Читати книгу - "Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті, Річард Докінз"

Говорячи про владу, ми говоримо про наслідки роботи реплікаторів, що впливають на своє власне майбутнє, хоч якими б опосередкованими ці наслідки були. Не має значення, скільки саме ланок у ланцюжку від причини до наслідку. Якщо причина є сутністю, що самореплікує, наслідок (навіть дуже далекий і непрямий) може зазнавати природного відбору. Під кінець я узагальню цю думку, розповівши історію про бобрів. Щодо деяких деталей вона гіпотетична, але, безумовно, не може бути далекою від істини. Хоча ніхто й не вивчав розвиток мозкових з’єднань у бобрів, такі дослідження проводилися на інших тваринах на кшталт червів. Я запозичу їх висновки й застосую їх до бобрів, бо для багатьох людей бобри є цікавішими та ближчими за духом, аніж черви.

Мутантний ген у бобра є всього лише зміною однієї літери тексту, де їх мільярд, — зміною конкретного гена G. У міру того, як маленьке бобреня підростає, ця зміна копіюється разом з усіма іншими літерами тексту в усі його клітини. У більшості цих клітин ген G не читається; читаються інші гени, важливі для роботи інших типів клітин. Однак цей ген читається в деяких клітинах мозку, що розвивається. Він читається і транскрибується в копії РНК. Робочі копії РНК дрейфують усередині клітин, і рано чи пізно деякі з них врізаються в машини з виробництва білка під назвою рибосоми. Ці машини з виробництва білка зчитують робочі плани РНК й випускають нові білкові молекули згідно з їхніми специфікаціями. Ці білкові молекули скручуються в конкретну форму, визначену їхньою власною амінокислотною послідовністю, що, в свою чергу, обумовлюється послідовністю коду ДНК гена G. Коли ген G мутує, його зміна зумовлює важливу відмінність амінокислотної послідовності, що зазвичай задається геном G, а отже, й скрученої форми білкової молекули.

Ці трохи змінені білкові молекули масово продукуються машинами з виробництва білка всередині клітин мозку, що розвивається. Вони, у свою чергу, працюють як ферменти — машини, що виробляють інші сполуки клітин, продукти гена. Продукти гена G проникають у мембрану, що оточує клітину, і залучаються до процесів, за допомогою яких клітина утворює з’єднання з іншими клітинами. Через незначну зміну первинних планів ДНК змінюється швидкість виробництва деяких із цих мембранних сполук. Це, у свою чергу, змінює спосіб, яким певні клітини мозку, що розвивається, з’єднуються одна з одною. Відбувається тонка зміна схеми налаштування конкретної частини мозку бобра — опосередкований, справді далекий наслідок зміни тексту ДНК.

Тепер виходить, що ця конкретна частина мозку бобра через її положення в загальній схемі налаштування задіюється в специфічній поведінці бобра, пов’язаній із будівництвом загати. Звісно, великі частини мозку задіюються щоразу, як бобер будує греблю, але коли на цю конкретну частину схеми налаштування мозку впливає мутація гена G, ця зміна має специфічний вплив на поведінку. Вона спонукає бобра вище тримати голову у воді під час плавання з колодою в зубах. Вище, ніж це робить бобер без мутації. Це трохи знижує ймовірність того, що налипла на колоду багнюка змиється по дорозі. Це підвищує липкість колоди, а отже, означає, що, коли бобер прилаштує її в греблю, колода з більшою ймовірністю там і залишиться. Зазвичай це стосується всіх колод, які тягає будь-який бобер із такою мутацією. Більша липкість колод є наслідком (знову ж таки, дуже опосередкованим) зміни тексту ДНК.

Більша липкість колод робить греблю міцнішою конструкцією з меншою ймовірністю руйнування. Це, у свою чергу, збільшує розмір загати, створеної греблею, що робить хатку бобра в центрі загати більш захищеною від хижаків. Це зазвичай збільшує кількість потомства, яке успішно вирощує бобер. Якщо подивитися на всю популяцію бобрів, то ті особини, що мають мутантний ген, у середньому вирощуватимуть, таким чином, більше потомства, ніж ті, що його не мають. Це потомство зазвичай успадковуватиме від своїх батьків архівні копії того самого зміненого гена. Тому від покоління до покоління ця форма гена ставатиме в популяції чисельнішою. Урешті-решт вона стане нормою й більше не заслуговуватиме назви «мутантна». Боброві греблі загалом покращаться ще в одному сенсі.

Той факт, що ця конкретна історія є гіпотетичною й на практиці деталі можуть до певної міри варіювати, не має особливого значення. Боброва гребля виникла шляхом природного відбору, а отже, реальний стан справ просто не може сильно відрізнятися (крім окремих дрібних деталей) від того, що я описав. Загальні висновки з такого погляду на життя розкрито й ретельно розібрано в моїй книжці «Розширений фенотип», і тут я повторювати викладені в ній аргументи не буду. Ви помітите, що в цій гіпотетичній історії було не менше 11 ланок причинно-наслідкового ланцюжка, що з’єднує змінений ген із кращим виживанням. У реальному житті їх могло би бути ще більше. Усі ці ланки, чи то вплив на хімію всередині клітини, чи більш пізній — на з’єднання мозкових клітин, чи навіть іще пізніший — на поведінку, а чи завершальний вплив на розмір загати, правильно вважати спричиненими зміною ДНК. І якби там було 111 ланок, це не мало б значення. Будь-який вплив, який зміна гена справляє на його власну ймовірність реплікації, є чесною грою для природного відбору. Усе ідеально просто, напрочуд автоматично й ненавмисно. Після того, як виникли фундаментальні компоненти накопичувального відбору — реплікація, помилки та влада, — щось на кшталт цього є загалом майже неминучим. Але як же це сталося? Як вони виникли на Землі, коли там іще не було життя? Можливі відповіді на це складне запитання ми розглянемо в наступному розділі.

Розділ 6. Джерела й дива

Випадок, удача, збіг, диво. Однією з головних тем цього розділу є дива й те, що ми під цим поняттям розуміємо. Моя теза полягатиме в тому, що події, які ми зазвичай називаємо дивами, — не надприродні явища, а частина спектру більш або менш неймовірних природних подій. Іншими словами, дива, якщо вони взагалі трапляються, є дивовижними прикладами удачі. Події не поділяються чітко на природні і дива.

Бувають такі події, які є можливими, але надто неймовірними, аби сподіватися, що вони відбудуться, але ми не можемо цього знати, допоки не зробимо відповідні розрахунки. А щоб зробити розрахунки, треба знати, скільки часу або, більш загально, скільки можливостей є в наявності, аби ця подія відбулася. За умови наявності нескінченного часу або нескінченних можливостей можливим є будь-що. Великі цифри, відомі всім з астрономії, та великі часові проміжки, характерні для геології, в поєднанні здатні перевернути наші усталені уявлення про очікуване та дивовижне догори дриґом. Я підійду до цієї думки за допомогою конкретного прикладу, що є іншою головною темою цього розділу. Цим прикладом є проблема походження життя на Землі. Щоб прояснити цю думку, я довільно зосереджуся на одній теорії походження життя, хоча для цієї мети придалася б будь-яка з сучасних теорій.

У наших поясненнях можна допустити певну частку удачі, але не надто велику. Питання в тому, наскільки велику. Мас­штабність геологічного часу дає нам змогу допускати неймовірніші збіги, ніж зазвичай дозволено в суді, але навіть при цьому існують певні межі. Накопичувальний