Читати книгу - "Зламані янголи"

На коротких відстанях інтерфейсний пістолет «Калашников AKS91» підіймається та підлітає безпосередньо до вбудованої підставки з біосплаву.

…залила маскувальний костюм і полоскотала мені обличчя бризками. Мій противник заточився і змахнув «Сонцеструмом», ніби сварячись пальцем. До його колег…

Генератор практично безшумно випускає повний заряд за десять секунд.

…ще не дійшло. Я вистрілив у двох, що стояли за ним, цілячись угору, і, певно, влучив кудись одному з них. Вони відкотилися геть і сховалися. Довкола мене затріщали постріли у відповідь, але всі вони промазали.

Я розвернувся, тягнучи занімілу руку, як заплічну сумку, в пошуках Вардані та її полонителя.

— Не смій, падлюко, я…

І прострілив скорчений пластик маски.

Куля відкинула його назад щонайменше на три метри, в кощаві руки альпіністського тренажера, де він і повиснув, зігнутий і ні на що вже не здатний.

Вардані безвільно впала на підлогу. Я кинувся долу, а за мною посипалися нові постріли «Сонцеструмів». Ми приземлилися ніс до носа.

— В тебе все гаразд? — просичав я.

Вона кивнула, щільно притиснувши щоку до підлоги; від намагань поворушити паралізованими руками в неї сіпалися плечі.

— Добре. Лишайся там.

Я змахнув занімілою кінцівкою й пошукав у тренажерних джунглях двох останніх кемпістів.

Ними й не пахло. Ці падлюки могли ховатися де завгодно, чекаючи на зручний момент для пострілу.

Та ну нахрін.

Я націлився на тіло командира загону, що незграбно лежало на підлозі, на його наплічник. За два постріли він розлетівся; з вихідних отворів у тканині повискакували уламки обладнання.

Прокинулась охорона «Мандрейк».

Спалахнуло сліпуче світло. На даху завищали сирени, а з вентиляційних отворів на стінах вирвався рій комахоподібних нанокоптерів. Вони налетіли на нас, покліпали скляними намистинками очей і облишили нас. За кілька метрів купка нанокоптерів облила тренажери лазерним вогнем.

Крики.

Повітря розітнув невдалий постріл із «Сонцеструма». Нанокоптери, які він зачепив, спалахнули й закрутилися, як обпечена міль. Інші лише запищали й посилили лазерний вогонь.

Крики стихли до схлипів. Хворобливий сморід обпаленої плоті дотягнувся до того місця, де лежав я. Я ніби повернувся додому.

Рій нанокоптерів розпався, збайдужіло полетівши геть. Парочка апаратів, перш ніж зникнути, випустила кілька променів на прощання. Схлипи припинилися.

Тиша.

Вардані біля мене підсунула коліна під тулуб, але підвестися не зуміла. Її тіло ще відновлювалось, і у верхній частині її тулуба сили не було. Вардані кинула дикий погляд на мене. Я сперся на здорову руку, а тоді зіп’явся на ноги.

— Залишайся тут. Я повернуся.

Я машинально пішов поглянути на трупи, ухиляючись від заблукалих нанокоптерів.

Маски застигли в неприродних усмішках, та по їхньому пластику і досі вряди-годи перекочувалися ледь помітні хвильки. Коли я подивився на двох, убитих коптерами, під головою в кожного щось зашипіло, і вгору потягнувся дим.

— Ой, блін.

Я кинувся назад, до того, якому вистрілив у лице, того, хто залишився стояти у тренажері, але там була та сама історія. Основа черепа вже почорніла й зотліла, а голова злегка похилилася на одну з опор альпіністського тренажера. Влаштована нанокоптерами стрілянина його не зачепила. Під охайним отвором, який я прострілив у центрі маски, мені всміхалися з пластиковою нещирістю його вуста.

— Блін.

— Ковачу.

— Так, вибач, — я сховав розумний пістолет і безцеремонно зіп’яв Вардані на ноги. В кінці приміщення відчинився ліфт, випускаючи загін озброєних охоронців.

Я зітхнув.

— Ну, почалося.

Вони нас помітили. Капітанка загону розрядила бластер.

— Ані руш! Руки вгору!

Я підняв здорову руку. Вардані знизала плечима.

— Народ, я тут не приколююся!

— Ми травмовані, — гукнув я у відповідь. — Контактні станери. А всі інші мертві, надзвичайно мертві. У поганих хлопців були безвідмовні детонатори пам’яті. Все скінчилося. Підіть розбудіть Генда.

Генд сприйняв це відносно непогано. Наказав охоронцям перевернути один із трупів і, сівши біля нього навпочіпки, потицяв ув обгорілий хребет металевим стилусом.

— Молекулярно-кислотна ємність, — задумливо промовив він. — Це «Шорн Байотек» торік випустив. Я й гадки не мав, що вони вже є в кемпістів.

— У них є все, що є у вас, Генде. Просто у них цього набагато менше, та й усе. Читай Бранковича. «Просочування на воєнних ринках».

— Так, дякую, Ковачу, — Генд потер очі. — Я вже маю докторський ступінь в інвестуванні в конфлікти. Рекомендована література для обдарованих аматорів мені, взагалі-то, не потрібна. Зате я хотів би знати, що ви двоє робили тут у таку ранню годину.

Я перезирнувся з Вардані. Вона знизала плечима і сказала:

— Ми трахалися.

Генд кліпнув.

— Ого. Вже.

— Що ти маєш на…

— Ковачу, благаю. Мені від тебе вже голова болить, — він підвівся й кивнув на керівника групи криміналістів, який крутився неподалік.

— Гаразд, виносьте їх звідси. Подивимося, чи можна знайти в них тканини, сумісні зі зразками, які ми взяли на Алеї Знахідок і на початку каналу. Файл c221mh, коди знайдете в центральній дозвільній системі.

Ми всі провели поглядом мерців, яких завантажили на каталки на повітряних подушках і повезли до ліфтів. Генд зрозумів, що ховає стилус назад у піджак, і передав його криміналістові, який ішов останнім. Тоді байдужо обтрусив кінчики пальців, ударивши рукою об руку.

— Хтось хоче вас повернути, пані Вардані, — промовив він. — Хтось із ресурсами. Гадаю, вже через це я маю не сумніватися, що ми вклались у вас недарма.

Вардані іронічно кивнула.

— А ще цей хтось має зв’язки в компанії, — похмуро докинув я. — Вони аж ніяк не могли пробратися сюди без допомоги, навіть із повними наплічниками апаратури для вторгнення. Хтось зливає ваші дані.

— Судячи з усього, так.

— Кого ви послали слідом за тими тінями, які причепилися до нас позавчора ввечері?

Вардані стривожено поглянула на мене.

— За нами хтось ішов?

Я показав рукою на Генда.

— Він так каже.

— Генде?

— Так, пані Вардані, це правда. За вами йшли аж до Алеї Знахідок, — він говорив дуже стомленим голосом і насторожено позирнув на мене. — На мою думку, це був Ден.

— Ден? Ти серйозно? Блін, скільки ви даєте відпочити загиблим на службі, перш ніж запхати їх у новий чохол?

— Ден мав клона, — різко відказав Генд. — Це стандартна ситуація для менеджерів охоронних операцій, а перед завантаженням він отримав тиждень віртуальних консультацій із психологом і повноцінної відпустки. Він був придатний до служби.

— Та невже? Чому б тобі йому не подзвонити?

Тепер я згадував, що сказав йому в конструкті ІтаО. Чоловіки та жінки, на яких ти працюєш, продали б рідних дітей у бордель, аби тільки заволодіти тим, що я