Читати книгу - "Архе"

Сидячи на лавці навпроти Друкарської Академії, він мружиться лагідному сонечку, що пробивається крізь голе гілля на його писок. Він прислухається, як топляться в щебеті горобці. Ще ніколи пташки не вар’ювали так рано — ледве березень, а з погодою робиться щось таке, від чого свербить верещати й кидатись на радощах під трамвай № 7.

Маестро до певної (для декого — лякаючої) міри є моржем. Надворі плюс три, а він сидить на вітрі у тонкій вітрянці й смугастій матросці і є собі, як кажуть, на приколі.

Поруч, на лавці, лежить валіза з двома блискучими замками. Всередині є капа ґобелен з вигаптуваним оленем біля годівниці — нею маестро накривається, коли ночує влітку десь на будові чи в парку. Крім капи, у валізі лежать ліхтарик і порепаний негодою ґросбух. На обкладинці тушшю написано:

А.М. Давихам. Неопубл Вулицею проїжджає деренчливий, гуркотливий і шалено радісний трамвай. Маестро проводить його втихомиреним поглядом бодгісатви, дістає з кишені пачку папірос «Екс прес 22», ударом пальця по денці вилуджує одну, витрушує Nothing’s gonna change the world Marilyn Manson трохи тютюну, вставляє між губ і закурює. На Ратуші б’є восьму. — Із самого ранку над Гаваною стояло чисте небо, і ніщо не могло зіпсувати рибалки, — каже маестро й випускає дим.

Поруч, у вікнах пожежної частини божевільно яскраво блищить вранішнє сонце. За спиною наголошує на глибині неба телебашта Високого Замку. У затінку, схожа на результат трильйона чаклувань, лежить купа талого снігу.

Маестро відчуває: його очікують великі справи. Він такий дужий, що, варто напружитись, і букви довкола нього вилягають у курсиві, наче польова трава.

Подумки він перебирає знайомих, з якими можна було б влаштувати щось шалене. 1 і 4 Можна трохи зависнути в панків з ізоляторного заводу.

Вони чуваки добрі — завжди п’яні. Останній раз, коли маестро зависав там, панки привезли каністру вина. Всі дуже гарно впилися, по чому маестро невблаганно заволодів їхніми невинними умами.

Спершу він, мовби знічев’я, став забавлятися кухонним ножем. Потім, поміж іншим, запропонував бажаючим випробувати твердість власних яєць і відтяти собі по пальцю, відрізане ж підсмажити на шкварках і з’їсти.

Панки тоді переживали період духовного занепаду, і маестрові легко вдалося влити в них свіжі ідеї. Закінчилося все дружньою різаниною, яку маестрові таки вдалося спровокувати, запропонувавши під звуки «Ґражданской оборони» забавитись у п’яних бандюків.

Сам маестро в той вечір вкоротив собі мізинця. Він укинув вичавлений обрубок у склянку з горілкою і назвав коктейль «Кровавой мєрой». 3 і 3 Так взагалі, то з дорослішанням (якщо в його випадку про таке говорять) маестро дедалі дужче тяжів до непатен тованого каліцтва. Періоди гострого усвідомлення людської природи він гасив косметичними ампутаціями — як правило, на ногах.

Маестро рубав собі пальці.

Все почалося з відмазки до армії. Серед сотень інших можливостей дезертирування йому найбільше сподобалась ідея членоушкодження. Член він, звичайно, пошкодував, зате приділив неабияку увагу спершу мізинцеві, а потім безімен ному пальцеві лівої ноги.

Увагу такого ґатунку маестро називав остаточною.

Якби комусь випала нагода помилуватися його ступнями без шкарпеток (твердих від вічно засихаючої крові), то відчув би певну ніяковість. А згадувати те буре місиво пеньків від нерівно відрубаних кісток і при цьому робити суботній педикюр — це вже з розваг для багатих.

Останній етап тверезості (а заразом — і тілоушкодження) мав місце саме під час забав із панками з ізоляторного. В маестро й досі на пальці намотана сіра, місцями бура пов’язка з несвіжих бинтів.

Щось таке по хамськи модне — забинтоване місце ампутації.

Після останнього сеансу хірургії маестро визнав, що панки з ізоляторного виявилися не найкращою глиною для імпровізацій. Шкода. Можна було б бавитись не наба витись: в аварію з ампутацією, в хірурга п’яничку, в ампу тацію навпомацки і т. д.

Він озирається по боках. Порожньо. Трохи кривлячись, починає розмотувати бинт. Оберт за обертом маестро звільняє безіменний палець від закривавленого кожушка, а вітер підхоплює кінець пов’язки в повітря.

Вітер. Тріпотіння.

Він смикає, відриває від почорнілого, тхнучого йодом пенька останні нитки бинта і кидає за вітром.

Вітер несе бинт за обрій.

Хвилину він розглядає рану і намагається поворушити залишковим півторафаланговим відростком.

Він посміхається. 1 і 4 — Можна підканати до кетамінів, — каже маестро вголос, і голуб коло його ніг зблискує оком. Маестро підморгує птахові. Голуб не спускає уважного погляду з маестрових окулярів.

Кетамінами маестро зве торчків з вулиці Вірменської — Шульца Чорного, Вано Ромашона та інших йобнутих[25], яких у Шульца на хаті ніколи не бракувало. Кетаміни проводять час у двох станах: випадають на кетаміновий марамул або торочать про кетамінові марамули на терпугах. Потім знову ґедзаються і від’їжджають на чергові сорок п’ять хвилин — урок хімії для немовлят. З кетамінами могло бути цікаво день… ну, два. Потім їхні постійні обсмоктування тем про структуру всесвіту і щогодинне бажання «вмазатися» починають діставати.

Нє, з кетамінами революції не зробиш. 5 і 2 Серед запасних варіантів числиться кавалєрка по Копт ській, де мешкає троє: Толік піротехнік (бляхар відромаґ нат), його малолітня (цікаво — малололітня чи малолітня a.k.a. частково весняна?) коханка Люся і дід марксист, колишній ракетник баліст.

Найбільший інтерес викликав саме дід діалектик. Старий алкаш був паралізований — цілими днями сидів у кріслі й невідривно дивився на запалений газ на кухні. Цю тисячо літню йоґічну практику він випадково відкрив для себе пару років тому, як і більшість видатних відкриттів — з бодуна.

Практика так захопила пенсіонера, що з кожним днем він присвячував їй усе більше уваги, відволікаючись тільки на бух. З усієї братії старий йоґін визнавав хіба одного маестра.

Баліст називав маестро Пєтьою.

— Ти панімаєш, Пєтя, — заводив він, поки маестро розливав по склянках. — Я сіжу і сматрю. На агонь. І агонь как би єсть, а меня как би нєт. Панімаєш, да? Пустата адна! І так харашо мнє, Пєтя, так харашо…

— Канешна, Федорович. От уявіть, шо я — це агонь, а Вас на самом ділі нема.

— Правільно! Нєма мєня, Пєтя. Ніхуя нєма. — І я кажу, шо немає. Тільки от шо тагда єсть, Федорович?

От комунізм — єсьть він чи нема?

Але дід відчував якусь лукавинку і відкриватися не поспішав.

— На етот вопрос ми отвєтім з позіцій марксізма лєні нізма, — по чому негайно вихиляв. І от