Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тепер, — пояснив герцог, — якщо нам захочеться, уже від завтрашнього ранку ми зможемо пливти й удень. Як тільки помітимо, що хтось наближається, ми зв'яжемо Джімові руки й ноги мотузкою, покладемо його в курінь, покажемо цю об'яву й скажемо, що впіймали його десь вище на річці, але, не маючи грошей, щоб повернутися пароплавом, позичили цього плота в наших приятелів і пливемо оце по винагороду. Кайдани та ланцюги пасували б Джімові ще краще, та це не зовсім відповідало б розповіді про наші злидні. Мотузка — це саме те, що потрібно; ми маємо дотримувати стилю, як то кажуть у нас на сцені.
Всі ми погодилися, що герцог вигадав це дуже спритно: тепер ми могли вільно пересуватися і вдень. Протягом цієї ночі ми відпливемо досить далеко від того гармидеру, що неминуче зніметься в цьому маленькому місті після друкарської діяльності нашого герцога; а тоді можна й не ховатися, якщо ми того забажаємо.
Ми причаїлися й сиділи на одному місці аж до десятої години вечора, а тоді подалися геть, тримаючись якнайдалі від міста, і не засвічували сигнального ліхтаря, аж поки міські вогники щезли вдалині.
Коли Джім почав будити мене десь біля четвертої години ранку на вахту, він сказав:
— Геку, як ти гадаєш, чи нам ще здибаються дорогою королі?
— Ні, — відповів я. — Навряд.
— Ге, — зрадів він, — то й добре. Один король, нехай і Два — ще сяк-так, де вже наше не пропадало! Вистачить і цих! Наш король п'яний як чіп, та й герцог не кращий.
Виявляється, Джім просив герцога сказати що-небудь по-французькому, аби хоч почути, на що воно скидається, але той відмовив, запевняючи, що надто довго живе в нашій країні та ще й стільки лиха зазнав, що зовсім забув рідну мову.
Розділ XXI
Сонце вже зійшло, проте ми не причалювали до берега й плили все далі. Король з герцогом повставали, мляві й похмурі з похмілля, проте, пострибавши з плоту в річку та відсвіжившися, трохи отямились. Після сніданку король умостився на краєчку плоту, роззувся, закотив штани, встромив ноги у воду, щоб прохолодитися, запалив люльку та й почав товкти напам'ять свою роль з «Ромео і Джульєтти». Коли він нарешті вивчив її досить добре, вони з герцогом заходилися вправлятися разом. Герцог навчав короля, раз у раз зупиняючи його та загадуючи проказувати кожну репліку знову й знову; він примушував його зітхати, притискати руку до серця і через деякий час сказав, що виходить начебто непогано. «Тільки, — зауважив він, — не слід вам ревти, наче той віл, вигукуючи «Ромео! «— ви повинні вимовляти це слово тихо, тремтливо та лагідно, ось хоч би так: «Ро-о-мео!» Адже Джульєтта — тендітна, ніжна дівчинка і не може ревти, як той осел».
Після цього вони видобули два довжелезні мечі, що їх герцог вистругав з дубових дощок, і розпочали репетицію двобою; герцог сказав, що він буде Річард Третій; бачили б ви, як вони наскакували один на одного та тупцялися на плоті. Незабаром король спіткнувся й шубовснув у воду, тоді вони вирішили відпочити й заговорили про свої колишні пригоди на цій річці:
По обіді герцог сказав:
— Ну, Капете, ми з вами почастуємо публіку першокласною виставою! Та все-таки, думаю, треба до неї щось додати. Підготувати щось на «біс».
— Як то на «біса», Бріджуотере?
Герцог пояснив йому, а тоді й каже:
— Я втну на «біс» шотландський або матроський танок, а ви… що б його для вас придумати?.. О, вже є!.. Ви можете прочитати монолог Гамлета.
— Гамлета — що?
— Монолог Гамлета, хіба не чули? Це ж найславнозвісніша штука геть у всьому Шекспірі. Справжній шедевр! Глядачі умлівають від захвату. Шкода, що тoї книжці його немає — я захопив із собою тільки один том, — але, думаю, мені все ж пощастить поновити його в голові. От тільки пройдуся трохи по плоту та подивлюся, чи зможу витягти цей монолог із глибини своєї пам'яті…
І він почав походжати туди й сюди по плоту, грізно насуплюючи брови, — то зведе їх догори, то притисне долоню до чола, поточиться трохи назад і застогне, а потім зітхне і, врешті, пустить сльозу. Ох, і цікаво ж було дивитися! Нарешті він таки пригадав усі ті слова і зажадав, щоб ми слухали його. А тоді зупинився у величній позі — одну ногу виставив уперед, руки підніс угору, а голову трохи відхилив назад, уп'явшись очима в небо, а далі заволав щодуху, здригаючись усім тілом та скрегочучи зубами протягом цілого монологу він і скиглив, і руками розмахував, і лупив себе в груди, і таке витівав, що переважив своєю грою всіх акторів, яких я будь-коли бачив. Ось цей монолог. Я запам'ятав його досить легко, бо герцог дуже довго муштрував короля:
Чи бути, чи не буть?..
Притичина у тому.
Чи слід приймать каміння й стріли
Від долі клятої, допоки
Бірнамський гай на Дунсінан не рушить?
А чи повстать на море туги?
Загинув сон, що нам вривав всі болі…
Ось в чому клопіт!.. Швидше ми
Знесем земнеє горе, ніж втечем за гробом…
Дункане! Чуєш! Підведись, прокинься!..
Чи може хто терпіти всі образи,
Тиранів гордощі й зневагу сильних
У строях тих жалобних, як належить,
Коли вночі враз розкриваються могили
й мерці встають із них…
Таж звідти ще ніхто не повертався,
З тієї невідомої країни…
А через те хороброго рішучість
Зміняється таким непевним страхом,
Як мужність кицьки, що її зненацька
Враз облили холодною водою,
І всі навислі хмари понад нами
Обернуться в ніщо!.. Хай так і буде!
Цсс. Тихо!.. Ось краса… Офеліє! О німфо!
Чому так широко ти роззявляєш
Свою розкішну мармурову пельку?..
Подайся краще в монастир! Іди!..
Ну, старому така роль дуже сподобалась, він швидко вивчив її напам'ять і так торохтів — любо-мило послухати. Здавалося, що саме для неї його й на світ привели; а коли він уже добряче наламався до тієї кумедії, та ще, було, як розійдеться, то так руками вимахує та стрибає — мало зі шкури не вискочить.
При першій слушній нагоді герцог видрукував кілька афіш про виставу, а потім ті два чи три дні, що ми пливли плотом, творилася справжня катавасія
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Гекльберрі Фінна», після закриття браузера.