Читати книгу - "Дзеркало судді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чейз задумливо насупився, не спускаючи ока зі священика. Він був достатньою мірою розумний, щоб зрозуміти його, і водночас занадто розумний, щоб усе це прийняти. Йому здавалося, що він розмовляє з однією людиною — і з сотнею вбивць. Було щось жахливе в маленькій фігурці, що скорчилася, як гном, над крихітною піччю. Страшно було подумати, що в цій круглій голові криється така безодня безумства і потенційних злочинів. Здавалося, густий морок за його спиною населений темними тінями, духами зловісних злочинців, що не сміють переступити через магічне коло розжареної печі, але готових щохвилини розтерзати свого володаря.
— Похмуро, нічого не вдієш, — признався Чейз. — Може, це не краще магії. Одне скажу вам напевно, було цікаво. — Він помовчав. — Не знаю, який з вас злочинець, але письменник з вас вийшов би дуже хороший.
— Я маю до діла тільки зі справжніми подіями, — відповів Бравн. — Правда, іноді важче уявити подію справжню, ніж вигадану.
— Особливо, коли це сенсаційний злочин, — сказав Чейз.
— Дрібний злочин набагато важче уявити, ніж великий, — відповів священик.
— Не розумію, — промовив Чейз.
— Я маю на увазі звичайні злочини, на зразок крадіжки коштовностей, — сказав отець Бравн. — Наприклад, смарагдового намиста, або рубіна, або штучних золотих рибок. Трудність тут у тому, що треба обмежити, принизити свій розум. Натхненні, щирі шарлатани, що спекулюють вищими поняттями, не здатні на такий простий вчинок. Я був упевнений, що пророк не крав рубіна, а граф не крав золотих рибок. А ось чоловік типу Бенкса міг украсти намисто. Для тих, інших, коштовність — шматок скла, а вони вміють дивитися крізь скло. Для вульгарної ж, дріб’язкової людини коштовний камінь — це ринкова цінність.
Отже, вам треба обкраяти свій розум, стати обмеженим. Це жахливо важко. Але іноді вам приходять на допомогу які-небудь дрібниці і виливають світло на таємницю. Так, наприклад, чоловік, який хвастає, що він «вивів на чисту воду» професора чорної і білої магії або ще якогось жалюгідного фокусника, завжди обмежений. Він з того сорту людей, які «бачать наскрізь» нещасного волоцюгу і, розповідаючи про нього небилиці, остаточно нищать його. Іноді дуже важко влізати в таку шкуру. І ось коли я зрозумів, що таке обмежений розум, я вже знав, де шукати його. Той, хто намагався викрити пророка, вкрав рубін; той, хто знущався з окультних фантазій своєї сестри, вкрав намисто. Такі люди завжди небайдужі до коштовностей, вони не можуть, як шарлатани вищої марки, піднятися на рівень презирства до них. Обмежені, нерозумні злочинці завжди раби всіляких умовностей. Тому вони і стають злочинцями.
Правда, треба дуже старатися, щоб звести себе до такого низького рівня. Для того, щоб стати рабом умовностей, потрібно до межі напружувати уяву. Нелегко прагнути дрантивої дрібнички, як найбільшого блага. Але це можна осягнути… Ви можете це зробити так: уявіть себе спочатку дитиною — ласунчиком; думайте про те, як хочеться узяти з крамниці якісь солодощі; про те, що є одна смачна річ, яка вам особливо смакує. Потім відніміть від цього дитячу поезію; погасіть казкове світло, що освітлювало в дитячих мареннях цю крамницю; уявіть, що ви добре знаєте світ і ринкову вартість солодощів. Звузьте ваш дух, як фокус камери. І ось — сталося!
Він говорив так, немов його осяяло видиво.
Ґрендисон Чейз ще дивився на нього, насупившись, з недовірою і з цікавістю. На мить в його очах навіть спалахнули іскорки тривоги. Здавалося, потрясіння, пережите ним на початку визнання священика, ще не вляглося.
Чейз переконував себе, що він, звичайно, не зрозумів, він помилився, що Бравн, зрозуміло, не може бути жахливим вбивцею, за якого він його на хвилину прийняв. Але чи все гаразд з цією людиною, яка так спокійно говорить про вбивства і вбивць? А може, все-таки він трішки схиблений?
— Чи не вважаєте ви, — сказав він трохи схвильовано, — що ці ваші досліди, спроби перевтілитися у злочинця, роблять вас надмірно поблажливими до злочину?
Отець Бравн випрямився і заговорив чіткіше:
— Якраз навпаки! Це вирішує всю проблему часу і гріха: ви, так би мовити, розкаюєтеся про запас.
Запанувала мовчанка. Американець дивився на високий навіс, що тягнувся до половини дворика, хазяїн незворушно дивився у вогонь. Знову почувся голос священика, тепер він звучав інакше — здавалося, що він лунає звідкись знизу.
— Є два шляхи боротьби зі злом, — сказав він. — І різниця між цими двома шляхами, можливо, якнайглибша прірва в сучасній свідомості. Одні бояться зла, тому що воно далеке. Інші тому що воно близьке. І жодна доброчесність, і жодна вада не віддалені так один від одного, як ці два страхи.
Ніхто йому не відповів, і він продовжував так само вагомо, немов кидав слова з розплавленого олова.
— Ви називаєте злочин жахливим тому, що самі не змогли б його вчинити. Я називаю його жахливим тому, що уявляю, як міг би вчинити його. Для вас він щось на зразок виверження Везувію; але насправді виверження Везувію не таке жахливе, як, скажімо, пожежа в цьому будинку. Якби тут несподівано з’явився злочинець…
— Якби тут з’явився злочинець, — посміхнувся Чейз, — то ви, гадаю, виявили б до нього надмірну поблажливість. Ви, ймовірно, стали б йому розповідати, що ви самі злочинець, і пояснили б, що немає нічого природнішого, ніж пограбувати свого батька або зарізати матір. Чесно кажучи, це, як на мене, непрактично. Від подібних розмов жоден злочинець ніколи не виправиться. Усі ці теорії і гіпотези — порожнє базікання. Поки ми сидимо тут, в затишному, милому будинку мосьє Дюрока, і знаємо, які ми всі доброчесні, то можемо собі дозволити розкіш поговорити про грабіжників, убивць і таємниці їх душі. Це лоскоче нерви. Але ті, кому справді доводиться мати справу з грабіжниками і вбивцями, поводяться геть інакше. Ми сидимо в цілковитій безпеці біля печі і знаємо, що наш будинок не палає. Ми знаємо, що серед нас немає злочинця.
Мосьє Дюрок, чиє ім’я щойно було згадане, повільно підвівся з крісла, його величезна тінь, здавалося, покрила все навкруги, і сама пітьма стала темніша.
— Серед нас є злочинець, — сказав він. — Я — Фламбо, і за мною до цього дня полює поліція двох земних півкуль.
Американець дивився на нього, виблискуючими очима, що немовби завмерли; він не міг ні ворухнутися, ні заговорити.
— У тому, що я кажу, немає ні містики, ні метафор, — сказав Фламбо. — Двадцять років я крав ось цими руками, двадцять років я тікав від поліції на цих ось ногах. Ви, сподіваюся, погодитеся, що це великий стаж. Ви, сподіваюся,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дзеркало судді», після закриття браузера.