Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стрункі верхівки сосен практично проткнули навислі над лісовою гущею темно-сині хмари. У нижній частині небосхилу ще виднівся розлитий пурпурним пухом захід сонця, що подібно до гострих списів, які з останніх сил продовжували пронизувати сутінки. Дзвінке совине курликання було знаком пробудження всіх нічних істот: «пора прокидатися», «наш час прийшов».
Невгамовні піксі* переносилися з гілки на гілку, наспівуючи вітру свої нічні пісні; лісова гуща провалилася повністю в густий сивий туман, який начаклував охоронець лісу – пак. Життя в лісі кипіло та варто було ступити на лісову стежку людині, наче за помахом чарівної палички — все завмерло, істоти ховалися, а хто виходив навпаки на полювання.
— Лю-ю-юдська-а-а кро-о-ов, — пролунав шепіт піксі, які виглядали із-за гілля дерев.
— Я не можу тут померти! — прокректав чоловік, міцніше натиснувши рукою на правий бік, затискаючи рану яка кровоточила.
З кожним новим вдихом його пульс сповільнювався, перед очима все починало розпливатися, а в роті все яскравіше відчувався присмак заліза. Рвана кольчуга неприємно натирала його м'язисте тіло, залишки обладунків здавались надто важкими, а клинок зовсім був ношею.
— Я мушу вижити за всяку ціну! — бубонів чоловік собі під ніс.
Кроки давалися важче, а під ногами не відчувався твердий ґрунт. Інстинкт самозбереження приглушував пекучий біль, змушуючи чоловіка рухатися вперед.
— Як він пахне, — ніздрі перевертня незвично роздулися, ловлячи тонкий шлейф крові пораненої людини. — Тобі не втекти! — у темряві промайнув білий вищир гострих зубів чудовиська.
Шелест листя змушував пораненого сіпатися й обертатися на будь-який звук, навіть тріск гілля під ногами. Оглушливе вовче виття на мить зупинило чоловіка, різкий викид адреналіну, і наступної секунди він зовсім зірвався на біг. Він знав, що перевертень переслідує його буквально по п'ятах, повільно не поспішаючи, навмисне заганяючи в кут, грається з ним як кішка з мишею.
Чудовисько вичікувало, насолоджувалося грою зі своєю жертвою. Та чоловік не збирався просто так вмирати, долаючи крок за кроком, він згадував про своїх двох дитинчат, до яких обов'язково мав повернутися. Вони були його надією, його сенсом життя, він не міг померти, залишити їх на розпорядження долі.
Чоловік не помічає коли в лісі пишні крони дерев змінюються на голі гілки, які нізвідки з’явилися, навмисне загороджували йому шлях, направляючи його зовсім в інший бік лісової стежки. Не помітив чоловік і те як минув стареньку, практично прогнилу табличку, на якій було подряпано «земля Тролів».
— Хто не будь допоможіть... — обвітреними губами прошепотів чоловік, жадібно ковтаючи повітря.
У цей момент сили чоловіка покинули його, а з-під ніг пішла земля. Він звалився навколішки, невідривно розглядаючи великі круті гори, вишикувані рівно по колу. Різко з голого лісу одночасно виринули кілька сотень світлячків, що вишикувалися перед ним, освітлюючи вхід у печеру. Виття змусило вкотре нервово обернутися, здоровезне вовчисько сердито дряпало землю, але стояло не рухалося.
— Я виживу, навіть якщо доведеться повзти на колінах!
— Ні! Ні! Ні! — сердито зашипів перевертень, коли почув чужий запах біля своєї здобичі, що втекла.
Чоловік підвівся на кволих ногах й рушив до печери, косим поглядом убачивши, що істота яка його переслідувала не йшла за ним, так мов його щось стримувало.
***
За годину до основних подій
Бліде сонце ледве прозирало через густі хмари, які затягли всю небесну гладь. Легка мряка огорнула весь Київ, змішуючись із щільним сизим туманом, що опустився. Не дивлячись на те, що квітковий годинник на головній площі міста показував тільки опівдні, здавалося, що вся округа ось-ось потоне в сутінках, що насуваються.
Перед величезними залізними дверима, що були покриті старовинними норвезькими розписами, і прикрашені малюнком величного ясена, ширяла в повітрі щільна хмара, а на ньому в позі лотоса важливо сидів лісовий дух – пак.
Сивий туман був по всьому маєтку Роріксона, просочуючись у кожні лазівки, охороняючи місцевість від непроханих гостей. Туман одна зі здібностей лісових духів, які часто любили пустувати над смертними, змушуючи їх блукати лісом, ховаючи від них вихід. Була й інша сторона цієї здібності, туман сповіщав лісового духу, про все, що відбувалося в лісі, а також про непроханих гостей.
— Це не до добра, — пошепки промовив лісовий дух, коли відчув сторонній запах. — Ти, мабуть, зовсім розучилася здорово думати... А-а-а, я знаю! Ти вирішила добровільно прикрасити нашу колекцію з Владом?
Пак весело посміхнувся жіночій фігурі, яка практично в одну мить з-під ніг виросла, граційно позбавляючись крил і пір'я.
Фальшивість безтурботного виразу обличчя пака, ландваетт розкусила відразу. Одна думка, що її присутність наганяє жах і трепет, змушувало її душу тріумфувати, а серце прискорено битися.
— І хто ж мене перетворить на статуетку? — з вуст Лілліан вирвався заливний регіт. — Не ти вже зібрався це зробити? Як я дивлюся, Владислава вдома немає, адже так? — вона акуратно заправила світле пасмо за вухо, нагороджуючи лісового духа зарозумілим поглядом. — Думаєш, ти зможеш протистояти мені?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Арюмор, Аліна Скінтей», після закриття браузера.