Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

Кілька хвилин трійця йшла пляжем мовчки. Іноді Артем ревниво бурмотів, що Маша ніколи йому подібних сюрпризів не влаштовувала, і одразу замовкав під попереджувальним поглядом жінки. Помітивши пристань та невелику яхту, що стояла біля неї, Сашка сповільнила крок.

— Шурику, чого застигла? Не подобається? — Маша злегка підштовхнула шоковану подругу вперед.

— Ти ж казала, що ми на пікнік поїдемо...

— Так, на пікнік, — задоволено підтвердила Маша, — пікнік серед відкритого моря.

— Господи, ну в тебе, і фантазія! — трохи відійшовши від приємного шоку, вигукнула дівчина. — Як же це круто! — по-дитячому запищала вона від захвату.

Так, Маша, як завжди, зуміла її здивувати. Приголомшити. Відвести подалі від сумних переживань. І з легкістю переключити її свідомість на зовсім іншу тему. Не чекаючи на закохану парочку, Олександра стрімко побігла до яхти та спритно залізла на неї. Через кілька хвилин пара неспішно повторила її рухи.

Марія дбайливо подала подрузі плед та попросила Артема розкласти продукти і нехитрі закуски на маленькому столику, що непомітно стояв у кутку яхти. Але чоловік відмовив їй у проханні і сам зайняв місце біля керма. Упевнений, серйозний, не по роках розумний, із сивиною в темному волоссі - йому як нікому іншому підходила роль капітана.

— Ну що, виходимо в море? — з усмішкою запитала Маша в подруги.

Закинувши до рота ягідку білого винограду, Олександра лише негативно похитала головою. Ідея чудова, але вона не любила те, що не можна контролювати. Це лякало її, змушувало нервувати. А контролювати останнім часом вона й так не могла багато чого, насамперед власні почуття і бажання.

— Давай краще вздовж берега поплаваємо, — вичавила з себе руда красуня, не бажаючи ділитися справжньою причиною. — Раптом, у мене морська хвороба. Ще погано стане.

— Будь-який каприз, — погодилася Маша та помахала Артему, щоб той вів яхту в потрібному напрямку. — Будь-який каприз.

Деякий час вони пливли в суцільній тиші. Чувся лише мірний плескіт хвиль та несамовиті крики чайок. Споглядаючи барвисті пейзажі, кожен думав про щось своє. Саша повільно потягувала чистий віскі. Шампанське, звісно, було б доречнішим, атмосфернішим чи що, але дівчина не звикла пити слабкий алкоголь, навіть заради антуражу.

— А зараз час шашлику! — задоволений голос Артема розрізав тягучу тишу. Нарешті, і в нього настрій покращився.

— Прямо тут? — недовірливо перепитала Саша. — На яхті? — уточнила, немов він не зрозумів із першого разу.

— Шурику, не бійся, ми обійдемося без вогню, — підморгнула їй Маша. — Він уже готовий. Знайомий насмажив. Залишилося тільки підігріти в мікрохвильовці, що Артем зараз і зробить, — вона послала повітряний поцілунок своєму коханому, і руда красуня мимоволі замилувалася їхньою ідилією. Незважаючи на їхні дрібні конфлікти, вони кохали одне одного й поважали.

Як же і їй хотілося чогось такого. Обіймів, ніжностей, пестощів... Але Борис... Він був далеко... та й не вартий він того, щоб думати зараз про нього.

— А давайте вип'ємо, — проганяючи недоречні думки про коханця, Шура підняла келих із віскі. — За прекрасне майбутнє. Без обману і зрад.

— Гарний тост, — Марія дзвінко цокнула об її келих своїм, — і нехай усі наші мрії стають реальністю.

Руда бунтівниця задоволено закивала. Після Одеси вона організовує показ нової колекції. Нехай і без допомоги Бориса.