Читати книгу - "Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер"

Емілія

Минув не один тиждень після початку нашої історії. Дивовижно, як же ж швидко йде час, коли немає ніяких проблем, коли все просто чудово і ти справді щасливий. 

Денис вирішив усі проблеми з інвесторами, тому справи в компанії йдуть пречудово. 

Проте дещо мене дуже турбує... Я так і не поговорила з Оленою. 

Вона і досі думає, що я просто пречудово граю свою роль, і платить мені гроші. Відчуття огиди мене переслідує через те, що я обманюю  Дениса. У мене ніяк не вистачає сміливості зізнатись йому в усьому.

Він став дійсно дорогим для мене, але чомусь я так боюсь відкритись. Те, що він може не пробачити мені просто не дає вільно дихати. Це вбиває!

Не знаю, можливо це страх зробити йому боляче, чи просто власний егоїзм. Але, чорт забирай, я хочу бути впевнена, що у разі чого я зможу забезпечити себе сама. 

Так, це дійсно егоїзм з мого боку, але хіба це погано? Думати про себе, про своє майбутнє, про життя рідних. Проте, мене дуже дивує те, що Олена вирішила організувати цю гру. Так, я розумію, це вчинок зроблений через відчай, але хіба її зовсім не хвилюють почуття племінника? Вона ж знає, що він дійсно закоханий, вона бачить це, проте не спішить все відміняти. Перестраховка це звісно добре, але все-таки... Та, байдуже. Чим я краща за неї?

Я просто хочу, щоб я і мої рідні були усім забезпечені, щоб вони нічого не потребували.

Я не зможу розповісти йому правду. Він розізлиться через те, що я не розповіла відразу, і буде правий. А так, ми зіграємо весілля, і після нього наш контракт з Оленою автоматично буде розірвано, і все стане на свої місця. 

Все буде по-справжньому... Ми будемо щасливі, адже Олена думатиме що ми закохались під час моєї гри. 

Через деякий час я зможу відкрити власний бренд і все зміниться. Так, моя совість не дасть мені спокою ніколи, але що ж я можу зробити? Я не можу вчинити інакше. Мені потрібні ці гроші...

Доречі, сьогодні у вельмишановної Олени день народження. Ця вечеря не обіцяє нічогісінько хорошого. Кожна зустріч з Оленою дається мені дуже важко. Вона як енергетичний вампір, забирає в мене всю життєву енергію і силу.

До вечора час минає надто швидко і ось уже ми сидимо за святковим столом. Якби я не знала всієї ситуації, то можна було б подумати що ми дійсно нормальна родина. Як шкода, що це не так...

За столом лунають різноманітні розмови. Починаючи зі справ в компанії, та закінчуючи тим, що Олена на старості захопилася садоводством.

Денис постійно тримає мене за руку, таке відчуття ніби більше нікого не існує. Я б хотіла залишатись в моментах, де ми тільки двоє, якнайдовше. Я б хотіла сказати вічно, але в такому випадку я збрешу. Я розумію, що життя штука непередбачувана, хто знає що на нас чекає завтра.

Щойно до Дениса хтось зателефонував і він вийшов. Чорт, коли його поруч немає я дуже нервуюсь. Відчуваю, ніби я не в своїй тарілці.

– Люба моя, давай трішки попліткуємо з тобою? – як грім серед ясного неба з'являється поруч вельмишановна іменинниця. А все так добре починалось…

– Ем, так, чому б і ні, –  було б дико, якби я перед всіма відмовила їй. Проте так і хотілося відправити її куди подалі з цією пропозицією. Якби я знала, що на мене чекає і чим це все обернеться, то так би й зробила.

Ми виходимо в сад, що знаходиться за будинком, і я відразу розумію про що йтиме мова.

– Ну що любочка, як там мій любий племінничок? Ти налаштовуєш його на сімейне життя? Коли вже я нарешті почую від нього, що він одружується. Годинник тікає, але прогресу щось не видно. Я бачу, що він дійсно закоханий в тебе, тому процес повинен був пришвидшитись.

