Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Колишній Амельки. Він в рок-групі виступає, гітарист здається. Вони колись були разом, ще з часів школи. Але потім розійшлись, - дівчина тяжко видихнула. Я зрозумів, хоча б вона вірна своїй подрузі та не хоче розповідати мені всю правду.
- Зрозумів, - я знову оглянувся, аби часом не зустрітись з тимвц хлопцем. – Як ви познайомились з Лією?
- Ох, це довга історія, - вона ще більше посміхнулась та підняла очі до стелі, задумуючись. – Насправді, ми знаємо одне одного з дитинства. Мій тато певний час співпрацював з батьком Амелії, вони разом створили їхню компанію. Але потім йому набридло, і він вирішив, що більше не хоче мучити себе. Ми ходили разом з Амелією в один клас, і навіть в Америці вчились разом. Проте на різних факультетах. Вона юридичний закінчила, а я мистецтво та культуру.
- Не знав, що ви двоє такі талановиті, - я посміхнувся.
- Ой, перестань, - Лаура штовхнула мене в руку, сміючись.
- Тебе вже і на рудих потягнуло?
Я провів поглядом Лію, як вона пройшла поруч зі мною, а потім зупинилась біля подруги. Її очі уважно вивчали мене, а потім і свою знайому.
- Про що говорите? – запитала вона, здивовано звівши брови.
- Розповідала твоєму охоронцю, як ми познайомились. А ще що дуже хочемо втекти звідси, - швидко пробубніла дівчина.
- Та-а-ак, життя мене не готувало до дня народження Анни знову, - Лія закотила очі, роздратовано переводячи дихання.
- Схоже, я піду. Амелія, якщо щось станеться, цього разу я поруч.
І я дійсно був поруч. Майже весь вечір я не випускав її зі своїх очей. Хоча це і не було складно. Мої очі були прикуті лише до неї. Я дійсно просто розглядав її весь цей час. Її посмішка, її очі, як вона щось комусь розповідає – я не бачив та не чув більше нічого. Часом вона це помічала, а потім знервовано поправляла своє волосся та відверталась, немов би цього і не було. Утім, я бачив, як їй це подобалось. Їй подобалось бути під моїм наглядом. Під моїм палким наглядом.
Вона майже весь час проводила з Лаурою, розмовляючи про щось. Пізніше до них приєднались ще якісь їхні спільні знайомі, здається, я бачив їх тоді на тій вечірці. А коли білявка знову помітила мій погляд на собі, кивнула, запрошуючи приєднатись. І хоч, я і показав їй усім своїм виглядом, що не хочу заважати, вона все одно перемогла.
- Вітаю, - привітався я, зустрічаючи нові обличчя.
- Знайомтесь, друзі. Це Дем’ян, він мій сусід та близький друг, - Лія посміхнулась, спочатку до мене, а потім повернулась до своїх друзів. Я декілька секунд просто дивився на дівчину. «Сусід та близький друг»… І аж ніяк не охоронець, чи тощо.
- Привіт. Мене звати Микола, я старший брат Лаури, - хлопець простягнув мені руку в знак вітання, і я також посміхнувшись, відповів. Микола не був схожим на свою сестру. Вона була рудоволосою, немов соняшник, а він темним. Якби мені не сказали, що вони рідня, я б ніколи не додумався до цього.
- А я Ільяс, далекий друг твоєї подруги. – сказав ще один темноволосий хлопець. Його шкіра була смуглявою, а посмішка така білосніжна та щира.
- Радий знайомству, - я посміхнувся, кивнувши.
- Лаура розповідає нам так багато цікавого. Насправді я готова завжди обговорювати історичні теми, особливо з нею! Ти знав, що вона працює у музеї?
У той вечір, між нами встановилася особлива злагода, яка ані трохи не вказувала на минулі непорозуміння. Амелія легко сміялась, її очі сяяли життєрадісністю, і вона вирушала у захоплюючі розповіді разом із Лаурою. На мить мені здалось, що ті «хмари» між нами розсіялись, і ми могли по-справжньому насолоджуватися часом, проведеним разом, хоч і в компанії.
Лаура, яка була витонченою спеціалісткою у мистецтві, надавала кожній картині чи скульптурі своєрідне життя. Вона вказувала рукою на картини, що висіли на стінах, на їх деталі та давала їм голос у власних історіях. В такий момент, здається, що навіть самі твори стають живими, розповідаючи нам свої таємниці.
В той час як Лаура весело розповідала про картини, а хлопці часто жартували до неї, мої очі непомітно для себе знову й знову зустрічалися з поглядом Амелії. Трішки приховане задоволення та цікавість блимали в її очах, і це робило її неймовірно привабливою. В той момент мені хотілося дізнатися більше — не тільки про те, що приховується за картинами, але і про саму Амелію. І, здавалося, вона теж не була проти, щоб я розкривав її власні таємниці.
- Знаєте, я хочу вийти на вулицю! – впевнено заявила Лія. – Дем’яне, ти зі мною?
Це було настільки несподівано, що я навіть і не встиг вимовити жодного слова. Амелія просто взяла мою руку і потягнула мене за собою. Це виглядало так природно, наче вона вже заздалегідь знала, що я піду за нею. І, авжеж, вона мала рацію.
Ми вийшли з величезного маєтку й опинились на невеличкій альтанці. Тут відкривався прекрасний вид на нічне місто, освітлене мільйонами вогнів, та далеке море, яке мерехтіло в місячному сяйві. Це було місце, сповнене таємничістю і романтикою, яке само собою створювало атмосферу, ніби наповнену магією.
Ми стояли там, мовчки розглядаючи цю неперевершену картину. Шум великого світу відділяв нас, і тільки між нами панувала спокійна гармонія. Вітерець лоскотав обличчя, і я помітив, як Лія трішки здригнулась від цього. Тому я швидко зняв свій піджак та накинув його дівчині на плечі. Вона вдячна посміхнулась та притиснулась до нього, якомога більше.
- Знаєш, інколи мені здається, що ти, як Попелюшка, - я встав поруч із нею, спираючись руками на огорожу, повертаючи голову, зі здивованим виразом обличчя, до дівчини. - Після опівночі стаєш справжнім, а не прикриваєшся своїм уявним образом.
Я швидко знайшов свій годинник. І дійсно, вже була дванадцята година. Це змусило мене посміхнутись
- Мене ще ніколи ніхто не називав Попелюшкою, - сказав я, знову дивлячись на Лію.
- Мене також ніхто не називав раніше "персик", але ти, я бачу, це дуже любиш, - вона також повернулась до мене. З посмішкою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір», після закриття браузера.