Читати книгу - "Заборонені почуття , Rexana Keys"

Коли вечір накривав місто, я лежала в ліжку, прислухаючись до тихого шелесту вітру за вікном. Темрява навколо ставала м’якою, але в моїй душі панувала буря. Я згадувала Артема — його усмішку, легкий сміх і те, як він завжди міг підтримати мене в складні моменти. Уявляла, як він тримає мене в обіймах, і ці думки викликали в мені неймовірну ностальгію.

Мені хотілося повернутися в ті миті, коли ми разом лежали на дивані, обговорюючи все на світі, від дурниць до найглибших мрій. Я відчувала, як серце стискається від туги за ним. Справжній спокій я знаходила лише в його присутності, а тепер він став лише спогадом.

Взяла телефон до рук, зібравшись написати йому. Я почала набирати повідомлення, але потім зупинилася. Мої пальці коливалися над екраном, а всередині точилася боротьба. Я не хотіла здаватися слабкою, не хотіла принижуватися, посилаючи повідомлення. Я мала повагу до себе, навіть якщо серце кричало про його ім’я.

Від Дена не було жодних змін. Він не писав, і ми не бачилися. Я знала, що він не поїхав, але чому ж він не зателефонував? Моя свідомість боролася з запитаннями. Я відчувала себе дурепою за те, що розповіла про наші стосунки. Ден казав, що мовчатиме, а я не знала, чому так вчинила.

Але чи могла я йому брехати? Я не могла кохати людину і водночас залишати все в тіні. Однак кого саме я насправді кохала? Це запитання крутилася в моїй голові, не даючи спокою. Зараз усе здавалося таким заплутаним.

Я поклала телефон на тумбочку і закрила очі. Мої думки знову повернулися до Артема. Я хотіла його щастя, навіть якщо воно не мало бути зі мною. Але всередині з’являлося відчуття порожнечі, немов щось важливе відійшло назавжди. Сльози знову наверталися, але я знала, що треба знайти сили рухатися далі.

Сьогодні ранок був похмурим, але мені хотілося хоча б трішки відволіктися. Я вирішила зайти в улюблену кав'ярню, щоб купити каву на ходу. Запах свіжозвареної кави наповнював повітря, і я відчула, як трішки піднімається настрій.

Почекавши на замовлення, я взяла свою каву і попрямувала до виходу. Але, як тільки я відкрила двері, зіштовхнулася з кимось, і кава рясно розлилася по моїй одежі.

— Чорт! — вигукнула я, знімаючи погляд з підлоги.

— Вибачте , я не хотів, — почувся голос. Піднявши голову, я зупинилася. Це був Ден. Наші погляди зустрілися, і я відчула, як всередині щось зрушило.

— Привіт, — злегка розгублено сказала я, намагаючись зібратися.

— Привіт, — відповів він, його обличчя відображало легке здивування. — Ти виглядаєш не дуже.

— Звісно виглядаю не дуже, я забруднена якщо ти про це.— сказала я, намагаючись усміхнутися, хоча всередині панував хаос.

Ми вийшли на вулицю, і я відчула, як повітря стало свіжішим. 

Сіли в його машину, і тиша заповнила простір між нами. Я спостерігала за містом за вікном, намагаючись зрозуміти, як вести розмову.

— Як ти? — нарешті запитав Ден, повертаючись до мене.

— Нормально, — збрехала я, хоч насправді почувалася розгубленою. — А ти?

— Я теж. Мало що змінилося, — сказав він, але я помітила, як його голос став серйознішим.-Артем ... я знаю , що ви розійшлися , він мені сказав.

-Ви говорили ?

-Так , і ми залишилися друзями якщо ти про це , вбивати один одного не будемо ,- зі сміхом сказав Ден.

Дивно це все він залишився друзями з людьми які приховали мало того що вони знайомі , так ще й те, що в них були стосунки?

— Ти залишишся тут чи плануєш повернутися ?— запитала я, відчуваючи, як серце знову починає тривожитися.

— Так, я тут, — відповів він. — Я хочу бути поруч, якщо ти… якщо ти цього хочеш.

Я не знала, що відповісти. Тому ми просто їхали в тиші, поки я намагалася впоратися з усіма емоціями.

Коли ми доїхали до дому, Ден зупинився і повернувся до мене.

— Ніка, — почав він, але я зупинила його.

— Дякую що підвіз, Ден. Можливо, поговоримо пізніше, мені потрібно переодягнутися і бігти в коледж? — запропонувала я, намагаючись не показати, як моє серце тремтить.

— Так, звісно, — сказав він, усміхнувшись. —Я почекаю і відвезу.

-Дякую , я сама ,- зараз я була не готова говорити з Деном , тому вирішила , що так буде правильно.

Я вийшла з машини і, поки йшла до входу, відчула, як між нами знову виникає зв'язок, але й водночас я залишалася невизначеною. Ця зустріч відгукувалася в моїй душі, підкреслюючи всі непорозуміння, які ще потребували вирішення.

На наступну зустріч ми призначили обід у затишному кафе, яке я завжди любила. Коли я прийшла, Ден вже чекав на мене за столиком. Він усміхнувся, і відразу ж все навколо стало яскравішим. Ми почали розмовляти, сміятися, і я відчула, як мої переживання та тривоги потроху відступають.

Обговорюючи все — від улюблених фільмів до новин у коледжі — я просто насолоджувалася моментом, забуваючи про минулі неприємності. Ден виглядав розслабленим, і я помітила, як його присутність знову дарує мені радість.

Після обіду він запропонував підвезти мене додому. Я з задоволенням погодилася. По дорозі ми продовжували жартувати, і я відчувала, як зв'язок між нами стає сильнішим.

Коли ми доїхали до мого будинку, я повернулася до нього.

— Дякую за підтримку і за чудово проведений час, Ден. Я справді це ціную, — сказала я, відчуваючи, що між нами знову виникає щось особливе.

— Я завжди тут для тебе, Ніка, — відповів він, і його очі блищали.

Раптом, неочікувано, він схилився до мене і різко поцілував. Я відчула, як серце затрималося на мить, але потім автоматично відштовхнула його.

— Ден, ні! — вигукнула я, намагаючись усвідомити, що сталося. — Ми зведені брат і сестра!

Він глибоко зітхнув, а його обличчя стало серйозним.

— Це не важливо для тих, хто кохає, — сказав він. — Ніхто не знає, і якщо ми не акцентуватимемо на цьому, то ми просто закохані люди.

Я зупинилася, обдумуючи його слова. Чи дійсно це так? Внутрішня боротьба велася в мені. Але з глибоким зітханням я усвідомила, що не можу продовжувати цю розмову.