– Все під контролем. Не сьогодні, так завтра він зробить мені пропозицію, можете бути впевнені в цьому. Я зроблю усе, аби виконати свою роботу. Він одружиться зі мною. Проте, є дещо, про що я б хотіла з вами  поговорити... На рахунок оплати, – промовляючи це трохи нервую, адже те, що я вирішила, точно здивує жінку.

– Не хвилюйся, все в силі. Ти одружуєш його на собі, а я плачу тобі. Все, – жінка різко кидає, і мене це трішки дратує. І слова вставити не дасть!

– Ні, я б хотіла… , – починаю говорити, але Олена знову не дає сказати.

– Мене ніщо більше не цікавить. Дивись, дівко, якщо щось піде не так, то я тебе із землею зрівняю, в прямому сенсі цього слова. В цьому можеш бути впевнена.

Вона феєрично розвертається та заходить в будинок... Все-таки яка вона відьма, навіть слова сказати не дала.

Я стою, і мене охоплює раптове почуття паніки, ніби я щось зробила не так. І раптом я чую...

Оплески?

Повертаюсь і бачу перед собою...

– Денис? Як довго ти стоїш там?... – тремтячим голосом промовляю, на що чоловік криво посміхається.                         

– Достатньо, щоб все зрозуміти і побачити твою справжню натуру, – крізь зуби цідить чоловік. Я бачу, що в його очах палає вогонь злості.       

– Я можу все пояснити. Просто вислухай мене, будь ласка, – підходжу і беру його за руку, але він відразу відкидає її і робить крок назад. Серце розбивається помалу, а його погляд просто вбиває.                       

– Ти... Ти збрехала мені. Чому ти не сказала, про вашу домовленість з тіткою? Хоча не відповідай. Я і сам прекрасно знаю. Ти ж біжиш за тим, хто дасть тобі більше грошей. А тут така можливість: тітка платить немалу суму, та й ще придурок–начальник в безвихідному становищі, жалюгідний, чому б і не допомогти, ще й отримаю від нього гроші. Хіба не так? – його слова ріжуть гірше ножа. Він ж знає мене! Він відчував моє кохання! Нехай вислухає. Ну будь ласка!

– Не кажи так. Я хотіла розповісти, але не знала як сказати. Після того, як ти зізнався мені, я...

– Що? Стало ще більше шкода закоханого хлопця? Ти змусила мене відчути смак життя, і сама ж знищила мене. Вітаю, Еміліє, твоя гра побила всі можливі рекорди. Ти змогла закохати в себе президента компанії, – промовляє так, наче забув всі слова, які я шепотіла. Дотики та поцілунки. – Цікаво, якби я не почув твою розмову з тіткою, то як довго тривала б ця гра? Як довго ти могла б брехати, дивлячись мені прямо в очі? Ти розбила мені серце. Знищила і розтоптала мої почуття. Я відкрився тобі, довірився... І до чого мене привела моя щирість? – посмішка, що несе за собою стільки болю, розбиває все. Він дивиться так, наче готовий убити. Хоча… Це вже і так сталось. – Знаєш, мені байдуже на твою домовленість з тіткою, мене знищило те, що ти брехала. Коли я сказав, що закохався, ти дивилась в очі і брехала. Коли я взяв тебе за руку, обійняв, поцілував... Ти брехала... І це вбиває мене. Якби ти розказала, що між тобою і тіткою є цей бісовий контракт я б зрозумів, адже сам запропонував тобі фіктивний шлюб, але ти вирішила цього не робити. Ти біжиш за грошима, як і раніше, а я для тебе просто засіб досягнення мети. Мені шкода, що я закохався саме в тебе. Дуже шкода, – сльози застелають все. Я бачу коханий силует, що так швидко покидає моє життя.