Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"

Перші двадцять хвилин матчу прояснюють, що саме хотів сказати Резник про тафгаїв і нову тактику клубу.

Тоді капітан "Скалозубів" не збрехав мені, але й не сказав усієї правди.

Весь актив команди грає демонстративно жорстко, за винятком одного гравця.

Артура Резника.

Навіть воротар примудряється зчепитися з кимось у перші хвилини матчу.

За минулі тижні я прочитала достатньо професійної аналітики про гру і стратегії Резника, але вивчити текст і спостерігати на власні очі — абсолютно різні враження.

Усі виокремлюють, що капітан "Скалозубів" завжди відкриває гру стримано і рівно, і славиться тим, що може змінити стиль будь-якої секунди. Він прискіпливо шанує правила, щоб почекати вдалий момент для порушення.

Найвідоміший хокейний оглядач сказав, що "Резник грає рівнозначно і для публіки, і для суддів, за це його обожнюють і ті, і інші".

Перший тайм минає вдало для "Скалозубів", під час другого Резник так само уникає жорсткості та все ще чекає моменту для вартісного порушення.

Я помічаю, що він постійно поправляє шолом і прозорий візор, хоча на записах такого не пам'ятаю. Це жахливо нервує, я кілька разів підіймаюся, щоб детальніше розглянути положення гравців у подібні моменти.

Після закінчення другого тайму Резник виходить з арени останнім.

Я відразу розумію, що він зараз щось викине і зірветься, але інші, здавалося б, не відчувають.

Навіть не відходячи від воріт він згинає ключку Джеремі одним різким рухом і вказує йому щось пальцем. Через пару секунд до них наближається тренер Олівер.

На третій тайм команда виходить без Джеремі, з хокеїстом на заміні.

"Скалозуби" впевнено йдуть до перемоги, а я риюся в телефоні, в спробі моніторити реакції спортивного світу.

Звісно, момент із ключкою Джеремі потрапив на камеру, але багато хто обговорює поведінку капітана клубу і без згадки цього епізоду.

Мабуть, є щось відмінне від його звичної манери гри, але, чесно зізнатися, я особисто нічого не помітила.

Чорт забирай, я реально погано розбираюся в хокеї, бо реакцій досить багато.

На Твіттері фанати "Скалозубів" завалюють усі акаунти гіфками з салютами та святкують, хоча матч ще не закінчився. Я в заціпенінні спостерігаю, як Стоянов виносить гравця "Лос Рейєс" прямо в борт, і це безумовно не випадковість.

В інтернеті цю гру вже називають "холодним кинджалом у спину". Іраклій постійно стягує кепку, щоб нервово поправляти волосся, а Олівер, здається, так і не ворухнувся відтоді, як почався третій тайм.

Тут, на лавках за бортом, панує атмосфера застиглого жаху.

Капітан "Скалозубів" підрізає таку кількість гравців за останні десять хвилин, що навряд чи хтось взагалі здатен порахувати без перегляду відео на повторі.

Сиджу як на голках, бо арена — не така вже й велика, а сутички відбуваються в усіх куточках. Резник наче блискавка вражає кожну захисну позицію.

"Скалозуби" виграють.

Похапцем я гортаю стрічку Твіттеру і багато хто репостить запис про те, що Резник був сьогодні блискучим, але неадекватним. Велика кількість здивованих і розгублених смайликів збиває з пантелику.

Так, мені потрібно випити. Через рік роботи в цьому клубі я перетворюся на алкоголічку, це точно.

Неймовірним чином моя скромна персона опиняється поруч із тренером, коли його обліплюють кореспонденти на виході з арени. Я помічаю, що віддалік стоять Резник і Ципа і теж відповідають на запитання.

Артур виглядає так, ніби його команда й не вигравала. Він дуже напружений, а губи стиснуті в сувору лінію.

— Чи не занадто це жорстко для "Лос Рейєс"? — вигукує хтось досить голосно, щоб питання почула половина присутніх.

Намагаюся протиснутися крізь натовп з камерами та мікрофонами, але тут мене завалюють питаннями про ляпас. О Господи.

Один журналіст мало не переслідує нас, коли Корній намагається витягнути мене з цієї м'ясорубки.

На вечірку приходжу лише тому, що мені особисто телефонує тренер Олівер і дає зрозуміти, що моя присутність обов'язкова.

Сьогодні я вже так втомилася, що ухвалюю рішення обміркувати цей раптовий поворот завтра, бо зараз уся енергія йде на те, щоб натягнути на свої дорослі штанці пристойні джинси.

Хокеїсти радіють вечірці як діти. Таке враження, що вони ніколи не були на святі. Може, Салазарову їм ранкові свята, як в дитсадку, організовувати для мотивації? Покликати там усяких Телепузиків, Залізну Людину і подарувати всім по кульці?

Націлююся на келих із шампанським, щоб уночі заснути швидше, і прислухаюся до розмов, сподіваючись краще зрозуміти те, що сталося на матчі.

Нікого з "головних" персон команди не видно: відсутні тренер, Резник, Ципа, Уланов і навіть помічник тренера.

Взагалі я можу багато чого запитати в Іраклія потім, оскільки ми іноді розмовляємо і про гру теж.

Пізніше "головні" персони заходять у приміщення одночасно, і їхня поява приносить атмосферу кримінальної бригади, що повернулася після нальоту, що водночас кумедно і дивно.

Олівер аж надто почервонілий, а капітан команди випиває перший—ліпший келих залпом.

Мій внутрішній Шерлок Холмс підказує, що в третьому таймі щось пішло не за планом, адже присутні на головній лаві за бортом були всім задоволені першу годину гри.

— Резник, я люблю тебе! — голосить Стоянов із глибини кімнати. — Люблю тебе, капітане!

Не зважаючи на те, що майже всі присутні радісно сміються, ні Артур, ні тренер не докладають зусиль для того, щоб відреагувати на жартівливе зізнання позитивно.

Я дивуюся, коли помічаю невдоволення навіть в очах Ципи.

А потім Резник знаходить мене поглядом, і я змушена визнати, що він був трохи — зовсім трохи — правий з приводу того, що я — боягузка.

Бо я швидко тікаю з вечірки та ще мені вдається виставити це не втечею, а гідним відбуттям у свій номер для відпочинку.

Я лише повільно киваю Резнику, щось на кшталт привітального жесту на прощання, а він випиває залпом і другий келих, не зводячи з мене погляду.