Читати книгу - "Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди"

вкрита сіткою клітин, нейронів, які також є у твоєму мозку. Це дивовижно, але у людському кишківнику така ж кількість мозкових клітин, як і в котячому мозку. Вони необхідні, бо, як ми вже з’ясували, процес травлення – дуже складний. Після того як кишківник поглинає усі корисні речовини з їжі, усі рештки, в тому числі бактерії, покидають твоє тіло одразу ж, коли ти йдеш до вбиральні. Це є кінцевою зупинкою такої довгої подорожі. Чому я завжди сварюся з братом і сестрою?
Професор Таня Байрон, клінічний психолог

Це нормально – сварки між братами та сестрами. У дитинстві я завжди сварилася із сестрою. Ми завжди сваримося із близькими нам людьми. Можливо, тому що ми знаємо, що вони ніколи не припинять нас любити, хоч як би сердилися одне на одного. Життя під одним дахом та постійне перебування поруч також може призвести до побутових непорозумінь, чого не станеться із друзями. В будь-якому разі, сварка – не найкращий спосіб впоратися з негараздами та непорозуміннями. Замість вирішити проблему це може погіршити ситуацію та спровокувати на погані слова та дії. Також сварки між братами та сестрами можуть викликати стрес та поганий настрій в інших членів сім’ї та призвести до великих сварок із батьками, тож в результаті нікому не буде весело. Сім’я допомагає нам навчитися будувати відносини із коханими людьми та інших важливих у житті речей, наприклад як впоратись із гнівом та сварками. Можливо, батьки сердяться на тебе за сварки і ти відчуваєш несправедливість, бо вони ніби не розуміють тебе та твоїх почуттів. Насправді, скоріш за все, батьки засмучені тим, як ти висловлюєш свою злість, а не тим, що ти злишся. Мабуть, вони карають тебе за сварки, бо не хочуть, щоб ти та твоя сестра чи брат думали, що це правильний спосіб вирішувати проблеми. Обзиватися та битися – це руйнівні способи висловлювати гнів. Маленькі діти часто виливають розчарування або злість у крик або побиття, бо вони ще не вивчили слова, щоб описати свої емоції. Проте, коли діти дорослішають, ми хочемо, щоб вони вирішували конфлікти, обговорюючи проблему, та шукали вихід із ситуації, а не обзивалися та виявляли агресію. Якщо ти сваришся із братами та сестрами, спробуй відволіктися до того, як вибухнеш.

Дай собі трохи часу, щоб заспокоїтися, а потім подумай про те, що тебе непокоїть. Ти зрозумієш, що, коли ти спокійний, проблема вже не така велика, тож просто проігноруй її та збережи дружбу – деякі сварки не варті того, щоб сперечатися!

Проте, якщо ти дуже засмучений чи ображений, спробуй сказати про це, а якщо не можеш цього зробити або тебе не слухають, звернися до батьків або до іншого дорослого, якому ти довіряєш, та попроси про допомогу. Тепер, коли я вже доросла, я бачу, наскільки близькою подругою є моя сестра, бо ми виросли разом та розуміємо одна одну, як ніхто. Запам’ятай, друзі приходять і йдуть, а от сім’я – це на все життя!

Навіщо потрібна абетка?
Джон Мен, автор книжок про письмо

Перше письмо не мало абетки. Знаки означали цілі слова, ніби іконки на твоєму комп’ютері. Це досить зручно. Уяви, що тобі треба записати відомий рядок Шекспіра «To be or not to be…» («Бути чи не бути…») за допомогою малюнків. Мабуть, ти напишеш: Two bee oar knot two bee (з англ. «Дві бджоли весло вузол дві бджоли»). Також можна записати частини слів, тобто склади. Наприклад, англійське слово «belief» («віра») можна зобразити у малюнках, як bee leaf (з англ. «бджола лист»). Але із цим ти далеко не зайдеш, бо можна намалювати дуже мало слів. Це можливо, але знадобляться тисячі малюнків, бо існують тисячі складів!

Ось що сталося із клинописом, трикутними символами, якими користувалися у Месопотамії десять тисяч років тому, а пізніше – з єгипетськими ієрогліфами та китайським письмом. Читання забирає роки у китайських дітей. Мабуть, чи вже вмів читати у віці чотирьох чи п’яти років. Як ти це робив? Звісно, ти вчив абетку. Назва елементарно означає «АБ», дві перші літери. І що такого особливого в абетці? Вона має лише тридцять три літери замість тисяч (насправді шістдесят шість, якщо рахувати заголовні літери, але це нас не дуже турбує). Це базується на тому, що усі слова нашого мовлення складаються приблизно із сорока звуків. Вигадати знаки для звуків набагато легше, ніж для складів. Це чудова ідея, але минуло понад тисячу років, поки хтось про це подумав. Це сталося біля трьох тисяч років тому в Єгипті, де люди замість писати використовували ієрогліфи та малювали склади. Так склалося, що в Єгипті були десятки тисяч рабів із сучасного Ізраїлю, Йорданії, Сирії та Лівану. Більшість цих іноземців, відомих як азіати, мабуть, були семітами – це такі люди, яких ми зараз назвали б євреями. За певний час багато із них стали більше ніж просто рабами. Вони стали офіціантами, ремісниками та керівниками общин. Вони захотіли мати власну мову. Звісно, вони могли використовувати ієрогліфи, але це було надто складно. Деякі знали, що в системі ієрогліфів декілька таких знаків, які були схожі на сучасні літери. Існувало біля двадцяти шести таких знаків. Кожен знак виглядав як малюнок, що означав перший звук слова.

Отже, вони просто брали знак та перекладали його. Якщо один знак мав щось спільне із яком, то він виглядав наче як. В «азіатській» мові «як» – алеп (alep), що починається з літери а, тож вчитель мав сказати «А – алеп», як сучасний вчитель сказав би «А – ананас».

Згодом цей знак «як» змінився та став нашою маленькою літерою а. Далі, вони взяли знак, який у єгиптян означав «притулок», та дали йому назву баїт (bayit), тобто «будинок», і так далі.