Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Та це не заважає їй грати на скрипці для ворогів, — глузливо посміхнувся шеф.
Петро вирішив за краще промовчати. Ураховуючи їхній фіктивний шлюб, Олена вважала себе вільною, тож так і поводилася, не питаючи в нього дозволу. Така поведінка має змінитися. Він пообіцяв собі змусити її бути обачнішою. Йому не хотілося бути табірним посміховиськом. Той багатий вискочень, Лявальєр, загрався у доблесного Дон Кіхота й дійшов до того, що при всіх цікавився здоров’ям його дружини, хоча саме жінка з Амоса спотворила їй обличчя.
Олена вже була вдома, коли Петро повернувся з роботи, та він не міг поговорити з нею, бо всі, хто проживали з ними в одному будинку, також були вдома, рятуючись від комарів.
Коли весь будинок заснув, а Петро хропів на верхньому ліжку, Олена згадувала теплий голос Александра. Він так ніжно вимовляв її ім’я! Який би заспокійливий прихисток могла б вона знайти в його обіймах! Він мав рацію: чоловіки були в’язнями, але не сім’ї. А якщо додати, що вона насправді Петрові не дружина, чи потрібно чекати кінця війни, щоб розірвати шлюб, на який вона погодилася тільки заради того, щоб забрати Віталія? До того ж усі звинувачення проти Петра були відкликані, тож угоду виконано. Вона замислилася, як знайти вихід із ситуації. Може, варто поговорити з Жозефом Лявальєром?
На сусідній канапі спали Віталій і кіт, міцно притулившись один до одного. Калуш, відчувши, що вона на нього дивиться, підвів голову, і два маленьких ока блиснули в пітьмі. Почулося легеньке муркання. Олена стулила повіки й уявила себе біля Александра. У мріях тоненький промінчик надії кликав її до світла.
Александр відчував те саме, що й вона, — вона ставала впевненішою. Саме з ним вона мріяла жити. Безперечно, Віталію він подобався так, що він відчув би полегкість, якби вона розірвала свій шлюб за домовленістю й пішла до нього. Принагідно вона поговорить із Жозефом і детально розповість йому свою історію. Він же священник і брат Александра, тож зможе їй допомогти, навіть якщо його й засмутить те, що вона гралася з таїнствами.
18
Табір Спіріт Лейк, 28 травня 1915 року
Через вікно хатини, у якій мешкали українські сім’ї, сонце пестило своїми яскравими променями грубі, зроблені з ялини дерев’яні меблі, які жінки доглядали як тільки могли. Перш ніж піти до Фрайманів давати свій ранковий урок, Олена з пані Мендель витирали посуд після сніданку. Тепер уже шістдесят сімей жили в Ліллієнвіллі.
— Вам потрібно ще відпочивати. Удар по голові був дуже сильним. Учора ввечері я помітила, що у вас запаморочилася голова, ви маєте рано лягати, ще до того як лягають діти.
— Мені вже ліпше, і я певна, мої учні з нетерпінням чекають на мене.
— Не настільки! — крикнув Віталій із глибини кімнати. — Сьогодні п’ятниця, останній день тижня, і ти могла б нас відпустити.
— Велике ледащо! — пробурчала лагідно сестра. — Якщо хочеш стати лікарем, як розказуєш скрізь і кожному, то повинен вчитися.
— Ми зостанемося назавжди в’язнями цього табору. Не бачу, чим прислужиться мені навчання...
— Усі конфлікти колись завершуються. З цим буде так, як і з попередніми.
— Думаєш, війна ще довго триватиме, Алю? Наше перебування у Спіріт Лейку мене вже справді гнітить. Калуш зі мною згодний.
Він показав на кошеня, що сховалося під меблями. Олена його запевнила, що війна закінчиться, й вони житимуть, як до цього. Але розуміла, що насправді намагалася підтримати не так свого брата, як себе саму.
Коли Олена прийшла до Фрайманів, то вирішила поговорити з подругою про свою ситуацію із заміжжям. А з вікарієм Лавальєром обговорити це пізніше. Відколи Абіґаль попередила її про неоднозначну поведінку Петра, здавалося, її ставлення змінилося, наче вона ототожнювала її з її чоловіком. Хоч їй і було важко, та не хотілося, щоб подруга так думала, хоча оточення вважало, що вони з Петром були подружжям.
Коли учні пішли, вона підійшла до Абіґаль, щоб поговорити, але та відмовилась її слухати.
— На майбутнє ти можеш і надалі викладати в нас, бо важливо, щоб діти навчалися, але я хотіла б, щоб ти більше не приходила сюди ані митися, ані з іншої нагоди поза твоїми уроками.
Її тон не припускав жодної відповіді. Нічого не розуміючи в її дивній поведінці, Олена відчула, як додатковий тягар ліг на її плечі. Якщо Абіґаль не хоче бути її подругою, то в неї не лишиться нікого, кому вона могла б довіритися.
У ту мить, коли вона вже виходила, Абіґаль знову обізвалася:
— Мені шкода, Олено, Ганс не хоче, щоб ми бачилися поза навчанням.
Жінки обмінялися поглядами, сповненими симпатії. Олена хотіла було розпитати її, вона відчувала, що трапилося щось погане, але ця жінка підкорялася своєму чоловікові. Вона не змінить думку через їхню дружбу.
Віталій із Толею збирали гілля — вони хотіли побудувати схованку в лісі. Інші діти крутилися довкола, сподіваючись, що їх запросять взяти участь у будівництві, але через те, що вони називали Толю дурником, Віталій відмовився від їхньої допомоги. Він не допускав кепкувань зі свого найкращого друга.
Побачивши, що сестра вийшла від Фрайманів, він покликав її. Його обличчя було червоним від зусиль, які він докладав, щоб викорчувати пеньок.
— Ти допоможеш нам?
Вона мотнула головою, відмовляючись. Віталій, який поспішав повернутися до гри, не звернув уваги на її сумне обличчя. Вона зайшла в будинок, взяла скрипку й одразу вийшла. Надворі їй зустрілася Валя, яка несла суху одежу, щойно зняту з мотузки.
— Я піду на озеро, — сказала Олена, — щоб позайматися музикою. Можете приглянути за Віталієм, доки мене не буде?
— Аякже! — відповіла пані Мендель. — Ваш брат такий люб’язний! Вся малеча його любить.
У свої десять років Віталій усе ще був дитиною. Коли йому іноді ставало нудно, він швидко знаходив, як розважитися. Якусь мить вона дивилася на нього. Кошеня чіплялося за його ноги, наче вірна тінь. Вона заздрила тій прекрасній безтурботності, властивій його віку.
Притиснувши футляр зі скрипкою до серця, вона рушила до Озера Духу. Охоронці звикли бачити, як вона спускається схилом, їм подобалося її гра, тому віталися з нею.
На заході, на фоні синього неба нагромаджувалися чорні хмари.
Амос, 29 травня 2015 року
Минуло два дні, як Александр відвідав Спіріт Лейк, і відтоді йому ніяк не вдавалося викинути зі своїх думок все в синцях і таке сумне
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон», після закриття браузера.
