Читати книгу - "Загадковий нічний інцидент із собакою"

— Я збираюся побачитися з Матір’ю, — відповів я.

— З матір’ю? — перепитав він.

— Так, з Матір’ю, — підтвердив я.

— І коли прибуває твій потяг? — спитав він.

— Я не знаю. Вона живе в Лондоні. А я не знаю, коли буде потяг до Лондона, — відповів я.

— То ти не живеш зі своєю мамою? — спитав він.

— Ні, але буду жити, — відповів я.

Тоді він сів біля мене й спитав:

— Ну, і де живе твоя мама?

— У Лондоні, — відповів я.

— Так, але де саме в Лондоні?

— Чаптер-роуд, 451, кв. С, Лондон, NW2 5NG, — сказав я.

— Господи, а це що таке? — спитав він.

Я поглянув униз.

— Це мій ручний щур, Тобі, — пояснив я, оскільки Тобі визирав із моєї кишені на поліцейського.

— Ручний щур? — перепитав поліцейський.

— Так, ручний щур. Він дуже чепурний, і в нього немає бубонної чуми, — запевнив я.

— Дуже переконливо, — зауважив поліцейський.

— Так, — сказав я.

— У тебе є квиток? — спитав він.

— Ні, — відповів я.

— А в тебе є гроші на квиток?

— Ні.

— То яким чином ти збираєшся доїхати до Лондона? — спитав він.

Я не знав, що слід відповісти, оскільки в моїй кишені лежала банківська картка Батька, а красти речі — протизаконно, але він був поліцейським, тож я мав говорити правду, тому сказав:

— У мене є банківська картка.

Я дістав картку з кишені й показав йому, і це була безвинна брехня. Але тоді поліцейський спитав:

— Це твоя картка?

— Ні, Батькова, — я подумав, що він має мене заарештувати.

— Батькова? — перепитав він.

— Так, Батькова, — підтвердив я.

— Гаразд, — він промовив це дуже повільно й затиснув свого носа між великим і вказівним пальцями.

— Він сказав мені код, — додав я, і це була ще одна безвинна брехня.

— Чому б нам із тобою не прогулятися до банкомата, а? — спитав він.

— Тільки не торкайтеся мене, — попередив я.

— Чого б це я тебе торкався? — здивувався він.

— Не знаю, — сказав я.

— Я теж, — відповів він.

— Я отримав попередження за те, що вдарив поліцейського, але я не хотів його кривдити, і якщо це знову станеться, то в мене будуть іще більші проблеми, — додав я.

— Ти це не серйозно, еге ж? — спитав він.

— Серйозно, — не погодився я.

— Пішли до банкомата, — повторив він.

— Куди саме? — спитав я.

— Отам, біля кас, — він показав великим пальцем.

Тоді ми знову пройшли тунелем, але мені вже було не так страшно, оскільки цього разу зі мною був поліцейський.

Я вставив у банкомат банківську картку, як мені інколи дозволяв робити Батько, коли ми разом ходили за покупками, і на екрані з’явився надпис: «ВВЕДІТЬ СВІЙ ПЕРСОНАЛЬНИЙ КОД», тож я набрав 3558 і натиснув клавішу «ВВЕСТИ», і тоді на екрані з’явився надпис: «БУДЬ ЛАСКА, ВВЕДІТЬ СУМУ» і вибір:

← £10 £20 →

← £50 £100 →

Інша сума

(тільки кратна 10) →

— Скільки коштує квиток на потяг до Лондона? — спитав я в поліцейського.

— Близько 20 квідів, — відповів він.

— Це фунти? — спитав я.

— Боже правий, — сказав він і засміявся. Але я не засміявся, оскільки мені не подобається, коли люди з мене сміються, навіть якщо вони поліцейські. Тоді він припинив сміятися й сказав: — Еге ж, це 20 фунтів.

Тож я натиснув клавішу £50, і з банкомата вийшло п’ять банкнот по 10 фунтів, а також чек, і я поклав банкноти, чек і банківську картку в кишеню.

— Ну, не буду тебе більше затримувати своїми теревенями, — сказав тоді поліцейський.

— Де я можу купити квиток на потяг? — спитав я, оскільки якщо ти заблукав і тобі потрібні вказівки, то треба питати в поліцейського.

— А ти рідкісний екземпляр, еге