Читати книгу - "Бавдоліно"

Та ґенуезці задурно чорта лисого вам зроблять, казав Бавдоліно. Хто ж їм заплатив? Вони ж самі й заплатили — уже дали нам у позику тисячу Генуезьких сольдів і ще тисячу обіцяли на наступний рік. А як це — вулиці розташовані в оборонному порядку? Нехай пояснить тобі Еммануеле Тротті, це він вигадав, тож відповідай, Поліоркете[96] ти наш!

— Поліор - що?

— Не сіпайся, Бойді, хай говорить Тротті.

І Тротті — як і Оберто, він теж мав вигляд miles, тобто лицаря, шляхтича певного рангу — став розповідати:

— Місто повинне опиратися ворогові так, щоб той не перебрався через мури, але коли, на нещастя, мури будуть здолані, місто мусить далі чинити опір і переламати супротивникові хребет. Коли ворог, прорвавшись у місто, бачить перед собою плетиво вуличок, які ведуть у його глибину, ради на те нема: одні побіжать туди, інші — сюди, і через якийсь час усіх захисників переб'ють, як мишей. Коли ж, натомість, під мурами буде широка площа, ворог на якийсь час опиниться на відкритому місці, тоді з-за рогів вулиць і з вікон на нього посиплються стріли й каміння, і він зазнає значних втрат ще до того, як увійде в місто.

(Отож-бо, сумно вставив Никита, слухаючи цю історію, саме це мали б зробити і в Царгороді, а натомість дозволили, щоб під мурами виросло плетиво вуличок… Так, міг би відповісти йому Бавдоліно, але для цього потрібні справжні чоловіки з яйцями, як мої земляки, а не такі боягузи, як та ваша безхребетна імперська гвардія, — але зрештою змовчав, щоб не образити свого співрозмовника, а натомість мовив: цить, не перебивай Тротті і не заважай мені розповідати.)

Отож Тротті провадив далі:

— Якщо ж ворог перетне відкритий простір і заглибиться у вулиці, то вони не повинні бути прямими, мов під лінійку, навіть якщо хочеш наслідувати давніх римлян, які планували свої міста у вигляді решітки. Бо якщо вулиця пряма, ворог завжди знатиме, що його чекає попереду, тому вулиці повинні мати багато закрутів чи пак поворотів. Захисник чаїться за рогом, під землею і на дахах, і завжди знає, що робить ворог, бо з поблизького даху, який утворює кут з попереднім будинком, ворога помічає інший захисник і подає знак тим, хто ворога ще не бачить. Натомість ворог ніколи не знає, що його чекає, і це сповільнює його просування. Отже, будинки в добре спланованому місті повинні бути кривобокі, немов зуби старої жінки, і хоч виглядає це паскудно, насправді саме в цьому його перевага. І насамкінець потрібний ще несправжній потайний хід!

— Про це ти нам ще не розповідав, — перебив його Бойді.

— Звісно, що ні: мені тільки-но розтовкмачив це один ґенуезець, який почув про це від одного грека, бо була то ідея Белізарія, полководця імператора Юстиніана. Чого хоче обложник? Викопати підземні ходи, які приведуть його в глиб міста. А про що він мріє? Знайти вже готовий хід, про який не знають обложені. Тож ми й приготуємо йому такий потайний хід, і один його кінець буде в межах міських мурів, а той вхід, що поза мурами, буде схований між камінням і чагарниками, але не так добре, щоб раніше чи пізніше ворог його не знайшов. Другий кінець підземного ходу, який виходить у місто, має закінчуватися вузьким проходом, де може протиснутися тільки одна людина, або максимум двоє на раз, і він буде закритий решіткою, так що перший, хто сюди дістанеться, доповість, що з-за решітки видно площу, чи, скажімо, ріг якоїсь каплиці, підтвердивши, що тунель і справді провадить у місто. Але біля решітки весь час буде чатувати сторожа, тож коли вороги дістануться до цього кінця, їм доведеться виходити по одному, і так їх одного за одним відразу й положать…

— А вороги геть-чисто всі вахлаки, і тому знай виходитимуть собі, не помічаючи, що ті, що перед ними, падають нам у руки, як грушка в компот, — хихотів Бойді.

— А хто тобі сказав, що вороги не вахлаки? Не поспішай. Може, це ще варто ліпше обмислити, але ідея сама по собі непогана.

Бавдоліно відвів набік Ґіні, який був тепер купцем, а отже, певно, чоловіком розсудливим, що стоїть ногами на землі, не як ті лицарі, васали васалів, готові лізти на рожен, аби лиш здобути військову славу.

— Послухай мене, Ґінен, налий мені ще того вина і скажи мені дещо. Гадаю, ви мислите слушно: коли тут виросте місто, Барбаросса буде змушений взяти його в облогу, щоб не втратити обличчя, і таким чином ліга матиме досить часу, щоб ударити йому в спину, коли він виснажить свої сили під час облоги. Але хто зазнає шкоди від цієї витівки, то це мешканці міста. Хочеш, щоб я повірив, що наші люди покинуть місця, де вони якось жили, гірше чи ліпше, прийдуть сюди і дадуть себе вколошкати тільки тому, що хочуть справити втіху павійцям? І хочеш, щоб я повірив, що ґенуезці, які ламаного шеляга не дали б, щоб викупити власну матір у сарацинів, дають вам гроші й докладають зусиль лише для того, щоб збудувати місто, вигідне хіба лиш для Мілана?

— Бавдоліно, — сказав Ґіні, — справа тут набагато складніша. Дивись-но добре, де ми розташовані. — Він вмочив палець у вино і почав креслити по столі: — Оце Генуя, згода? А ось тут Тердона, далі Павія і ще далі — Мілан. Міста ці багаті, а Генуя ще й порт. Отже, Генуя мусить мати вільний шлях для торгівлі з ломбардськими містами, згоден? Шляхи проходять через долини річок Лемме, Орба, Борміда і Скрівія. Тобто маємо чотири річки — правда? — і всі вони сходяться більш-менш тут, на березі Танаро. І якщо збудувати міст на Танаро, то звідси відкривається шлях для торгівлі з маркою Монферрато і хтозна ще з якими далекими краями. Зрозуміло? Тож поки Генуя і Павія домовлялися між собою, їм було вигідно, щоб землі ці залишалися нічиїми, точніше, час від часу укладалися союзи, приміром з Ґаві або з Маренго, і все було гаразд… Але коли прийшов цей імператор, Павія з одного боку, а Монферрато — з другого стали на бік імперії, і Генуя виявилася заблокованою і справа, і зліва. А перейти на бік Фрідріха вона теж не може, інакше їй доведеться забути про свої оборудки з Міланом. Значить, їй треба задобрити