та на ньому розміщені дуже сильні м’язи, які протискають їжу до шлунку. Ці м’язи такі сильні, що якби ти їв догори дригом, їжа все одно потрапляла б до шлунка, хоч я не думаю, що тобі дуже сподобався б цей експеримент.

Коли їжа потрапляє до шлунка, вона перетравлюється, ніби у пральній машині. Рідина у твоєму шлунку приблизно така сама кислотна, як акумулятор. Кислота потрібна для знищення бактерій, які потрапляють до шлунка разом із їжею. Сам по собі шлунок досить невеликий. Коли він порожній, його розмір близький до кулака, але він може розтягуватись до розмірів середньої повітряної кульки. Після перетравлення їжі шлунком вона проходить далі до тонкої кишки, де починає поглинатися. Тонка кишка має довжину біля семи метрів; зазвичай вона трохи довша у жінок, ніж у чоловіків. Вона вкрита маленькими волосками, які називаються мікроворсинки. Вони збільшують поверхню тонкої кишки, дозволяючи поглинути більше їжі. До речі, твоя тонка кишка, грубо кажучи, має таку саму поверхню, як тенісний корт. Коли їжа проходить тонку кишку, залишки переходять до товстої кишки.

Там усмоктується вода, а неперетравлені рештки їжі з’їдаються бактеріями. Товста кишка набагато коротша за тонку, вона