Читати книгу - "Синi етюди"

II

Було тихо i темно. Раптом повiяв вiтер.

I закрутило, зашумiло в деревах.

Був грiм - то прийшла лiтня пахуча громовиця.

Зiрвало її, i помчалась вона на темну просторiнь.

…А потiм зашумiв дощ.

Вона шукала свiтло -

- шукала, найшла, полетiла.

Влетiла.

Було чудове блискуче свiтло i тихо, без дощу.

То була кiмната.

Сiла на шафi - спокiйно, сухо, тепло.

Але хвилювалась.

Її хвилювало звичайне свiтло - електрика.

Тодi вона зiрвалась i знову полетiла.

I от - чотири оксамитових стiни.

Ясно: вдарилась в оксамитову стiну i впала в фарфорову чашу.

Назад!

Назад!

I - в клавiшi!

Пронiсся мелодiйний звук.

А що вона?

…Ще раз у стелю розписану, а там в знемозi впала.

Сидiла. Важко дихала.

А її нiжки обгортав килим - то схiдний оксамитовий килим iз Турцiї.

Певно, кiмната була незвичайна - то була кiмната в моїй уявi.

…А за вiкном носився вiтер, скиглили дерева, тривожно кричали гудки.

Тiльки нiч смiялась тихо, темно i лукаво. ..Так! Вона шукала вiкна - вилетiти у вiкно, у дощ, у нiч.

Але вiкна не було.

А потiм ще довго носилась по кiмнатi. Знову падала в фарфорову чашу й билась у розписну стелю.

Була в розпуцi - її надто тривожило звичайне свiтло - електрика.

…Тодi в дощ заскиглили дерева, потiм у дощ засмiялись дерева.

Чи чула вона, як смiялись дерева?

Нiчого не чула вона.

Нiчого!

Нарештi -

- вдарилась вона в срiбну жирандолю i впала на оксамитовий турецький килим. зiдхаючи востаннє (вона розбилась на смерть), хилила голiвку вiд свiтла й шукала очима -

- вiкно.

Вiкна не було. I вона вмерла.

…А за вiкном стояла нiч i тихо, темно i лукаво усмiхалась.

За десять хвилин свiтало.

За годину я увiйшов у кiмнату.

Вже ночi не було.

Пройшла громовиця, пройшов дощ.

Пiдводилось сонце.

Пахло сонцем, пахло життям.

Я зiдхав глибоко й високо пiдвiв голову.

…Потiм узяв її за крильця, зневажливо подивився на крильця й кинув її в помийну яму, де рились бродячi мiськi пси.

То була ластiвка.

ПУДЕЛЬ

I

Виходили на iскрясте шосе, в перламутр полудня. Утомно дрижали наливнi поля, i перелiтав димний легiт. Небо брякло; нечутно й зiв'яло скрадалися полинялi соняшнi дороги до незнайомих горизонтiв, до туманово-бузкової маси.

На поворотi почули останню мiську пiсню: трамвайна путь розлетiлася в яри й раптом плавко спланувала пiвколом назад. На перепуттi пiд зеленою мжичкою дерев дрiмав парк: бюст Ляссаля, стежки, алеї. Потiм i вiн одiйшов убiк.- Тодi знову iскрясте шосе й даль молодих лiсiв.

На двадцять крокiв уперед iшли - мадмуазель Арйон (опереточна спiвачка з "Не ридай") i двi баришнi з редвидату: Тоня (так говорив студент) i, може, Дуня, може, Катя - невiдомо: з нею нiхто не говорив. З ними: якийсь тип i студент - органiзатор вечора.

Вечiр (музикально-вокально-танцювальний каламбур) на вiллi "Зелений Гай", сьогоднi, "на користь". Ще аlma mater прохала Сайгора сказати вступне слово на тему: бiжучий мент.

Арйон iшла пiд рожевою парасолькою, яку нiс тип. Тоню вiв пiд руку студент.

Тераси iподрому й павутиння далекого радiо поволi й рiшуче зливалися з будiвлями. I коли входили в сутiнь придорожнiх верб, повернулись i бачили один одномасний узамiт мiста.

