Читати книгу - "Пастка-22"

Розділ 14

Малий Семпсон

Коли настав час летіти на Болонью, Йосаріану вистачило хоробрості не заходити на ціль навіть один раз, і коли він нарешті опинився високо в повітрі в носовому відсіку літака Малого Семпсона, він увімкнув ларингофон і запитав:

— Гей, що не так з літаком?

Малий Семпсон верескнув:

— З літаком щось не так? Що сталося?

Від вереску Малого Семпсона Йосаріан похолов.

— Сталося щось? — нажахано закричав він. — Вискакуємо?

— Не знаю! — завив, ніби від болю, Малий Семпсон. — Хтось сказав, що ми вискакуємо! Хто це сказав? Хто?

— Говорить Йосаріан у носовому відсіку! Йосаріан у носовому відсіку. Я чув, як ти сказав «щось сталося». Хіба ти не казав «щось сталося»?

— Я думав, ти сказав, що з літаком щось не так. Усе добре. Все в порядку.

У Йосаріана завмерло серце. Щось було геть не так, якщо все було в порядку і вони не мали жодного приводу повернути назад. Він завагався.

— Я тебе не чую, — нарешті сказав він.

— Я сказав, усе в порядку.

Сліпучо-біле сонячне проміння відбивалось від порцелянової блакиті моря та блискучих поверхонь інших літаків. Йосаріан схопив різноколірні проводи, що вели до штекерної коробки переговорного пристрою, і висмикнув їх із гнізда.

— Я тебе не чую, — сказав він.

Він нічого не чув. Поволі зібравши планшет із картами і три свої протизенітні жилети, він поповз назад до пілотського відсіку. Коли він виходив на верхню палубу позад Малого Семпсона, Нейтлі, непорушно застиглий у кріслі другого пілота, стежив за ним краєм ока із хворобливою усмішкою на губах. Він виглядав неймовірно тендітним, юним і соромливим у громіздкій в’язниці з навушників, шолома, ларингофона, бронежилета та парашутного мішка. Йосаріан нахилився до вуха Малого Семпсона.

— Я тебе не чую, — прокричав Йосаріан під рівний гул моторів.

Малий Семпсон здивовано повернув до нього своє вилицювате кумедне обличчя з круто вигнутими бровами і щіточкою білявих вусиків.

— Що? — гукнув він через плече.

— Я тебе не чую, — повторив Йосаріан.

— Говори голосніше, — сказав Малий Семпсон. — Я тебе не чую.

— Я сказав, що не чую тебе! — закричав Йосаріан.

— Нічого не можу зробити, — прокричав Малий Семпсон у відповідь. — Голосніше кричати вже не можу.

— Я не чув тебе через переговорний пристрій, — заревів Йосаріан ще безпорадніше. — Мусиш повертатися назад.

— Тільки через пристрій? — недовірливо перепитав Малий Семпсон.

— Повертайся, — сказав Йосаріан, — поки я тобі голову не скрутив.

Малий Семпсон глянув на Нейтлі, шукаючи моральної підтримки, але той демонстративно відвів погляд. За званням Йосаріан був старший за обох. Малий Семпсон якусь мить повагався, потім енергійно, з переможним вигуком капітулював.

— Так я ж не проти, — радісно оголосив він і пронизливо засвистав у свої вусики. -— Таки-так, сер, старий Малий Семпсон не проти. — Він знову засвистів і крикнув у переговорний пристрій: — Тепер слухайте, мої пташечки. Говорить адмірал Малий Семпсон. Скрекотить адмірал Малий Семпсон, гордість королівського флоту. Таки-так, сер. Ми повертаємось назад, хлоп’ята, бігме, ми повертаємось!

Нейтлі тріумфальним змахом руки зірвав із себе шолом і навушники і загойдався туди й сюди, мов спритне дитя у високому кріселку. Сержант Найт звалився з кулеметної вежі вгорі і в несамовитому захваті заходився лупити всіх по спинах. Малий Семпсон відвів літака від ланки, описавши широку, плавну дугу, і взяв курс на аеродром. Устромивши штекер переговорного пристрою в одне з аварійних гнізд, Йосаріан почув, як два стрільці в задньому відсіку дуетом співають «Кукарачу». На аеродромі їхні веселощі вмить згасли. Запала незручна тиша, і Йосаріан, сходячи з літака на землю і всідаючись у джип, який вже чекав на них, був серйозним і присоромленим. Поки їхали в гнітючій, гіпнотичній тиші, що вкривала гори, море і ліси, ніхто не промовив ані слова. Почуття самотності зберігалося, коли звернули з траси до ескадрильї. Йосаріан вийшов з машини останнім. За якусь хвилину лише кроки Йосаріана та теплий легіт шелестіли в нав’язливій тиші, що дурманом зависла над порожніми наметами. Ескадрилья наче вимерла, не видно було жодної живої душі, крім Дока Деніки, що скорботно, мов нашорошений канюк на гілці, сидів біля зачинених дверей санчастини, марно і спрагло дзьобаючи своїм закладеним носом сонячне марево, яке сочилося довкола. Йосаріан знав, що Док Деніка не піде з ним купатися. Док Деніка вже ніколи не піде купатися: людина може зомліти; або закупоряться коронарні судини на глибині одного-двох дюймів, і вона захлинеться до смерті; або підводна течія затягне її у відкрите море; або від переохолодження чи перенапруження її підкосить поліомієліт чи менінгіт. Загроза Болоньї для інших вселила в Дока Деніку ще боліснішу турботу про власну безпеку. Тепер ночами йому вчувалися грабіжники.

Крізь бузковий морок, що оповив вхід до намету опервідділу, Йосаріан угледів Вождя Білого Вівсюга, який старанно цідив віскі з казенних запасів: підробивши підписи непитущих, той швиденько розливав алкоголь, яким себе труїв, по окремих пляшках, аби вкрасти якнайбільше, поки не спохопився капітан Блек і не ввалився до намету, щоб докрасти решту.

Джип знову тихенько рушив. Малий Семпсон, Нейтлі та всі інші безшумно розбрелися, розчинившись у нерухомій і насиченій жовтій млі. Кахикнувши, джип від’їхав. Йосаріан залишився сам-один серед важкої первісної тиші, в якій зелень здавалася чорною, а все решта відливало відтінком гною. В сухій і прозорій далині шелестів листям вітерець. Йосаріанові було тривожно і страшно. Повіки злипалися, запалі від виснаження очі неначе вкрилися сажею. Коли він втомлено зайшов до парашутного намету, де стояв довгий стіл з полірованих дощок, надокучливий хробак сумнівів безболісно вгризався вглиб совісті, що здавалась абсолютно чистою. Залишивши бронежилет і парашут, він пройшов повз цистерну з водою і попрямував до намету розвідвідділу, щоб здати планшет з картами капітану Блеку, який куняв у кріслі, закинувши кощаві гомілки на стіл, і байдужим голосом поцікавився, чому повернувся Йосаріанів літак. Йосаріан не відповів і, поклавши планшет на стіл, вийшов геть.

Повернувшись до свого намету, він вивільнився від парашутної упряжі, потім скинув одяг. Орр був у Римі, мав повернутись під вечір з відпустки, яку заслужив, утопивши свого літака у водах