BooksUkraine.com » Любовне фентезі » Дар для Яри, Марина Орєхова 📚 - Українською

Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

59
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дар для Яри" автора Марина Орєхова. Жанр книги: Любовне фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 174
Перейти на сторінку:
19.2

- Ох і сучка ця Альбіна! Як вона могла? Невже дівчатка всі знали і були з нею у змові? - заголосила я, схопившись з дивана, і почала намотувати кола по кімнаті. – Давай вимагати спростування!

Влад просто мовчки зітхнув.

- Я піду прогуляюся, - тихо сказав він і пішов у передпокій одягатися.

- Влад, пробач! Я не хотіла! Я не знала…

- Чорт забирай, Славо! Ти споганила мою легенду!! Я роками її напрацьовував і плекав… Ти все зіпсувала…

- Ти ж не серйозно це зараз? Це лише балаканина ведучої! Та яка різниця?! Хто взагалі вірив у цю нісенітницю з духом? І про паломництво…

Влад фиркнув, швидко накинув пальто і, не сказавши ні слова, зачинив за собою двері, залишивши мене одну в передпокої з хмарою обурення та злості в голові на підлу Альбіну, дівчат-зрадниць і на себе – цілковиту дурепу…

У пориві гніву я відразу схопила мобільник і почала гортати телефонну книгу в пошуках номера цієї сучки Альбіни. Виклик. "Абонент не обслуговується" - чую в телефоні. Мабуть, вона змінила номер. От зараза! Потім я набрала Оленку. Гудки. Очікування. Гудки… Зрозуміло. Не бере слухавку. От зрадниці! Як вони могли так мене підставити! Так, Анін номер. Останній острог порядності та чесності каналу БТБ.

- Алло, - довгоочікуваний голос у трубці.

- Аню, як ви могли? Ви мене так підставили! - обрушила я на неї гнівні промови, не витрачаючи часу на вітання.

- Хто це?

– Ярослава! Твоя подруга колись! Пам'ятаєш ще таку?

- Славко, ти про що? Я нічого не розумію ... - замямлила Аня.

- Ти знала, що Альбіна знімала мене у підсобці на приховану камеру? Сьогодні вийшов сюжет про наші з Владом стосунки! А я ні слухом, ні духом! Дідько!

- Вона завжди ходить із камерою... Славко, я не розумію... Навіщо ти говорила тоді, якщо це був секрет?

- Я ж не знала, що Альбіна зробить із цього сюжет! Я просто ляпнула, розумієш?

- Ммм ...

- Аня, мені треба зробити спростування!

- Славо... Я не займаюся цим... Це Альбіна вирішує...

- Скинь її номер.

- Добре, зараз ... Вибач, Слав, що так вийшло ... Я потім скину, гаразд? Зараз не можу.

- Добре.. Добре…

- Все давай. Бувай.

Аня кинула трубку. Останній оплот чесності впав. Дуже сумніваюся, що вона надасть мені контакти Альбіни.

Нервово заламуючи руки, я перебирала пальці, кусала губи. Я завжди так роблю, коли нервуюсь. А що ще лишається? Через моє бажання справити враження на старих подружок, зокрема на Альбіну, яка і подругою мені ніколи не була, я зіпсувала Владу його дорогоцінну легенду! Він мені це ще довго не пробачить.

Так я мучила себе до вечора, поки без сил не бухнулася в ліжко. Влад трубку не брав. Майже опівночі, а його не було. Не дочекавшись його, я лягла в ліжко.

Коли дрімота вже почала витісняти думки з голови, почулося клацання дверного замку. Я сіпнулася і прокинулася. Вже спокійніше. Хоча б прийшов додому. Я тихенько лежала із заплющеними очима і слухала, як він роздягається. Запах алкоголю та сигарет без зайвих слів дав зрозуміти, де він весь цей час був. Звісно, ​​заливав трагедію у якомусь барі. Взагалі йому не властиве таке, але, зважаючи на все, він сприйняв цей безглуздий репортаж набагато серйозніше, ніж я думала.

Вранці ми перекинулися парою слів і майже не розмовляли. Всі мої спроби розпочати бесіду провалювалися через його холодне «так» чи «ні».

«Мабуть, йому треба охолонути. Я ніяк не можу вплинути на ситуацію. Отже, треба спробувати прийняти її та пережити. Нічого. Він також заспокоїться. Подумаєш, ну сказали таке у сюжеті! Хто це взагалі сприйме серйозно»? - так я думала ... Думки, як мурахи, лізли в голову, і як би я не намагалася їх проганяти, використовуючи всі відомі мені методики, все було марно. Я так і не заснула до ранку. Цей факт мене навіть трохи порадував, бо браслет зняти я так і не змогла, а рішення – повертатися до Феєрії чи ні – поки що не прийняла.

 

***

 

В офісі мене зустрічала похмура Юлька. Моє прохання зробити каву вона успішно пропустила повз вуха, зображаючи, що дуже зайнята.

- Юль, я в себе, якщо що… - як ні в чому не бувало сказала їй і попрямувала до дверей.

- Добре, Ярославо Володимирівно, - відчеканила вона моє ім'я та по батькові, відразу даючи зрозуміти, ЩО саме вона про мене думає. Вона ніколи не називала мене по батькові.

Схоже, Юлька тепер мене теж ненавидить. Ще б пак! Засмутила її улюбленого шефа! Я й так знаю, що вона більше віддана Владу, ніж мені. Його вона вважає головним, а мене так… Я завжди заплющувала на це очі. Ніколи не робила з себе велику начальницю, коханку боса або щось таке. Але неповаги на свою адресу я не потерплю. Мерзотниця розуміє це, от навмисне і люб'язує. Тим не менш, інтонація і тон, яким вона вимовляє моє ім'я, слід перекласти так: «Сиди, сиди у себе в кабінеті, стерво, зраднице, гадино! І краще не виходь, поки все не вщухне».

Тут же задзвонив телефон у приймальні. Юля взяла трубку, а я сповільнила крок, щоб почути суть розмови.

- Магічні послуги Владислава Чорного... та таролога Ярослави Смирнової, - додає вона другу частину назви нашої контори після довгої паузи та явно знехотя. І те, зробила це тільки тому, що я чула. Вона часто опускає «таролога Ярослави Смирнової», обмежуючись лише Владиславом Чорним. Я чула це не раз і в принципі ніколи не ображалася. Але зараз чомусь мене покоробило від такого її вітання. Що за гру вона затіяла? Зрештою, я тут теж господиня – хоче вона того чи ні. Вже хто-хто, але вона тут точно не головна! Захочу – звільню нахабу!

«Ага, звісно… Кого я обманюю? Нікого я не звільню… Гаразд! Нехай обидва побісяться трохи», - подумала я і демонстративно грюкнула дверима кабінету.

Оце я наворотила справ... Не дарма ж кажуть: «Мовчання – золото». Ось чому я не промовчала? Навіщо сказала про весілля, яке до того ж навіть не планується? Ми багато разів обговорювали це з Владом, і нас обох влаштовувало те, що є між нами зараз. Ми живемо разом, любимо одне одного. Усе. Штамп у паспорті хіба щось змінить? А Ритка вважає інакше... Це ще одна причина, через яку вона недолюблює Влада. Все твердить, що він піде до іншої... Їй хоч в око стрель, доводячи, що штамп у паспорті його теж не втримає, якщо що... До речі, як же вчасно я згадала про Ритку... Може, хоч вона допоможе? Треба їй зателефонувати ввечері.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 46 47 48 ... 174
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дар для Яри, Марина Орєхова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дар для Яри, Марина Орєхова"