Сайгор узяв сигаретку й передав портсигара. Григорiй переложив ремiнь рушницi на праве плече й закурив. I говорив - потiм - про Богомольськi Болота, про крижнiв, про вечiрнiй перелiт. Його руде обличчя наливалося кров'ю, i творчо, по-дитячому свiтилися зiницi. I знову згадував очерети, село, нирцiв, заячi стежки, полювання, ще полювання.

Тодi Сайгор примружив сiрий погляд i зняв кашкета.

- Добре!

I сказав прозу: одкомандирує в райком, а вiдтiля Григорiй поїде далi, на сельроботу, на село.

Пiдхопив:

- На село?

Григорiй довго путався в незв'язних фразах i нарештi рiшив, що йому все-таки тут кур'єром веселiш, нiж десь "на задрипанках".

- Полювання - гарна рiч, та бачте…

Сайгор бачив.- Сонце стояло над головою. Город вiдходив по шосе, а за ним плентались яри, iподром, радiо. Сизою ртуттю коливались далi.

I в цей момент, як звичайно, Сайгор думав про тi ж засiдання й згадав термiновi пакети.

- …Глядiть же, не забудьте однести.

- Не турбуйтесь,- сказав Григорiй.

Марчик - дворняжка: лiтом - лягаш, зимою - гончак, дома - сторож - зiрвав гаву й помчав за нею по тирсi. Тодi ж вiдстав пудель мадмуазель. Арйон вiд компанiї i з кошиком в зубах пiшов поруч Сайгора. I тодi ж повернула голову баришня з редвидату - не Тоня - i чогось подивилась на Сайгора й посмiхнулась тихою звичайною усмiшкою. Потiм кожного разу, коли пудель залишав Арйон, баришня - не Тоня - поверталась i усмiхалась тихою звичайною усмiшкою.

Сайгор погладив пуделя по кучерявiй левинiй гривi й сказав:

- Гарний пес. Чудова порода для дресировки.

Григорiй, мабуть, образився за свого Марчика й подав бандитський посвист у тирсу. А коли дворняжка пiдлетiла, помахуючи хвостом, i показала зуби, вiн тут же, на шосе, примусив її служити на заднiх лапах.

- Все-таки я скажу,- промовив Григорiй,- не люблю я цих пуделiв. Так: нi те нi се. Користи мало. Ну, тягає у зубах кошика, а що з того? Подумаєш, штука!

Потiм iз любов'ю посiпав Марчика за вуха й рiшуче заявив:

- Молодчик!

Певно, Григорiй був патрiотом своєї батькiвщини.- А породистий пес труснув левиною гривою й помчав до мадмуазель Арйон.

Входили в лiс. На узлiссi рожева парасолька прикрила траву: компанiя сiла вiдпочивати. Коли пiдходили до них, iз глибини зеленi постав раптовий вiтер i з шумом помчав на шосе. Сайгор i Григорiй сiли праворуч.

- Сеньйоре,- сказала Арйон, граючи до Сагора льонними дзвониками на скронях.- Ви цiлком певнi, що наш вечiр пройде щасливо? В мене якесь передчуття. Знаєте?

Сайгор сказав, що вiн нiчого не знає, що його попрохали сказати вступне слово - i тiльки. Все ж iнше його не торкається.

- Ах, сеньйоре, як ви iндиферентнi… Тодi Сайгор пiдвiв нервово брови й подивився кудись убiк. I тодi ж мадмуазель Арйон скинулась, показуючи рядок прекрасних зубiв.

- До жорстокости, знаєте,- до жорстокости.

- О, божественна медхен,- вмiшався довгоногий-довговолосий тип,шпрехен зi?

- Ну?

Тип закинув волосся i взяв виточену руку мадмуазель Арйон.

- Я чув! це велике! слово! товариш!..- i продекламував якусь чергову банальнiсть надто театральним голосом.

Сайгор одвернувся й невимушене лiг на траву. Григорiй сидiв далi й уважно розглядав свою рушницю. Потiм розложив ладунку й переглядав набої.

Студент тихо розмовляв iз Тонею й зрiдка, тьмяно поглядаючи на неї,