Читати книгу - "Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль"

77.    Плавт, “Mercator”, 487, коментування Ed. Fraenkel, Elementi plautini in Plauto, Florence, La Nuova Italia, 1960, p. 74. Щодо Секстус Емпірікус Артемідора і Павсанія див. примітки 57,134 і 22.

78.    Див. примітку 24; Цицерон, “Тускуланські бесіди”, 1,41,98.

79.    Варрон, цитування Ценсорінуса, De die natali, 21 (Jahn, p. 62).

80.    Цицерон, De natura deorum, III, 5, 11. Так само у “Мистецтві кохання” 1,637 Овідій зізнається, що вірить у богів з ваганням і упередженістю (див. Hermann Fninkel, Ovid, ein Dichter zyvischen zyvei Welten, Darmstadt, wiss. Buchg, 1974, p. 98 і n. 65, p. 194). Філемон писав: “Май собі богів і віддавай їм шану, але нічим не турбуйся щодо них; твої пошуки нічого більшого тобі не принесуть; не намагайся дізнатися, чи вони існують, чи ні: вклоняйся їм як живим і таким, що зовсім близькі до тебе'’ (фрагмент 118 АВ Коск, // Stobee, 11, 1, 5). Пор. уже Арісто-фан. “Вершники”, 32. Про дружбу Тезея з Пейрітосм як fibula ficta, див. De finibus, I, 20, 64.

81.    Цицерон, De re publica, II, 2, 4 і 10, 18. Історичності Ромула

вірили ще до самого дев'ятнадцятого століття, але з інших міркувань, аніж у Цицсрона, а саме: Цицерон вірить у Ромула, засновника Риму, бо міф містить у собі історичну суть (нема диму без вогню), а історія - це політика минулого; Боссюе вірить у Ромула або Геркулеса з пошани до текстів, які він погано відрізняє від реальності.

82.    Менандр Ритор, Sur les discours d'apparat (Rhetores Graeci, vol.

Ill, p. 359, 9 Spengel).

83.    Ісократ, Демонікос, 50.

84.    Діодор, IV, 1,2.

85.    Див., наприклад, “Політика”, 1284 А: “Міф, у якому розповіда

ють про аргонавтів, які покидають Геракла”; £thique й Nicomaque, 1179 А 25: “Якщо боги переймаються певною турботою за людські справи, як це гадається..Арістотель зовсім не вірив у це: боги-зорі є першими рушійними силами, а не покровителями.

86.    Див. примітки 4 і 23; для Палайфатоса, розд. 2. Мінотавр був добрим юнаком, який називався Торос; у нього закохалася Па-сіфея; Фукідід, окрім того, зовсім не сумнівається в існуванні Кекропа чи Тссея (11, 15).

87.    Фукідід, 1, 3 і II, 29.

88.    Фукідід, VI, 2.

89.    Стосовно міфічних віків у Платона (“Політика”; 268 Е-269 В; “Тімей”, 21 А-Д; “Закони” 677 Д - 685 Е), який їх перевіряє і вірить у них не більше і не менше від Фукідіда чи Павсанія, див. Raymond Weil, L’Archeologie de Platon, Paris, Klincksieck, 1959, p. 14, 30,44.

90.    Страбон, 1, 2, 38, C 45; 40, C. 46; 1, 3, 2, C.48.

91.    De natura rerum, V, 324.

92.    Полібій, П, 41, 4; IV, 59, 5; XXXIV, 4.

