Читати книгу - "Під омелою, Анна Харламова"

   Була майже шоста вечора, коли усі зібрались за столом святкувати заручини Аліси та Бажана.
   — Ми ще раз хочемо подякувати Святославу та Еммі за розуміння, підтримку та мудрість, якою вони з нами поділились. Завдяки їм – ми зараз святкуємо цю подію – наші заручини. — Піднявши келих, промовив Бажан.
   — Дякуємо за гарні слова від нас з Еммою. Щастя вам! — келих злетів у повітря, щоб підтримати тост.
   Дзвін келихів пронісся кімнатою так само, як і радісний сміх.
   Емма не знала чи можна їй випити трішки Шампанського, чи ні? Кажуть, що трішки можна і це ніяк не вплине на вагітність… Проте, краще не треба. Емма просто пригубила вина, відчувши смак ігристого.
   Святослав помітив це і усміхнувся. Невже вона і справді вагітна? Невже він справді буде батьком? Якщо так, він буде дуже щасливий. Емма залишиться з ним… у них буде сім’я і все, все буде гаразд. Скоро вони повернуться додому і він розповість усе, що їй потрібно знати – тобто усю правду.
   Емма відчула дискомфорт унизу животика… ниючий біль… дивно. Вона трішки налякалась, але біль одразу відпустив. Все буде добре.
  Свято продовжувалось… їжа, як завжди смачна, шампанське у келихах, веселі жарти і багато сміху…

   Лежачи в ліжку після неймовірного поєднання, Емма чекала на Святослава, який пішов прийняти душ.
   Емма усміхалась, як дурненька. Усі її мрії були майже здійсненні. Перед очима «з’явився» папірець з її бажаннями:
   Бажання:
  1) Потрапити у Різдвяну казку.
  2) Закохатись і щоб мене покохали.
  3) Отримати пропозицію.
  4) Народити дитинку.
  5) Святкувати Різдво у колі великої родини.
    Перше бажання – виконано. Емма усміхнулась. Казку їй подарував Святослав, - справжню Новорічну казку. Друге бажання за списком біля нього можна ставити ВЕЛИТЕНСЬКУ, ЖИРНУ галочку. Її покохали і вона покохала. Це Різдвяне диво! Третє бажання – майже виконано. Емма широко усміхнулась і погладила себе по животику – от-от може здійснитись четверте, і п’яте тоді буде не за горами. Емма засміялась радісно у голос.
   — Що це відбувається? Чого смієшся? — увійшовши до кімнати, запитав Святослав.
   — Згадувала свої новорічні бажання. — Емма сяяла щастям.
   — Ну… і що мені, ще виконати із цих бажань, щоб вони усі здійснились? — він грайливо підняв брову.
   — Є ще одне бажання… — вона облизала губи і потягнула за рушник, який огортав його стегна. — Упс… — вдавано відкрила ротика Емма.
   — Упс… кажеш?! Ну і яке ж бажання будемо втілювати у життя? — він нахилився над нею і з його мокрого тіла на неї закапали краплини води.
   — Я все розкажу… все… — її дихання збилось, коли його рука лягла на її пружну персу.
   — Тоді не будемо зволікати… — він накинувся на неї з поцілунком, і його язичок знайшов її смачний язичок.
   Все закружляло у вирі пристрасті… втілення бажань – почало свою гру.

   Була глибока ніч. Емма повільно розплющила очі і подивилась у бік. Святослав спав поруч… такий гарний… рідний… одним словом – її.
   Усміхнувшись, вона відчула, як пересохло у роті,… але склянку з водою вона забулась взяти у кімнату. Тому… дуже тихо Емма спустила ніжки з ліжка і майже невагомо встала на килим. Тихо-тихо накинувши халатик, і вдягнувши капчики, вона рушила навшпиньках до дверей, щоб не розбудити своє спляче кохання.
