Читати книгу - "Потопельник у рожевих рукавичках"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ні, кияни і в інших районах, прокинувшись певного дня, не вирішили поголовно перестати кидати просто під ноги дрібний непотріб. Тим не менш, останнім часом виходить, і помітно виходить, що такого лушпиння під ногами відчутно меншає. Та от хоча б на відстані десяти хвилин звідси, у багатоповерхових Осокорках, Позняках. Чисті тротуари. Щоправда, й урни для сміття — на реальній відстані, реальній для того, аби не гадати отак, на хідник чи узбіччя. Тут же ж…
Безліч недопалків цигарок, автобусні квитки, шматки з целофанових пакетів — не звертають уваги на вранішній вітрець, бо пласко прибиті до землі сотнями підошов.
Нічийна земля?..
Щоправда, думаючи про це, Соломія просунулася до землі, ще й як «чийної». За парканами, у садках, ховалися приватні будинки. Різної, звичайно ж, ваги, якщо важити не лише ціну, але й смак.
Той, потрібний, був досить приязним. Великим не виглядав. Здавалося, що навіть приховував свою двоповерховість. Другий поверх виблискував під сонцем скісними мансардними віконцями. Ага, є нагорі й звичайне, пряме вікно, у торці. Напевне, саме те, з якого дівчина, як розповідав Бонк, перелякано видивлялася, чого це через паркан сусідської недобудови плигають цеглини.
— Слухаю вас. Напевне… це ви?
(«Еге ж. Якраз — я не я, і хата не моя» — майнуло в голові Соломії).
Лобода не знала, що напередодні таку собі репетицію проводила не лише вона. Що й Ася продумувала, як зустріти хатню робітницю, що казати, як показати те, що дядя Толік назвав «фронт робіт». Але на початках — як зустріти, як знайомитись?
Вона також шастала мережею. В оголошеннях, якими чи наймали, чи пропонували свої послуги, раз-по-раз зазначалася вимога, й відзначалось уміння: знання правил догляду за VIP-гардеробом. Ася й не знала, що існують якісь саме такі правила. Ну, й не знала, чи належать її та Ромчині речі до такого?..
Та не в тім справа. Вона знову схибила. Що бовкнула? Як це — «слухаю вас», через паркан? Про що — «слухаю»? Що це таке — «це ви, чи не ви»?
Вона напередодні наважилася, спитала у дяді Толіка, як ставитися до… прислуги? Бо під час блукання інтернетом прочитала пост, де хазяйка скаржилася, мовляв, допустила панібратство, і ось, хатня робітниця поводиться нахабно.
Дядя Толік розмірковував не без зацікавлення. Сказавши, що прямого досвіду нема, йому в хаті не прислужують, все ж таки вивів формулу: «Канєшно, що ось як! Дім — твоя фірма. Значить, ставитись так, як до працівників фірми. Вони ж, у фірмі, на голову тобі не залазять, знають місце? Але ти ж їх і не топчеш, просто дивишся, щоб працювали».
Ех… Не те, що фірми, але й жодної людини, щоб по роботі, в підпорядкуванні Асі у житті жодного разу не було…
Лобода з цікавістю вдивлялась у дівчину за хвірткою. І справді — гарна. Теоретично. Теоретично — тому що і зараз, намагаючись по-хазяйськи випростуватися, стоїть згорбленою. Боязкою.
— Здрастуйте. Мене звати Неля.
— Доброго дня. Наступного разу… Наступних робочих днів, ви заходитиме з бокової хвіртки, ось тут, з провулку. Так буде краще, ключа я вам… Ми вам дамо.
Ася дивилася на жінку, що стояла спокійно, ледь розставивши ноги. Жінка зняла й сховала сонячні окуляри. А погляд — добрий…
«Отак. З бокової хвіртки. Ну, й змійка. Геть розгублена змійка», — подумки говорила собі Соломія. Перейшла два кроки за ріг, до провулка. Натиснула на круглу ручку хвіртки. Потім — крутонула її.
— Думається, ключі ні до чого. Ви не замикаєтесь?
— Ви отримаєте ключі сьогодні ж.
(«Подвір'я — не те, щоб велике. Але є якісь закапелки. Тепер — будинок. Два входи. Перший — прямо під сходи на другий поверх всередині, другий — таки з садка, через низьку терасу…»)
Ася в темпі проводила служницю домом. Соломія запам'ятовувала.
Нанизу — хол, чимале загальне приміщення. У ньому, трішки ліворуч від центру, арка, що веде в кухню. З кухні — вікно, практично на паркан. Внутрішніх сходів з неї не видно ніяк («наразі не знаю, навіщо ця нотатка»).
Тут, нанизу, є санвузол. Унітаз, рукомийник. Ага. Всілякі «Доместоси» стоять саме тут, але гаразд, це інформація для Нелі…
Розумна штука в туалеті тут, нанизу. Місця небагато, рукомийник — кутовий. Але є в ньому душ, на шлангу. Здається, довжина шланга дає можливість використовувати унітаз і як недороге біде.
«Дівчинка Ася таки думала головою? Або, стривай… Ні фіга! Що було в попередніх господарів, те й залишилося, Бонк казав, що нічого тут не перестроювали, не дообладнували».
Сходи. Досить стрімкі. Нагорі на невеличкий майданчик виходять четверо дверей.
Ванна. З туалетом, еге ж. Невеличкі три кімнати. В одній — ніби дівоча нотка?
Друга. Необладнана, якась тимчасова? «Це — майбутня дитяча. Або… кабінет?»
Дівчина, вимовивши це тоном гіда, виводить її з кімнати якнайшвидше. На підлозі кинуто блакитні джинси на чоловічому ремені.
Третя. Найменша. Молода хазяйка зазначила: «Гардероб. А, може, просто гостьова?»
«Стривай, пташко. Ти й сама не знаєш. Для гардероба немає полиць й так, щоб якогось причандалля. Дошку для прасування я зауважила нанизу, в холі. Для гостьової? Лежить на підлозі матрац. Здається, усі ідеї щодо використання приміщень поки що в зародку…»
Першим завданням від молодої хазяйки виявилося ось що: прибрати купки трави, які лишилися, треба розуміти, після газонокосарки. Заняття передбачало мовчанку, простір для думок.
Щоправда, граблів Лобода торкнулася чи не вперше в житті. І хвилин через десять м'язи рук почали капризувати: трава, підв'яла лише згори, мокрим низом чіплялася за землю, ці іграшкові копички не так, щоб легко піддавалися.
«Що привернуло увагу під час тої недбалої екскурсії будинком… У Асиній кімнаті — а все ж та кімната точно її — на підлозі біля ліжка покладено товстий махровий рушник. Не просто кинуто. Розстелено. Замість килимка? Не схоже. У кухні в кутку, один на одному, складено кілька нових килимків-циновок, чого б не покласти біля ліжка такий? Чіпляюсь до неважливих дрібниць? І білий рушник на підлозі — просто справа смаку?»
Соломія згадувала, коли вони піднімалися сходами, дівчина зауважила: добре, мовляв, що ви, Нелю, у м'якому взутті на пласкій підошві, мовляв, каблуки можуть зашкодити сходам. Чому саме сходам, а не підлозі взагалі, якщо мова про подряпини?
Сходи. Падаючи з яких (якщо це було), Ася добряче побилася. На них дві сходинки новіші, ще й іншого кольору. Лобода помітила це, але чи справа хатньої робітниці у перші ж півгодини питати чому воно так?
Так от, коли мова зайшла про взуття, Соломія
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потопельник у рожевих рукавичках», після закриття браузера.