Читати книгу - "Дикий бастард, Анна Лященко"

– Барте, стояти!! – Діган намагається зупинити мене, але навіть багаторічна звичка підкорятися наказам не діє.

Не пригальмовуючи біля краю і не гаючись ні секунди, стрибаю з урвища і, розкинувши руки, лечу в прірву. Радість польоту, хай і короткочасна, варта того. Я лечу! Висота тут пристойна, тож у мене немає шансів вижити…

Раптом мій політ переривається, і я опиняюся в пазурах дракона.

– Ні!! – намагаюся викрутитися із чіпких лап, але голос Ердана в моїй голові звучить як вирок:

«Ну, нарешті ми тебе знайшли! Ти нічого розумнішого не придумав? Гаденя!»

Ми підлітаємо до Дігана й Ліонса, і я групуюся, готуючись до вже звичного падіння на землю з лап дракона, але Ердан напрочуд акуратно опускає мене на землю. Щоправда, його охоронці все компенсували, одразу ж скрутивши мене. Я звернув увагу на те, як король елегантно приземлився, обернувшись на ходу і, як ні в чому не бувало, продовжив рух у людському образі по землі. Гарно вийшло. Колись я теж намагався навчитися так, але щоразу після обороту тільки стрімголов хитаюся по землі.

– Дігане, що буде з Бартом? У чому він винний? – Ліонс не розуміє, що відбувається.

А я заливаюсь сміхом:

– Народився не там і не в той час. – І сперечатися зі мною ніхто не став.

– Ви двоє, очей із нього не спускати! Якщо хоч на крок від вас відійде, обом луску до самого хвоста вирву! Будете в мене гладкі, щойно вилупилися! – гарчить король, а сторожі так недобре на мене дивляться, що я розумію – це не порожні погрози.

Я втратив єдиний свій шанс, забарився якусь секунду і все. Подумки вию і король Ердан, що вже відійшов від нас, повернувся.