Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Та як почав стояти в повітовому містечку Б. кавалерійський полк, все змінилося. Вулиці застрокатіли, ожили, одно слово, набули зовсім іншого вигляду. Низенькі домочки раз у раз бачили, як проходить повз них моторний ставний офіцер з султаном на голові, прямуючи до товариша поговорити про підвищення в чині, про чудесний тютюн, а інколи то й поставити потайки від генерала на карту дрожку, що її можна б назвати полковою, бо вона, не виходячи з полку, встигала обходити всіх: сьогодні катався нею майор, завтра стояла вже вона в поручиковій стайні, а за тиждень, глянь, знову майорів денщик підмащував її салом. Дерев’яний пліт між будинками весь був укритий вивішеними на сонці солдатськими кашкетами; сіра шинеля стирчала доконче десь на воротях; по завулках траплялися солдати з такими шорсткими вусами, як щітки для чобіт. Вуса ці можна було бачити скрізь. Чи зберуться ото на ринку з кошиками міщанки, з-за плечей їх, так уже й знай, виглядають вуса. На лобному місці солдат з вусами, так уже і знайте, милив бороду якому-небудь сільському тюхтієві, що тільки кректав, закотивши очі під лоб. Офіцери оживили міське товариство, яке доти складалося тільки із судді, що жив в одному домі з якоюсь дияконихою, і городничого, чоловіка статечного, але звиклого спати цілісінький день: від обіду до вечора і з вечора до обіду.
Товариство зробилося ще численніше і веселіше, коли переведено було сюди квартиру бригадного генерала. Поміщики з околишніх сіл, про яких досі ніхто й не догадувався, що є вони на світі, почали приїжджати частіше до повітового містечка, щоб побачитися з панами офіцерами, а то й заграти в банчик, який уже дуже невиразно уявлявся в голові їхній, заклопотаній посівами, жінчиними дорученнями та зайцями. Дуже шкода, що не можу пригадати, з якої саме нагоди бригадний генерал давав великий обід; заготовлено для нього було навдивовижу багато: стукотіння кухарських ножів у генеральській кухні чути було ще від міської застави. Увесь чисто ринок було закуплено для обіду, так що суддя зі своєю дияконихою змушений був їсти самі тільки гречані коржі та кисіль із крохмалю. Невелике подвір’ячко біля генеральської квартири геть усе було заставлене дрожками та колясками. Гості все були чоловіки: офіцери та деякі околишні поміщики. Із поміщиків найвизначніший був Піфагор Піфагорович Чертокуцький, один із головних аристократів у Б… повіті, що більше за всіх галасував на виборах[118] і приїздив туди прегарною коляскою. Він служив перше в одному з кавалерійських полків, був одним із числа значних і поважних офіцерів. Принаймні його бачили на багатьох балах та вечірках, де тільки кочував їх полк; а втім, про це можна розпитати панночок Тамбовської та Симбірської губерній. Дуже може бути, що він посіяв би й по інших губерніях вигідну для себе славу, коли б не вийшов у відставку через один випадок, який звичайно зветься неприємною історією: чи то він дав комусь за давніх років ляпаса, чи то йому дано його, про це певно не знаю, справа лише в тім, що його попросили вийти у відставку. А втім, він аж ніяк не втратив од цього своєї ваги: носив фрак із високою талією, на зразок військового мундира, на чоботях остроги і під носом вуса, щоб, бува, не подумали дворяни, ніби він служив у піхоті, яку він згорда називав іноді піхтурою, а іноді піхонтарією. Він бував на всіх багатолюдних ярмарках, куди осередина Росії, що складається з мамок, дітей, дочок і товстих поміщиків, наїздила веселитись бричками, таратайками, тарантасами і такими каретами, які й уві сні нікому не снились. Він носом чув, де стояв кавалерійський полк, і завжди приїздив одвідати панів офіцерів. Дуже спритно вискакував перед ними зі своєї легенької колясочки чи дрожки і на диво скоро знайомився. Минулих виборів дав він дворянству чудесний обід, на якому оголосив, що коли тільки його виберуть на предводителя, то він поставить дворян на щонайкращу ногу. Взагалі тримався по-панськи, як то кажуть у повітах та губерніях, одружився він з досить гарненькою, взяв за нею двісті душ посагу і кілька тисяч капіталу. Капітал зараз-таки пішов на шестірку справді-таки знаменитих коней, золочені замки до дверей, ручну мавпу для дому і француза-дворецького. А двісті душ, разом з двома сотнями його власних, були заставлені в ломбарді, задля якихось комерційних справ. Одно слово, був з нього поміщик як слід… Хоч куди поміщик. Опріч нього на обіді в генерала було іще декілька поміщиків, та про них нема чого казати. Решта були все військові з того ж таки полку і два штаб-офіцери: полковник та досить огрядний майор. Сам генерал був дебелий і товстий, а втім хороший начальник, як казали про нього офіцери. Говорив він досить густим, значущим басом. Обід був навдивовижу: осетрина, білуга, стерляді, дрохви, спаржа, перепілки, куріпки, гриби доводили, що кухар іще з учорашнього дня не брав у рот гарячого, і чотири солдати з ножами в руках виробляли, йому помагаючи, фрикасеї та желеї. Сила пляшок, довгих з лафітом, короткошиїх з мадерою, прегарний літній день, вікна, відчинені навстіж, тарілки з льодом на столі, відстебнутий останній ґудзик у панів офіцерів, розтріпана маніжка у власників широчезного фрака, перехресна розмова, заглушувана генеральським голосом та заливана шампанським, — усе пасувало одно до одного. По обіді всі встали з приємною важкістю в шлунках і, запаливши люльки з довгими та короткими чубуками, вийшли з чашками кофе в руках на ґанок.
У генерала, полковника і навіть у майора мундири були зовсім розстебнуті, так що трохи видно було благородні підтяжки з шовкової матерії, але панове офіцери, зберігаючи належну пошану, зоставалися з застебнутими, за винятком трьох останніх ґудзиків.
— От тепер можна на неї глянути, — сказав генерал. — Будь ласка, голубо, додав він, звертаючись до свого ад’ютанта, досить моторного, приємного на вигляд молодця, — скажи-но, щоб привели сюди гніду кобилу! Ось ви побачите самі. — Тут генерал потяг із люльки й випустив дим. — їй ще нема тут справжнього догляду: трекляте городисько, немає путящої стайні. Коняка, пуф, пуф, дуже добра!
— І давно, ваше превосходительство, пуф, пуф: зволили придбати її? — сказав Чертокуцький.
— Пуф, пуф, пуф, ну… пуф, не так давно. Оце тільки два роки, як я взяв її з заводу!
— І продано вам її, з ласки вашої, уже виїжджену,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.