   Вийшовши у коридор, Емма світила собі під ноги ліхтариком від мобільного. Крок за кроком і от вона вже біля місця призначення. Увійшовши до кухні, вона так само тихо узяла склянку, налила собі води і залпом осушила її. Тихо помивши склянку… поставивши її назад, Емма почимчикувала назад до спальні. Світячи ліхтариком довкола, Емма зупинилась. Її обличчя осяяла усмішка. Світло ліхтарика потрапило на фотокартки на стіні. То от, що робив Павло, коли грюкав молотком цілий вечір, після вечері.
   Емма дивилась на світлини: Павло та Наталка за святковим столом; багатьсько людей, яких Емма не знала, але розуміла, що то були усі хто тут відпочивав; знову господарі і… Емма ширше усміхнулась – на фото була Тіна і Наталочка. Точно – це ж саме Тіна порадила їй цей будиночок! Емма посвітила ліхтариком далі і заклякла… на фото був Святослав, Тіна і ще хтось… проте це вже не важливо… Святослав обіймав Тіну… її Тіну… її сестричку… Він знає її? Звідки? Як? Чому не сказав? Чи казав? Вона б запам’ятала таку інформацію… чи ні?
   Очі Емми наповнились сльозами, коли вона згадала поїздку у потязі до Карпат. Їй дзвонила Тіна і казала, що її коханий хоче повернутись до неї,… і що той коханий – зараз у Карпатах. О, Господи! А Святослав, коли вона увійшла до купе, теж спілкувався з якоюсь дівчиною… О, Господи! З очей Емми полились гарячі… нестримні потоки сліз. Емма все згадувала і згадувала, чи міг Святослав щось говорити про Тіну? Чи згадував її? Емма закрила губи руками, щоб стримати біль, який хотів вирватись назовні… Святослав якось пожартував, коли вона запитала хто дзвонив… він сказав, що Тіна. Проте вона сприйняла все, як жарт… він тоді - говорив їй правду. Як же так? Як? Вони були коханцями? Чи ними є і зараз? Невже Святослав міг так вчинити? Він знає все… знає чия вона сестра… і що він тримав в своїх обіймах і її, і Тіну. Дві сестри, - закохались в одного чоловіка! Чому? Чому? Чому?
   Емма відчула, як її ноги стали ватними… горло стиснув безмовний крик… усе тіло бив озноб… Як? Чому? За що?
   Вона покохала хлопця своєї рідної сестри.
   Святослав знав, що робить і мовчав…
   Як? Чому? За що?
   Лише ці три запитання крутились довкола Емми.
   Біль роздирав усе всередині… вона лягала у ліжко з коханим Тіни, з коханням усього її життя… Ні… ні… вона лягала у ліжко з коханням усього свого життя – вона теж кохає Святослава… не лише Тіна. Проте… запитання залишаються незмінними: Як? Чому? За що? І ще одне… що робити? Як бути?
   Емма заплющила очі і опустилась на підлогу… час проходив повз неї… як і її кохання.
   Як він так міг вчинити? Як? Він обманув їх обох. Він спав з обома… і зізнавався у коханні обом… Яка ж вона дурна! І Тіна дурна! Проте… Тіна дуже уразлива, хоча і показує протилежне. Вона не зможе пережити, якщо він від неї піде. Вона нічого не скаже Тіні… Вона щось придумає… Якось все вирішить,… але не накористь собі… Та чи б пробачила вона Святославу таке? Ні – не пробачила… Він спав з Тіною… кохав Тіну… і досі обіцяє їй кохати… Де правда? Що є правда?
   О, Господи – дай сил! Прошу!
   Емма повільно встала відчуваючи, як її нудить від хвилювань від думок про те, що її сестра і Святослав були разом… він дарував у ліжку їй все те, що і їй… цілунки… пристрасть… а кохання, - кому належить кохання Святослава?
