Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

− Мені сподобалося те, як довірливо ти пригорнулася до мене, − обдає моє вухо гарячим подихом А-атон. − Я дозволяю тобі робити так і надалі. Але я дуже невдоволений тим, що ти повірила жерцю. І не лише я. Адже так, брате?

− Так, − суворо припечатує той.

− Мені здається, наша се-авін своєю зайвою довірливістю заслужила покарання. Навчимо її довіряти лише своїм се-аран? Після ритуалу, звісно.

Руки А-Атона переміщаються з моєї талії на груди. І далеко не одразу я розумію, що він більше не тримає мене. Принаймні, руками. Але я досі вишу в повітрі. Між ними.

− Мені подобається ця думка, брате, − зловісно посміхається Са-оір, спалюючи мене голодним поглядом. – Але це дійсно згодом.

Підступивши ближче, він охоплює мої стегна і тягне спідницю вгору. Дивлячись мені у вічі.

– Зараз я хочу нарешті увійти в тіло нашої тендітної ніжної се-авін.

О, Боже мій!

Це справді станеться зараз. Тут. З ними двома.

Одяг брати з мене знімають разом. Поки А-атон перехоплює у Са-оіра тканину сукні і тягне її вгору, той стягує з мене чоботи. А за ними й лосини. І несподівано цілує мій тремтливий живіт. Злегка прикушує чутливу шкіру, одночасно з цим притягуючи за стегна до себе.

Зойкнувши, змахую руками, але їх перехоплює А-атон, переплітаючи наші пальці.

Це так інтимно і… несподівано.

− Не бійся, Ліно. Ми не хочемо твоєї смерті, і болю не хочемо, – підіймає на мене повний голодної пітьми погляд Са-Оір. Проводить язиком по животу до тремтливої западинки над сонячним сплетінням. Посміхається порочно. − Особисто я планую брати тебе ще дуже багато разів. Ти будеш нашою назавжди. Нашою се-авін. Вся для нашої насолоди.

І він розводить мої ноги, вклинюючись своїм тілом між ними. Охоплює талію, по суті, всаджуючи на себе. І вгризається в мій рот жорстким власницьким поцілунком, відразу оволодіваючи й проникаючи. Штовхається язиком усередину, цілуючи по-звірячому грубо. Пристрасно. Голодно. Повністю підкоряючи своїй волі.

Від суміші сорому, несміливого поки що задоволення та полохливого передчуття, від полегшення, що смерть скасовується… у мене зовсім зносить дах. І страх перед майбутньою близькістю згоряє. Зникає зовсім.

Навіть не помітивши, коли А-атон встиг відпустити мої руки, обіймаю його брата за шию, відповідаючи на цей жадібний поцілунок, підкоряючись його волі. Притискаюся до нього своїм тілом.

І те, що я оголена, а вони досі одягнені, лише додає гостроти відчуттю моєї безпорадності перед цими чоловіками. І зараз мені не хочеться думати про те, чому ця безпорадність так мене заводить.

Так, мої господарі здатні знищити мене одним клацанням пальців. Так, вони можуть спалити мене у цьому ритуалі. Так, просто фізично покалічити теж можуть. Легко.

Але звідкись до мене приходить розуміння, що вони цього не робитимуть. І не тому, що добрі, чи відчувають до мене якісь почуття. Ні. Добрими та м'якими їх назвати ніяк не можна. Просто… я цілком усвідомлюю, що справді потрібна їм. Саме я. Зі своєю невинністю, сором’язливістю, своїм збентеженням, своєю готовністю будь-що виконати клятву і віддати їм усе, що можу. Зі своєю слабкістю зрештою.

Здається, я навіть розумію, чому вони шукали для своєї мети таку, як я. Лише єднальну ланку між двома правителями. Слухняну їм. Не рівну. Не ту, за ким стоять великі Доми й могутні сили, які бажають урвати собі шматок влади через се-авін правителів.

Я належу лише моїм господарям. Цілком і у всьому залежу лише від них. Від їхньої милості. Від їхньої прихильності.

Одна для них двох.

І тільки від мене залежить, як вони ставитимуться до мене далі. Як до дурного звірятка, здатного тільки тремтіти від страху. Або ж, як… до тієї, що добровільно приймає їхнє володіння, їхню повну владу і грубу владну ласку, тієї, хто дарує у відповідь свою відданість і ніжність.

Якоїсь миті до мене знову притискається ззаду А-атон. Вже оголений. Перехоплює моє тіло. Забирає в брата.

Жорстка п'ятірня заривається в моє волосся, відтягуючи голову назад. І тепер уже інші губи жадібно зминають мої.

Притискаючи до себе, він кудись несе мене.

У центр кола.

Мить і мене опускають на підлогу. Я мимоволі зіщулююся, чекаючи на холод. Але матово-чорна поверхня виявляється теплою. І ніби живою, пульсівною.

А-атон розводить мої ноги, підіймається з мене, розглядаючи як підношення.

Завмираю, важко дихаючи, розкинувшись у центрі ритуального осяйного візерунка. Схвильовано облизую пересохлі губи. І очей не можу відвести від неймовірно привабливого чоловічого тіла. Голого, потужного, збудженого. І такого великого. Не знаю, як вони обоє збираються в мені поміститися. Сподіваюся, не порвуть.

− Ти зараз дуже красива, − посміхається він. − Мені подобається, як ти виглядаєш. Покірна та відкрита.

− Нам подобається, − уточнює Са-оір, що опускається навколішки поряд зі мною. Теж уже роздягнений.

Мій погляд сам собою притягується до збудженого члена, який чоловік повільно погладжує рукою.

І цієї миті я відчуваю, як пальці А-атона торкаються моєї плоті, розсовуючи і голублячи. Проникаючи.

– Така туга. І поки що недостатньо волога, – задумливо тягне він. І зненацька схиляється над моєю промежиною. Вдихає мій запах, знову змушуючи червоніти.

− То приголуб нашу се-авін, брате. Спробуй її на смак, – усміхається Са-оїр.

− На смак? − здивовано підіймає брови мій біловолосий господар. − Хм.

І він справді це робить. Схиляється ще нижче. І, не виймаючи пальців, проводить язиком по моєму кліторові. Повільно. Порочно. Солодко. А-а-ах. Боже... Боже... Там, де він торкається, мене ніби вогнем обдає. З губ зривається шумне зітхання. А тіло мимоволі вигинається. Назустріч цій ласці, чи геть від неї?.. Я сама не зможу відповісти.

– Бачиш, як їй подобається, – тепер уже й Са-оір нахиляється до мене. Накриває долонею груди, приймаючись м'яти й пощипувати. Дивиться в широко розплющені очі. Наче вбирає мої емоції.