Читати книгу - "Пастка-22"

По простояв неушкодженим ще цілих сім днів після того, як полковник Каткарт зголосився його знищити. Дев’ять вильотів зробили його люди за шість днів, але міст зруйнували аж під час десятого вильоту на сьомий день, коли Йосаріан, вдруге повівши на ціль свою ланку з шести літаків, занапастив Крафта разом з його екіпажем.

Йосаріан обережно пішов на другий захід, бо тоді ще був хоробрий. Він не відривав очей від прицілу, аж поки не випустив усі бомби, а коли підвів голову, то побачив, що кабіна його літака залита дивною жовтогарячою загравою. Спершу йому здалося, що то горить його машина. Та потім він помітив прямо над собою літак з палаючим двигуном і закричав у переговорний пристрій до Маквота різко повернути ліворуч. За якусь мить у літака Крафта відірвало крило. Охоплені полум’ям уламки пішли донизу: спочатку фюзеляж, далі крило, що якийсь час іще кружляло в повітрі, а злива металевих уламків лунко задріботіла по кабіні над самою головою Йосаріана і безперервні кахи! кахи! кахи! зенітних вибухів далі стугоніли довкола.

На землі, під десятками похмурих поглядів, пригнічений Йосаріан пішов передати дані повітряної розвідки капітану Блеку, що стояв біля зеленого дощаного барака інструкторської, і довідався, що всередині на нього вже чекають полковник Каткарт і підполковник Корн. На порозі, блокуючи вхід, стояв блідий майор Денбі і мовчки, помахом руки, усіх відганяв. Йосаріан валився з ніг від утоми і мріяв лиш про одне — скинути з себе липкий одяг. Він переступив поріг інструкторської кімнати зі змішаними почуттями, не знаючи, як йому ставитися до смерті Крафта і його людей, адже всі вони загинули в далині самотніх і німих передсмертних мук саме в ту хвилину, коли сам він загруз по вуха в тій-таки ницій, болючій дилемі обов’язку і вічного прокляття.

З другого боку, полковника Каткарта ця подія шокувала.

— Двічі? — спитав він.

— За першим разом я би схибив, — тихо відповів Йосаріан, опустивши голову.

Їхні голоси ледь відлунювали в довгому, вузькому бараку.

— Але двічі? — повторив полковник Каткарт з явною недовірою.

— За першим разом я би схибив, — повторив Йосаріан.

— Але Крафт не загинув би.

— І міст би досі стояв.

— Навчений бомбардир мусить скидати бомби за першим разом, — нагадав йому полковник Каткарт. — Інші п’ять бомбардирів скинули бомби за першим разом.

— І схибили, — сказав Йосаріан. — Нам би знову довелося туди летіти.

— А можливо, ви за першим разом би його зруйнували.

— А можливо, я взагалі б не поцілив.

— Але можливо, не було б жодних втрат.

— А можливо, втрат було би більше, і міст би стояв. Ви ж хотіли, щоб ми зруйнували міст.

— Не сперечайтесь зі мною, — сказав полковник Каткарт. — Ми всі потрапили в немалу халепу.

— Я не сперечаюся, сер.

— Ні, сперечаєтесь. Навіть зараз сперечаєтесь.

— Так, сер. Вибачте.

Полковник Каткарт люто хруснув суглобами пальців. Підполковник Корн, приземкуватий чорнявий млявий чоловік з безформним пузом, вільно розсівся на одному зі стільців першого ряду, зручно поклавши зчеплені руки на засмаглу лисину. Його очі насмішкувато мружились за блискучими скельцями окулярів без оправи.

— Ми намагаємось об’єктивно оцінити цю ситуацію, — підказав він полковнику Каткарту.

— Ми намагаємось об’єктивно оцінити цю ситуацію, — мовив полковник Каткарт Йосаріану із завзяттям раптового натхнення. — Справа тут не в сентиментах або чомусь такому. Мені до одного місця цей літак і його екіпаж. Просто в рапорті воно буде виглядати паршиво. Як мені щось отаке прикрити в своєму рапорті?

— Чому б вам не дати мені медаль? — несміливо запропонував Йосаріан.

— За те, що двічі заходили на ціль?

— Ви ж дали медаль Голодному Джо, коли він помилково збив літак.

Полковник Каткарт здавлено хихикнув.

— Вам пощастить, якщо ми не віддамо вас під трибунал.

— Але за другим заходом я поцілив у міст, — запротестував Йосаріан. — Ви ж хотіли, щоб ми зруйнували міст.

— Ах, я і сам не знаю, що я хотів, — викрикнув полковник Каткарт роздратовано. — Послухайте, звісно, я хотів, щоб міст зруйнували. Той міст був для мене джерелом проблем, відколи я зголосився його з вами розбомбити. Але чому ви не знищили його за першим разом?

— Мені забракло часу. Мій штурман не був упевнений, що ми вилетіли до потрібного міста.

— До потрібного міста? — спантеличено перепитав полковник Каткарт. —Тепер ви хочете все звалити на Аарфі?

— Ні, сер. Я сам винен, що дав йому відволікти себе. Я просто хотів сказати, що кожен помиляється.

— Ніхто не є непогрішимим, — різко мовив полковник Каткарт, а тоді додав, уже не так упевнено: — І ніхто не є незамінним.

Ніхто не заперечував. Підполковник Корн ліниво потягнувся.

— Нам треба прийняти якесь рішення, — недбало зауважив він, звертаючись до полковника Каткарта.

— Нам треба прийняти якесь рішення, — сказав полковник Каткарт Йосаріану. — І все це ваша вина. Навіщо ви двічі заходили на ціль? Чому було не поскидати свої бомби за першим разом, як усі інші?

— За першим разом я би схибив.

— Мені здається, що ми вже пішли по другом колу, — насмішкувато втрутився підполковник Корн.

— Але що нам робити? — розпачливо вигукнув полковник Каткарт. — Усі решта чекають на вулиці.

— Чому б не дати йому медаль? — запропонував підполковник Корн.

— За те, що зайшов на друге коло? За що йому давати медаль?

— За те, що зайшов на друге коло, — відповів підполковник Корн, задумливо й самовдоволено усміхнувшись. — Зрештою, я вважаю, потрібна неабияка хоробрість, щоб зайти на ціль удруге, коли поруч немає інших літаків, які би взяли частину зенітного вогню на себе. І він таки знищив міст. Знаєш, ось це і є відповідь — вихвалятися тим, чого варто соромитися. Це давній безпрограшний трюк.

— Думаєш, у нас вийде?

— Переконаний, що так. І підвищимо його відразу до капітана, задля певності.

— А ми не заходимо трохи задалеко?

— Ні, я так не думаю. Грати треба напевне. І капітан — то майже що лейтенант.

— Гаразд, — вирішив полковник Каткарт. — Дамо йому медаль за те, що йому вистачило хоробрості зайти на ціль удруге. А також підвищимо його до капітана.

Підполковник Корн простягнув руку по кашкет.

— Виходимо усміхнені, — пожартував він, обійняв Йосаріана