93.    Ми почергово зацитуємо: Galien, De optima secta ad Thrasybulum,

3 (Opera, vol. I, p. 110 Kuhn); Deplacitis Hippocratis et Platonis,

ПІ, 8 (V, 357 Ktihn; щодо вислову “звести легенду до правдоподібності” див. Платон, “Федр”, 229 Е, якого Гален передає майже дослівно); De usu partium, III, 1 (III, 169 Kuhn; I, 123 Helmreich); Isagoge seu Medicus, 1 (XIV, 675 Kuhn). Зазначимо, що Гален згадує тут Ескулапа в риторичному дусі; але водночас він присвятив Ескулапові власне обожнення (том XIX, с. 19 Кюн), приклад його сучасника, рівного в обожненні Еліу-са Арістіда, який не дозволяє сумніватися у щирості; це не перешкоджало тому ж Галенові створити собі деміфологізовану думку про богів; як багато учених, він вважав, що грецький політеїзм був народною деформацією справжнього пізнання богів, які не є нічим іншим, дослівно, як небесними тілами, зорями, які вважаються живими істотами у звичайному значенні слова, але наділені досконалішими властивостями, аніж властивості людські; див. дивні історійки, які цей анатоміст написав про досконалість цих божественних тіл: De usu partium corporis humani, XVII, 1 (vol. IV, p. 358 sq. Kuhn; див. ibid.. Ill,

10, vol. Ill, p. 238 Kuhn).

ПІД ЦІЄЮ СОЦІОЛОГІЄЮ ІМПЛІЦИТНА ПРОГРАМА ІСТИНИ

94.    Павсаній, VII, 2, 6-7.

95.    Про фабулізуючу функцію див. чудовий другий розділ Deux sources de la morale et de la religion, Paris, PUF, 1932, p. Ill,

124, 204.

96.    Fontenelle. De I'origine des fables II (Euvres diverses, Amsterdam,

1742, p. 481-500. Концепція Фонтенела залишається зовсім оригінальною і не схожа ні на Вольтсрову, ні на ідеї двадцятого століття; міф для нього говорить про ніщо і говорить для нічого. Справді, для Фонтенела міф не містить жодної правди, однак і гра уяви теж не існує; усе знаходить своє пояснення у фатальній зустрічі численних невинних маленьких примх: незнання, ентузіазм, нахил до творення якоїсь розповіді, марно-славність автора, похвальна допитливість тощо. Нема двох таборів - табору дурисвітів і табору довірливих: усі люди самі по собі пошиваються у дурні. Людина створена з малих “примх”: нема великих різновидностей.

97.    Слово зустрічається послідовно в Геродота, 1,60 і II, 45, у Стра-бона і в Павсанія, IX, 31, 7, VIII, 29,3 і VIII, 8, 3. Воно знаходиться також у Діонсія.

98.    Страбон, 1, 1,8, с. 6.

99.    Слово зустрічається від Фукідіда, 1,21 до Страбона, цитоване у

попередній примітці, до Плутарха, цитоване у примітці 3, і до Філострата (примітка 124). Додаймо Ісократа, “Панег”. 28. У Менандра Ритора mythddes протиставляється звичайній людській історії; яка є "вірогіднішою” (с. 359, 9 Spengel).

100.    Цицерон. De republica, 11,10,18: minus eruditis hominum saeculis. ut fingendi prvclivis esset ratio, cum imperiti facile ad credendum impellerentur.

101.    Сенека. De constantia sapientis, II, 2.

102.    Фукідід, I, 21, 1. Contra Isocrale, Panig., 30: численнішими є люди, які ствердили традицію через століття, і тільки ця вікова згода засвідчує свою правду.

103.    Оріген, Contre Celse, 1,42 (Patrologia Graeca, XI, 738); Оріген додає: “Щоб бути справедливим, не дозволяючи себе, тим не менше, обдурювати, треба, отже, читати книжки з історії, розрізняючи між автентичними подіями, до яких ми приєднаємося, події, в яких треба розрізняти потаємний алегоричний сенс і які знаходяться у переносному значенні; нарешті, події, негідні віри, які були написані для того, щоб принести певну приємність” (текст викликає сумнів; інші читають: “які були написані, щоб потурати іншим”). Щодо античної проблеми історії та емпіризму див. чудові сторінки Галена. De la meilleure secte, a Thrasybule, розд. 14-15 (I, 149 Юон). Про історичність Троянської війни ми поділяємо скептицизм Фінлея. Journal of Hellenic Studies, 1964, p. 1-9.

104.    G. Granger. La Theorie aristotelicienne de la science, Paris, Armand Colin, 1976, p. 374.

105.    Платон. “Республіка”, 377 Д.

106.    “Республіка”, 378 Д і 382 Д. Про переносне та алегоричне значення див. Оріген, цит. у прим. 103. Уже Ксенофан