Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Це просто спосіб завершити день. У цьому є свої переваги. Скажіть, вам ніколи не хотілось змінити свої погляди?

— Давайте по одненькій, — сказав Старий. — Агов, М’Венді!

Старий ніколи не пив до сніданку, хіба що забувшись, і я розумів, що він намагається порятувати мене,

— То давайте всі вип'ємо, — запропонував я.

— Я не п'ю, — відказав Кандіскі.— Піду до машини й принесу свіжого масла на сніданок. Щойно з Кандоа, несолоне. Чудове масло. А ввечері посмакуємо на солодке однією віденської) стравою. Мій кухар навчився добре готувати її.

Він відійшов, і моя дружина сказала:

— Ти говорив страшенно глибокодумно. Що ти там казав про жінок?

— Яких жінок?

— Ну, коли говорив про жінок.

— Нехай їм біс! — відказав я. — Це ті, з якими зв'язуєшся, коли буваєш напідпитку.

— То он що ти тоді робиш!

— Та ні.

— Я не зв'язуюсь ні з ким, коли п’яна.

— Ну годі, годі,— сказав Старий. — 3 нас ніхто ніколи не буває п'яним. Господи, як цей чоловік любить побалакати!

— Після бвани М'Кумби він ще не мав нагоди виговоритись.

— На мене напала словесна дизентерія, — мовив я.

— А як бути з його ваговозом? Чи витягнемо ми його на буксирі, не поламавши нашого?

— Та витйгнемо, — сказав Старий. — Коли наш повернеться з Хандені.

Потім, коли ми сиділи під зеленим тентом у затінку розлогого Дерева і під приємнимй повівами вітерцю уминали свіже масло, січеники з м'яса газелі й картоплянё пюре, зелену кукурудзу

та консервовані фрукти на солодке, Кандіскі сказав нам, чому в цьому краю так багато вихідців зі Східної Індії.

— Бачите, під час війни сюди було перекинуто індійські війська. їх вивезли з Індії, бо англійці боялись нового заколоту* Вони запевнили ага-хана, що оскільки індійці воюють в Африці, то можуть вільно селитися тут і приїжджати в справах. Вони не можуть порушити обіцянки, й індійці перебрали країну від європейців до своїх рук. Вони тут нічого не купують і відсилають усі гроші до Індії. Коли вони заробляють купу грошей і вертають додому, то на їхнє місце наїжджають бідні родичі І далі грабують країну.

Старий слухав мовчки. Він ніколи не став би сперечатися з гостем за столом.

— То все ага-хан, — сказав Кандіскі.— Ви американець. Так ви нічого не знаєте про ці витівки.

— Ви воювали під командуванням фон Леттова? — спитав його Старий.

— Від початку й до кінця, — відповів Кандіскі.

— То був хоробрий солдат. Я захоплювався ним.

— А ви воювали? — спитав Кандіскі.

— Так, — відповів Старий.

— А я невисокої думки про фон Леттова, — сказав Кандіскі.— Так, він воював. І краще за інших. Коли нам потрібен був хінін, він наказував здобувати його в бою. Як провіант і спорядження. Але потім перестав дбати про своїх солдатів. Після війни я був у Німеччині. їздив туди клопотатися про відшкодування збитків. «Ви австрієць, — сказали мені,— тож і дійте через австрійські інстанції». Я поїхав до Австрії. «Навіщо ж ви воювали?» — спитали мене там. — Ми не можемо брати на себе відповідальність за це. Скажімо, ви поїдете воювати до Китаю. То ваша особиста справа, і ми нічим не можемо допомогти».

«Але ж я пішов воювати як патріот, — висунув я сміховинний доказ. — Я воював, де міг, бо я австрієць і знаю свій обов'язок». — «Гаразд, — відказали мені.— Це чудово. Але ви не можете вимагати, щоб ми оплачували вам ваші благородні почуття». Отак, мене посилали від одного до другого, та врешті з цього так нічого й не вийшло. І все ж я дуже люблю Африку. Тут я втратив усе, однак маю більше, ніж будь-хто в Європі. Мене тут усе цікавить. Тубільці, їхня мова. У мене багато зошитів із нотатками. До того ж я почуваю себе тут справжнім королем, А це дуже приємно. Прокинуівшись уранці, випростую ногу, і служка надягає на неї шкарпетку. Потім випростую другу ногу* і він надягає другу шкарпетку. Вилізаю з-під москітної сітки, і мені вже наставляють штани. Ну, хіба це не казкове життя?

— Справді, казкове.

і— Коли ви приїдете сюди вдруге, ми вирядимося в сафарі, щоб вивчати життя тубільців. Зовсім не будемо полювати, хіба що заради харчування. Зараз я вам покажу один тубільний танок і проспіваю пісню.

Пригнувшись, то піднімаючи, то опускаючи лікті й зігнувши коліна, він зачовгав круг столу, співаючи. У нього те виходило справді гарно.

— Це тільки один танок із тисячі,— зауважив він. — А тепер я піду. Вам уже час поспати.

— Це не спішна справа. Побудьте ще.

— Ні. Вам треба поспати. Та й я перепочину. Масло я заберу, а то геть розтане.

— Побачимось за вечерею, — сказав Старий.

— А тепер — спати. Бувайте.

Коли він пішов, Старий сказав:

— Знаєте, мені щось не віриться в те, що він наговорив про ага-хана.

— Та ніби схоже на правду.

— Звісно, він почуває себе скривдженим, — сказав Старий. — Кожен почував би себе так на його місці. Фон Леттов був диявол, а не чоловік.

— Він дуже розумний, — озвалась моя дружина. — Так гарно говорить про тубільців. Однак ставиться неприхильно до американських жінок.

— Я теж, — відгукнувся Старий. — Взагалі він славний чоловік. А вам, видно, таки треба подрімати. Адже виїздити доведеться десь о пів на четверту.

— То скажеш їм, щоб розбудили мене.

Моло підняв задній край намету, підперши його потім палицями, щоб продимав вітер, і я ліг з книжкою. Свіжий вітер прохоплювався всередину під нагріту парусину.

Коли я прокинувся, час було виїздити. По небу повзли дощові хмари, й стояла задуха. Провідники запакували в ящик з-під віскі кілька бляшанок з консервованими фруктами, шматок смаженого м’яса фунтів на п'ять, хліб, чай, маленький чайник, кілька бляшанок згущеного молока та чотири пляшки пива. Окрім того, прихопили брезентовий мішок з водою і підстілку, що мала правити нам за тент. М'Кола поклав у машину дубельтівку.

— Не кваптесь вертатись, — мовив Старий. — Ми чекатимемо вас, скільки буде треба.

— Гаразд.

— Ми привеземо цього славного чоловіка машиною до Хан-дені. А своїх людей він пошле вперед пішки.

— А ви певні, що машина витримає? Сподіваюсь, ви чините Так не тільки тому, що Кандіскі — мій знайомий?

Треба ж щоб він вибрався звідси. Машина повернеться сьогодні ввечері.

— А мемсаїб [57] і досі спить, — сказав я. — Може, вона захоче прогулятись і постріляти цесарок?

— Я тут, — озвалась моя дружина. — Про нас не турбуйся. Як мені хочеться, щоб сьогоднішнє полювання було вдале!

— До післязавтра не висилайте