Читати книгу - "Потопельник у рожевих рукавичках"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І Ася, геть забувши про свій імідж зарозумілої та прискіпливої господині, широко розкрила очі, по-дитячому запитала: «Правда? Не може бути! Я думала, навпаки…» Соломія вже намірялася розповісти, що на презентації нової книги письменниці Оксани Луцишиної вона почула, мовляв, тепер в Америці, аби пофліртувати з дівчиною, їй не кажуть «які у тебе гарні ноги», а в якості компліменту хвалять надійність та зручність взуття, але вчасно схаменулася. Здається, схаменулась і молода хазяйка. Розмова на загальну тему згасла в зародку.
Міні-копички скошеної трави привели Лободу за ріг будинку. Викошено було й біля мангала. Старого мангала, у кіптяві, з погнутими бортами, захаращеного. Соломія вирішила перепочити.
Те, що у мангалі лежали куски обпаленої, не до кінця згорілої деревини, не дивина. Те, що там можна зауважити торішнє сухе листя, свідчить лише, що нові господарі не розпалювали його. Але що робить у мангалі якась яскрава, майже нова, цупка шмата?
Соломія зачепила знахідку граблями, підтягла до борту. Ага! Це не шмата, це згорнутий надувний матрац!
Бонк казав, саме через матрац, який здувся, Ася мало не потонула. Лобода граблями кинула шкірку матраца на землю, заходилася роздивлятись.
Отак. Матрац в одному місці не прорвано, а прорізано. Акуратно, конкретно. Біля розрізу — плями. Клеїли? Чому ж тоді Ася, рюмсаючи хрещеному про водну катастрофу, не сказала, що матрац був, так би мовити, проблемним, невдало поклеєним? Лобода недарма розпитувала про деталі кожного нещасного випадку, нотувала все на своїх аркушах — дівчина, навпаки, підкреслювала, біда сталася з новою річчю, ще й пробка на місці лишилась.
Гаразд. Ася могла бути настільки млявою й нецікавою до обставин, що не взяла до уваги справжнього стану плавзасобу, який так підвів. Або — прибріхувала в дрібничках, створюючи імідж пані, у вжитку якої не може бути старих зіпсутих речей.
Соломія квапливо згорнула матрац, кинула його назад у мангал. Не варто в перший день довго ошиватися не на видноті, стирчати тут, за рогом.
Та стривай! А це що таке? Дерев'яшки, що не виглядають дровами. Ага, й вони геть не обгорілі. Лаковані, мов з підлоги. Сходинки? Так, скидаються на сходинки, такі ж, як основний колір домашніх сходів. Чотири штуки. Та ні, чотири половинки. З двох дощок. І що цікаво — враження, що їх розпилено. Й розламано саме по підпилу.
— Це сміття я спалю сам.
Лобода обернулася на голос. Тримаючи за петельку перекинутий через плече літній кремовий піджак, біля неї стояв хлопець. Порівняно невисокий на зріст. З тих, гнучких, рухливих, яким зріст не заважає бути красивими.
Він усміхнувся Соломії, відкрито, приязно. Недбало махнув рукою на мангал:
— Барахло залишилося від старих господарів. Ні, щоб у смітник, так сюди… Я не встиг іще довести всього до ладу, ми цим не користувались, ну, й звичайно, що не засмічували. Буде час — спалю.
Представився, знову підсвітивши усмішкою — «Роман. Друг і наречений». Не додав, кого, мовляв, і так зрозуміло.
Соломія рушила до тераси, тягнучи за собою мішок з травою. Хлопець ішов поруч. Раптом — кинув: «Навряд чи вам буде легко. Ася — людина непередбачувана. Знаєте, як воно, психіка нестабільна, всіляке таке…»
— Романе? Ти ж казав, що… Ти ж поїхав надовго?
Дівчина на терасі дивилася на них тривожно. Роман мовчки розвів руками, мовляв, взяв та й уже повернувся. У будинок він зайшов, легенько відсторонивши дівчину.
У перший день в Соломії, чи то пак, Нелі, роботи було небагато. У кухні дістала посуд з посудомийної машини, ага, було тут і таке. Завантажила її брудними тарілками, певно, вчорашніми й позавчорашніми. Але чи правильно запхала усе це? І, стривайте, що далі?
Ось як. Хатня робітниця, яка не знає, що й куди… Може, й пронесе. На крайняк — тишком-нишком змиє усе старим добрим способом, у раковині. Й… поскладає в машину. Щоб, з понтом, звідтам витягти. Ха-ха.
Молода хазяйка в кухню не заглядала. Чути було, як ходила вона холом, потім зникала, напевне, піднімалася нагору, проте, до кухні не чутно, як йде по східцях. Одного разу все ж таки з'явилася в Лободи за спиною, у арковому вході:
— Я там… Я там поклала білизну. На дошці, де праска.
Соломія прасувала простирадла й рушники. Світлі чоловічі сорочки. Класні, недешеві. У будинку панувала цілковита тиша. Ось за парканом заторохтіла та затихла автівка — Роман, певне, від'їжджав кудись, бо зараз він повернувся.
— На сьогодні ви вільні, Нелю. Готувати щось? Ні-ні, не треба. Нині ми обідатимемо не вдома.
На волі Лободі закортіло чимдуж зняти гумку, яка стягувала волосся. Та вона рішуче, мов кришку на каструлю, насунула на голову бейсболку, й бажання принишкло. «Ну-ну. Бойкові грошенята, треба думати, я сьогодні не відробила. Ні щодо створення хатнього затишку. Ні щодо якогось там розуміння ситуації».
Хатній затишок? Здається, за цими дверима його просто нема. Можна прати чи варити, але чи з'явиться він лише від цього?..
Вдома вона засіла на дивані, обклавшись своїми аркушами. Деякі пункти записів тепер позначали не лише зети, але й знаки запитання, обведені колами.
Заєць прийшов нерано. Заглянув до неї, чи то пожартував, чи й справді геть сумнівавсь у тім, що Лобода протримається хоч день при плиті та мітлі, бо спитав:
— Звільнили?
— За що б це? Неля — ретельна…
— А ця багата дівуля, вона — яка?
— Ніяка… Точніше, то з погано припасованих латок. Намагається то триматися панею, то взагалі мало не ховатися.
Соломія розповідала Зайцеві про свій день, і подумки поверталася в котедж.
Чому їй здалося, що тут незатишно? Не через сам будинок. Не через те, що він, зсередини, ніби чернетка. Ну, й що, те, що не доведений до ладу, це б можна зрозуміти — кілька місяців живуть у ньому нові господарі.
Незатишно через те, що будинок відчувається… пустим? Саме так! І не тому, що в нім тихо.
Лобода змусить себе зосередитися, ще підшукає формулу, визначення. Може, щось таке: молода пара, яка живе тут, здається, навзаєм відштовхується й від себе, й від необжитих стін?
— То хто саме відштовхується, на твою думку? Ти ж тут проспівала справжні дифірамби цьому приживальцю спадкоємиці. Й усмішка особлива, й до тебе — відвертість з порогу, й за моральний стан подруги пережива-переживає…
Роман якраз
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потопельник у рожевих рукавичках», після закриття браузера.