Читати книгу - "РІздво , Arachne "

Але кіт не заспокоювався. Він почав нервово ходити по кімнаті, постійно зупиняючись і пильно дивлячись на ангела, який тепер вінчав ялинку. Коли Дженна простягла руку, щоб погладити його, Леонід несподівано зашипів на неї і відбіг убік. Дженна вирішила не звертати на це уваги, списавши поведінку Леоніда на його надмірну чутливість.

Наступного ранку Дженна прокинулася з легким почуттям занепокоєння, не розуміючи, звідки воно але взялося. Вона зварила собі каву і підійшла до ялинки, щоб дістати з шафи заздалегідь куплені подарунки. Однак, відкривши коробку, де вони зберігалися, вона виявила, що вона порожня.

— Що за… — Дженна насупилася. Вона точно пам'ятала, як кілька днів тому запакувала подарунки для друзів і склала їх сюди.

Перевіривши всю квартиру, вона не знайшла жодної коробки. Кіт Леонід стежив за її метаннями, сидячи на спинці дивана, і зрідка видавав низьке бурчання, дивлячись на ялинку. Він почав дряпати підлогу, ніби намагаючись викопати щось невидиме.

- Чудово, - сказала Дженна, нервово потираючи віскі. — Напевно, я просто перевтомилася і поклала їх ще кудись.

Але щось нагадувало їй, що це не так. Вона ще раз подивилася на ангела, який тепер здавався трохи яскравішим, ніж напередодні. Навколо його крил, здавалося, грали слабкі відблиски світла, яких вона раніше не помічала.

Увечері Дженна вирішила відволіктися від роботи і нарешті прикрасити ялинку. Вона дістала гірлянду і почала розвішувати її гілками, увімкнувши світло. Але тільки-но вона закінчила, як лампочки раптом спалахнули яскравіше, ніж звичайно, і миттєво перегоріли. Гірлянда згасла, видаючи слабкий запах паленої пластмаси.

— Ти знущаєшся? - Простогнала Дженна, оглядаючи зіпсований провід.

Вона дістала запасну гірлянду, але з нею сталося те саме. Коли згасла третя, Дженна роздратовано кинула її на підлогу.

— Гаразд, мабуть, цьогорічного Різдва буде без вогників.

Кіт Леонід знову шипів. Він тепер майже не відходив від дивана, сторожко дивлячись на ялинку і особливо на ангела.

Якоїсь миті він стрибнув на полицю навпроти ялинки і завмер, уважно дивлячись на статуетку. Його вуха притулилися до голови, а шерсть на загривку стала дибки.

Його поведінка стала настільки дивною, що навіть Дженна не могла більше списувати його на примхи.

Пізно ввечері, коли Дженна вже лягла в ліжко, вона почула тихий, ледь помітний звук. Він нагадував слабкий дзвін, ніби хтось трохи постукував по склу. Дженна встала і вийшла у вітальню. У кімнаті нікого не було, але гірлянди, хоч і були вимкнені, здавалося, ледь помітно світилися. Тіні від ялинки здавались довшими, ніж зазвичай, ніби викривлялися в дивних напрямках.

Кіт Леонід сидів біля дверей у спальню і тихо гарчав.

- Ти мене вже починаєш лякати, - пробурмотіла Дженна, намагаючись не звертати уваги на дивну поведінку кота.

Раптом кіт зірвався з місця і побіг до ялинки, зупинившись біля її основи. Він став на задні лапи і почав шкребти лапою по стовбуру, наче намагаючись щось дістати. Потім він завмер, дивлячись прямо на ангела, і видав голосне, майже людське нявкання.

— Льоня, вистачить мене лякати, — нервово сказала Дженна, намагаючись прогнати відчуття, що за нею хтось спостерігає.

Її погляд знову впав на ангела. Обличчя статуетки здавалося таким, що змінилося — тепер воно виражало щось схоже на легку усмішку. Дженна відчула, як по спині пробіг холод. Світло від гірлянд раптом повністю згасло, і кімнату накрила тиша.

— Це просто іграшка, — прошепотіла вона собі під ніс, — іграшка.

Але в глибині душі вона вже знала, що з янголом щось не так. Ситуація явно виходила з-під контролю, і ігнорувати те, що відбувалося, ставало дедалі важче.

ПЕРШЕ ВИПРОБУВАННЯ

Наступного дня Дженна, все ще не знаючи, що робити з дедалі більшими дивностями, вирішила звернутися за порадою до своєї сусідки, Меггі Холмс. Меггі була жінкою років шістдесяти п'яти, з яскравими блакитними очима і густою сивою шевелюрою, яку вона завжди збирала в недбалий пучок. Її квартира, розташована поверхом нижче, була справжнім музеєм: полиці з книгами про міфи та легенди, старовинні предмети декору та завжди свіжі квіти у вазах.

Дженна постукала у двері, відчуваючи легке збентеження. Вона зазвичай не любила ділитися своїми проблемами, але ситуація з ангелом ставала надто дивною, щоб її ігнорувати. За кілька секунд двері відчинилися, і Меггі, одягнена в в'язаний кардиган і м'які тапочки, привітно посміхнулася.

— О, Дженно, люба, — вигукнула вона. — Що привело тебе до мене такого холодного дня?

- Меггі, мені треба з вами поговорити, - сказала Дженна, проходячи всередину. — У мене… дива вдома. Думаю, ви єдина, хто може допомогти.

Меггі запросила її на кухню, де пахло чаєм з корицею та ванільними кексами. Вони сіли за стіл, і Дженна почала розповідати про все: про дивну поведінку кота, зникаючі подарунки, перегоряючі гірлянди і обличчя фарфорового ангела, що змінюється.

Коли вона закінчила, Меггі задумливо потерла підборіддя.

— Ти кажеш, що це порцеляновий янгол? — перепитала вона, а її очі заблищали від інтересу. - Дуже цікаво. Стривай хвилинку.

Меггі встала і попрямувала до своєї книжкової полиці, де почала шукати щось серед старих, пошарпаних книг. Нарешті, вона витягла одну з них, з потертою обкладинкою і химерним золотим візерунком.

— Ось воно, — сказала вона, сідаючи назад. — Це книга про міські легенди та містичні предмети. Я чула про ангелів на зразок твого. Вони дуже рідкісні і, як правило, з'являються в руках тих, хто, сам того не знаючи, потребує змін.

Дженна насупилась.

— Змін? Які ще зміни? У мене все гаразд.

Меггі м'яко посміхнулася, ніби розуміючи, що Дженна обманює навіть саму себе.

- Легенда свідчить, що такі ангели були створені стародавньою відьмою, яка хотіла навчити людей доброті та щирості. Але ангели не "працюють" просто так. Щоб позбутися їхнього впливу, потрібно їх заслужити.