   Що робити? Поговорити з ним? Ні, ні, ні! Він почне брехати, викручуватись і замовчувати. Розмова – відпадає… залишається лише одне – покинути все… покинути його…
   Емма притулилась до стіни спиною, гадаючи, як їй дивитись у вічі своїй сестричці… Вона не зможе дивитись Тіні у вічі… не зможе. Проте, зараз треба думати лише, як звідси втекти. Втекти від Святослава.
   Дівчина увійшла до вітальні і швидко зайшла на сайт замовлення білетів. Їй пощастило, - те, що їй потрібно було на шосту ранку. Декілька білетів світились на екрані, немов кажучи – «купи мене». Що вона і зробила, не гаючи часу вона забронювала квиток. Владнавши все на сайті, вона набрала номер таксі, який записала ще на вокзалі. Замовивши авто на пів п’яту ранку, вона пішла до спальні. До нього востаннє… в його обійми… востаннє…
   Обережно підіймаючись сходами, на «ватних» ногах, Емма не припиняла плакати та все думати і думати. Що робити, коли вона повернеться у Вінницю? Як не попадати на очі своїй власній сестрі? Як не бачитись зі Святославом? Як це все зробити? Як?
   Увійшовши до кімнати, Емма все так само тихо зачинила двері, зняла халат та капці і лягла у ліжко, яке поки що належить їм обом. Вона притулилась до нього… вдихнула найдорожчий аромат – аромат його тіла, тихо поцілувала… він щось невнятно замурликав і притягнув її до себе.
   Невже він кохає їх обох? Таке може бути? Навіть якщо він кохає лише її – їм не судилось бути разом. Вона ніколи так не образить Тіну… ніколи не скривдить ось так свою сестричку… ніколи.
   Емма дивилась на нього. Його гарне обличчя… таке спокійне… таке чесне… Проте… це лише маска… він не знає, що таке чесність. Він жорстоко обманює її та Тіну. Їй боляче від цієї думки… її нудить від однієї думки, що він і Тіна кохались…
   Доля іноді дає подарунок усього життя… але… але…
   Життя таке не передбачуване… Їй здавалось, що таке може бути лише у фільмах, але, як виявилось не лише…
   Емма відчувала неймовірний біль у грудях… всередині наче хтось лещатами стискає її серце та душу. Все зламалось за лічені секунди… лише мить… лише погляд на фотокартку – і все змінилось. Щастя перетворилось на біль… Здійснення бажань – у минулому. Казка – перетворилась на «гарбуз»… Емма знову одна… без казки… кохання… та принца… кінець.
   Емма торкнулась його обличчя долонею і усміхнулась, відчувши аромат її подарунку. Вона згадала, як кожного разу, після душу він прискався її одеколоном. Вона це запам’ятає і забере із собою… кожен спогад про нього – буде у її надійному, потаємному місці – у серці. Все… все буде заховано у її серці. Він назавжди у її серці.
   Емма дивилась… дивилась на нього, аж раптом він теж розплющив очі і поглянув на неї. Він сонно усміхнувся і прошепотів:
   — Кохаю тебе, Еммо. — Святослав ще дужче притиснув її до себе.
   — І я кохаю тебе, мій Святославе. — Емма сховалась у його шию.
   Ця мить остання для них обох… Так… він брехав, але вона була щасливою… Це вона забере з собою… усі спогади – належать їй… Навіть, якщо він був подарований їй на деякий час – цей час був ціле життя… їхнє життя… їхнє кохання і їхня історія…
   Останній поцілунок.
   Вона знайшла його губи і припала до них у нестримному поцілунку. Святослав спочатку сонно цілував свою Красуню з перчиком, а потім на мить, розплющивши очі, – усміхнувся і щосили відповів на її дії. Губи палали вогнем, але Емма не могла відірватись від нього… це ж востаннє… востаннє…
   Він засміявся їй у вуста.
   — Моя ненаситна… солодка Еммо.
   — Мій… мій Святославе.
   Святослав усміхнувся і тихо провалився у сон.
   Емма все дивилась на нього і дивилась, запам’ятовуючи, кожен меліметр його обличчя.