Читати книгу - "Бунгало, Сара Джіо"

Я пішла слідом, тягнучи валізу в передпокій. Його освітлювала величезна кришталева люстра, надто пишна для маленької кімнатки.

—Не Віндермер, — мати знизала плечима, — але тепер мій дім тут. Я полюбила життя в місті.

Ми зайшли в невелику вітальню. Блискучий паркет, канапа у вікторіанському стилі.

—Звісно, — вела далі мати, — я тут усе змінюю. Леон мені допомагає.

Вона говорила так, наче я мала б його знати.

—Леон?

— Мій дизайнер. — Мати відпила великий ковток. Не пригадую, щоб вона захоплювалася мартіні, доки жила в Сіетлі. Як і сукнями, що оголюють ключиці. — Він пропонує пофарбувати цю кімнату в бузковий, але я не впевнена. Мені дужче подобається колір морської хвилі. Що думаєш, люба?

— Морська хвиля — це якось занадто сміливо, — щиро відповіла я.

—Цього я і домагаюся, люба. — Вона погладила найближчу стіну. — Сміливості. Твій батько любив усе традиційне. — Мати перехилила склянку до кінця, а тоді розсміялася. — Мені більше не потрібно догоджати традиціям. — Я кивнула, тому що не хотіла говорити про тата, коли вона в такому стані. Мати похитала головою. — Тільки подивися на мене. Про себе і про себе. Ти стомилася з дороги. Я покличу Мінні.

Вона натиснула на дзвінок, і за кілька секунд перед нами матеріалізувалася невисока дівчина мого віку.

—Мінні, сонечко, проведи Енн до її кімнати.

—Так, мем, — пискнула Мінні, беручи валізу.

—На добраніч, доню, — сказала мати й погладила мене по щоці. — Знаю, що в тебе обмаль часу, але зранку ми трохи розважимося перед твоїм від’їздом. Іди відпочинь, люба.

—Добраніч. — Я пішла нагору вслід за Мінні, а мати рушила до столика й узяла пляшку джину.

* * *

Зранку я прокинулася від гудіння автомобільних клаксонів за вікном. Спробувала ще подрімати, накривши голову подушкою, але не допомогло. Я глянула на годинник — шоста сорок. Не залишалося нічого іншого, як встати й одягнутися. Та й мати, мабуть, чекає. Я хотіла провести з нею якнайбільше часу, перед тим як сяду на корабель.

Спустившись, я по-новому поглянула на квартиру. У променях ранкового сонця вітальня здавалася необжитою. Порожні стіни — ні фотографій, ні картин. Мати любила живопис.

—Доброго ранку, міс. — На порозі кухні мене зустріла Мінні. — Приготувати вам каву чи чай?

— Чай, якщо можна. Дякую, Мінні, — всміхнулась я.

За кілька хвилин вона повернулася з тацею, на якій, окрім горнятка чаю, лежали фрукти, круасан і варене яйце.

Хіба не краще зачекати на матір? здивувалась я.

Мінні явно почувалася незручно.

—Ну, просто тут така справа, ну...

— Що таке, Мінні?

—Учора прийшов містер Шварц, — сказала вона, очікуючи на мою реакцію.

—Ем, це Леон?

—Так, мем. Він прийшов уже після вас.

—Ох. І мама ще спить?

—Так.

— Мінні, а він досі тут?

Служниця втупила погляд у підлогу й заходилася гризти ніготь на великому пальці.

—Отже, він тут.

Мінні, здавалося, зраділа нагоді поділитися секретом.

—Коли він залишається, вона часто прокидається аж о дванадцятій або першій.

Я кивнула, намагаючись не виказати розчарування.

—Тоді поснідаю зараз, — мовила я і підсунула тацю. — Дякую.

—Ох, але міс... Міс Енн, — схвильовано залепетала Мінні. — Тільки не кажіть місіс Келловей, що я вам розповіла. Не скажете?

Я підбадьорливо поплескала її по плечу.

—Звісно, що не скажу. Це буде наша таємниця.

* * *

За годину я вийшла на вулицю. У мене було п’ять вільних годин, перед тим як вирушати в порт. Я зупинила таксі, але не знала, куди їхати.

— Куди вам, міс? — запитав водій.

— Не знаю. Маю кілька годин, щоб побачити місто. Може, ви щось порадите?

Водій засміявся, і В кутику рота зблиснув золотий зуб.

Кумедно. У цьому місті, здається, кожен точно знає, куди йому треба

Знизавши плечима, я глянула на вікна маминої квартири. Штори в спальні досі опущені.

—Раніше я думала, що знаю. Що нарешті зрозуміла, куди мені, але...

Водій занепокоєно подивився на мене.

—Слухайте, міс, я не хотів вас образити.

—Ні, я не ображаюся.

—Гм... — Він дістав якусь брошуру з кишені піджака. — Любите мистецтво?

Я згадала полотно, яке залишилося в бунгало. Як би я хотіла, щоб воно було в мене.

—Так, люблю.

—То я повезу вас у «Метрополітен».

— Куди?

Він поблажливо всміхнувся, наче розмовляв з дитиною.

—Музей мистецтва «Метрополітен».

—Так, чудово.

—Сподіваюся, там ви знайдете те, що шукаєте, — підморгнув водій.

— Я також, — мовила я і простягнула йому три хрусткі купюри.

Кілька хвилин по тому я опинилася біля величезної будівлі, вхід до якої обрамляли гігантські колони. Я вибігла сходами, увійшла всередину й попрямувала до інформаційної стійки.

—Перепрошую, мем, у вас часом немає полотен французьких художників?

Жінка віком десь як моя мати відповіла, не відриваючи погляду від книжки:

—Звісно, є, міс. Третій поверх, ліве крило.

—Дякую. — І я рушила до найближчого ліфта. Наївно думати, що я отак зайду в перший-ліпший музей і знайду там Ґоґена. Проте кортіло дізнатися, чи схожа невеличка картина з бунгало на інші його полотна. Можливо, Тіта казала правду про справжнього господаря бунгало? І про прокляття?

Ліфт відчинився на третьому поверсі. Тут практично не було людей. Тільки хлопчик із червоною кулькою, який тримався за мамину руку, і охоронець біля входу в праве крило.

Я ішла від картини до картини, читаючи інформацію на табличках. Моне, Сезан, інші невідомі мені імена. Переглянувши всю залу, я сіла на лавці коло ліфта й засмучено зітхнула.

— Перепрошую, міс, — охоронець підійшов і глянув на мене поверх окулярів. — Можливо, вам допомогти? Щось шукаєте?

Я всміхнулася.

—Та ні, не треба. Я подумала, що знайду тут полотна одного художника, але помилилася.

— Якого саме? — він схилив голову.

—Ох, француза, який написав чимало полотен у Полінезії. Можливо, мені більше пощастить у Парижі.

— Як його звати?

— Поль Ґоґен. — Я підвелася з лавки й викликала ліфт.

—Так, — сказав охоронець. — У нас є його роботи.

— Справді?

Ліфт дзенькнув і відчинився, та я не поворухнулася.

—Звісно, — охоронець кивнув на двері поруч. На них висів замок. — Це крило зачинене через технічні роботи. Але я бачу, як ви хочете його побачити, і можу відімкнути залу. Як виняток.

—Можете?

—Аякже, — сказав він і поплескав по ключах на поясі.

Чоловік