Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

У хвилину незграбного мовчання Данило почав прибирати пір'я, від якого постраждала вся кімната, особливо килим. Зібрав із ліжка гору пуху і глянув на Дашу. По його хитрому погляду подруга зрозуміла все.

– Ні, Данило, не треба! – вона кинулася бігти.

Він запустив пір'яний сніжок їй в обличчя.

– Я вб'ю тебе!

– Починай, – Данило засміявся.

Змахнувши з обличчя пір'я, Даша взяла подушку, що була вже напівпорожньою, і почала мститися. Бігала за Данилом по всій кімнаті, не помічаючи за собою стежку з пуху, який виривався з розстебнутої подушки. Азарт поглинув усе.

– Шановна, ви адресою помилилися, – захекавшись, підкреслив Данило. – Курник у будівлі навпроти.

Даша зупинилася, розігруючи образу, насупилася і піджала нижню губу. Перед тим як продовжити гру, підійшла до шафи з дзеркалом, де помітила, що в словах друга є частка правди. У волоссі стільки пір'я, що за весь вечір не дістати.  

За подібними роздумами її застав Данило, коли підлетів до неї ззаду і міцно обійняв, притискаючи її руки з подушкою до грудей.

– Пусти! – вигукнула вона.

– Ні, – прошепотів на вухо. – Ти ж мене вб'єш.

– Усе вірно! – Даша намагалася вирватися, але навіть дихала насилу, не кажучи вже про те, щоб руками поворухнути.

– Тоді не відпущу, – Данило послабив хватку, а коли вона здригнулася, знову притиснув до себе. – Що смикаєшся?

– Ти мені на вухо дихаєш! Це лоскотно.

Він усміхнувся.

– М-м, новий різновид тортур, – прошепотів на інше вухо.

– Гаразд, я більше не буду, – сказала Даша. Вона готова пробачити йому все, аби не відчувати, як покривається мурашками все тіло, варто йому слово сказати.

– Ну, дивись, я тобі повірив, – він повільно відпустив її й обійшов. Перший час очей не відводив, сумніваючись, чи можна їй вірити.

Даша поклала подушку на комп'ютерне крісло і підійшла до дзеркала. Поки намагалася витягнути з волосся пір'я, Данило оглядав кімнату.

– Пилосос мене зненавидить, – подумав він вголос. – Може, тебе теж засмоктати?

– Що? – Даша різко обернулася.

– Ну, волосся, – незворушно відповів Данило.

– А-а, – вона зробила жест рука-лице.

Гра в “Квача” закінчилася і вони впали на ліжко. У повному мовчанні дивилися в стелю, де досі кружляло пір'я від їхньої недавньої біганини. Дивовижне видовище.

– Дякую тобі, – Даша повернула голову до Данила, який лежав поруч.

– За що?

– Ти вмієш мене відволікти. Чесно... я забула навіщо приходила. Поговоримо тепер про тебе? Ти майже нічого не розповідаєш, я хвилююся.

Данило усміхнувся.

– У мене все добре.

– Хіба?

– Серйозно. Причин скаржитися немає. Якщо тобі хочеться щось послухати... Розповісти, чим відрізняються сорти трави? Або можемо обговорити книги Паланіка? Можу дати тобі новий рецепт сирників.

Даша засміялася і піднялася з ліжка.

– Це все, звісно, цікаво, я тобі потім нагадаю, обов'язково розкажеш. А зараз мені, напевно, вже час.

– Що так?

– Мати скоро повернеться, я зобов'язана бути вдома. У неї відпустка, тому мене охороняє. Ледве втекла.

Данило мрійливо підняв очі.

– Варто було Людмилі Олександрівні піти, як ти прибігла до мене? Боже, я зворушений.

– Ну, звісно, два тижні тебе не бачила, – вона стряхнула з одягу пух. – Піду я.

– У курник?

Даша кинула в нього подушку:

– Тоді доведеться взяти тебе зі мною.

– З тобою можна і в курник.

28

Коли подруга пішла, Данило ще довго не міг налаштуватися на читання, і особливо на прибирання кімнати – не ті думки в голові. Відірвався на каву, а як сів за книжку, знову пролунав дверний дзвінок.

Тільки-но відчинив двері, як почувся голос Микити.

– Друже, я не можу без неї.

Не питаючи, Данило розумів, що говорить він про Дашу.

– Та що ти?! – він схопився за серце, тільки щирості в його емоціях не було. – Я вже зачекався. Ти не приходиш, я почав думати, що ти щасливий із Лізою.

– Вона зникла, – Микита стягнув кеди й, розстібаючи сіру курточку, пішов до кімнати. – На дзвінки не відповідає, на повідомлення теж, тупо ігнорує.

– Чуваче, ну, а що ти хотів? Зв'язався з нею, щоб помститися. Вирішив погратися, а вона тебе обіграла.

Микита плюхнувся в комп'ютерне крісло.

– Я вже сотні разів пошкодував, що зв'язався з нею. Думав, відволічуся від Даші, але не допомагає...