Читати книгу - "Академія на пагорбі: Едельвейс. Частина 1, Владі Вал"

Майже прозора ширяюча дошка миттєво підхопила її, і вона плавно понеслася назад у ніч.

Ширяючий артефакт був особливим. Його основою була стихія, і він набував форму, яка відповідала її магії. Щоб триматися на ньому, треба було вміти відділяти потік від власного резерву - інакше маг не відчував би жодної опори. Браслет на нозі активував зв’язок із артефактом і прикріплював магію до підошов, створюючи міцну підтримку.

Опанувати ширяючу дошку було непросто. Потрібно півроку, щоб навчитися правильно тримати баланс: ноги на ширині плечей, коліна трохи зігнуті, ведуча нога попереду, контроль швидкості й напрямку. Ще півроку - щоб звикнути до висоти, швидкості та опанувати маневри. До кінця другого року всі бойовики мали скласти іспит із польотів.

Едельвейс зробила це блискуче.

Магістр навіть пропонував їй брати участь у перегонах, а потім натякав на звання чемпіонки академії, а можливо, і всієї імперії. Але вона відмовилася. Для неї дошка не була засобом для слави. Вона була ковтком свободи.

Повітря.

Простір.

Небо.

Саме тут вона почувалася собою.

Але подібна свобода вимагала контролю. Особливо для неї.

Оволодівши кількома поривами вітру, Едельвейс плавно повернулася в кімнату, де на неї чекав посібник із побутової магії.