BooksUkraine.com » Фантастика » Колиска на орбіті 📚 - Українською

Читати книгу - "Колиска на орбіті"

139
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Колиска на орбіті" автора Айзек Азімов. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 69
Перейти на сторінку:
реквізит здавалися божевільним витвором розбурханого мислення глядачів. Інколи на небі одночасно сяяли три місяці, причому всі в різних фазах. Траплялося й так, що на одній половині екрана падав сніг, а на другій світило сонце й зеленіли пальми.

Та згодом Вистава вдосконалилась, герої виросли до нормальних розмірів, не розгубивши при цьому рук і ніг, стали особистостями, перетворились на повноцінних живих істот. І якщо раніше декорації та реквізит були наслідком розпачливих спроб дев’яти різних людей будь-чим заповнити порожній екран, то тепер вони навчилися домагатись єдності стилю дії.

З часом люди почали розігрувати Виставу так, що дія відбувалась спокійно, без зривів, хоча ніхто з них ніколи не міг передбачити, що станеться наступної миті.

Саме це й робило Виставу такою захоплюючою. Той чи інший герой якимось несподіваним вчинком або фразою надавав дії нового спрямування, і людям — творцям та керівникам інших героїв — доводилося нашвидку вигадувати для них новий текст, що відповідав би раптовим змінам сюжету, перебудовувати їхню поведінку.

Це перетворилось певною мірою на суперництво інтелектів: кожен учасник гри намагався висунути свого героя на перший план, або, навпаки, примушував його відійти, щоб уникнути небезпеки. Вистава нагадувала тепер нескінченну партію в шахи, де в кожного гравця було вісім супротивників.

І ніхто, звичайно, не знав, де чий герой. Завдяки цьому не згасав інтерес до гри, це викликало безліч жартів і дотепів, і взагалі було на користь, бо призначення Вистави саме в тому й полягало, щоб відвернути думки її учасників від повсякденної роботи.

Щовечора після обіду дев’ятеро людей збирались у спеціально обладнаній залі: екран оживав і дев’ять героїв — Безпорадна Сирітка, Вусатий Злодій, Звичайний Юнак, Чарівна Бестія, Інопланетне Чудовисько та інші — починали грати свої ролі й кидати репліки.

Їх було дев’ять — дев’ять чоловіків і жінок, дев’ять героїв.

Та зараз лишилося тільки вісім, бо Генрі Гріфіс впав мертвий на свій стіл у лабораторії, стискаючи в руці записника.

А у Виставі, відповідно, зникне один герой — герой, що повністю залежав від мислення людини, якої вже не було серед живих.

Цікаво, подумав Лодж, котра з дійових осіб зникне? Звісно, не Безпорадна Сирітка — образ, що не мав нічого спільного з особистістю Генрі. Можливо, нею виявиться Звичайний Юнак чи Бідний Філософ, а може, й Сільський Дженджик.

Хвилиночку, зупинив себе Лодж. Тільки не Сільський Дженджик. Адже Сільський Дженджик — я сам.

Він сидів, мляво розмірковуючи про те, де чий герой. Цілком імовірно, що Чарівну Бестію вигадала Сью Лоуренс — важко уявити собі протилежніші натури. Він згадав, як колись насмішкувато натякнув їй про це, а вона кілька днів по тому обходилася з ним дуже холодно.

Форестер запевняє, що Виставу не можна переривати, і мабуть-таки його правда. Скоріше за все вони пристосуються. Боже милий, їм уже час навчитися пристосовуватись до будь-яких несподіванок, щовечора стільки місяців підряд розігруючи Виставу.

Та й сама Вистава нагадує ярмарковий балаган. Блазнювання задля блазнювання. Дія навіть не епізодична, бо ще не вдалося завершити жоден епізод. Тільки-но почнуть розігрувати якусь ситуацію, хто-небудь неодмінно викидає коника і ледь-ледь намічена сюжетна лінія обривається, а дія котиться казна-куди в непередбаченому напрямі.

За таких обставин, подумав він, зникнення одного героя не повинно спантеличити нікого.

Він підвівся з-за столу, підійшов до великого вікна й кинув погляд на позбавлений рослинності похмурий ландшафт. Внизу, на чорній поверхні астероїда, в світлі зірок блищали куполи лабораторій. На півночі, над зубчастим небокраєм почало благословлятися на світ, незабаром маленьке, мов наручний годинник, сонце зійде з-за обрію й пошле своє тьмяне світло на цей жалюгідний уламок скелі. Дивлячись, як розвидняється, він згадував Землю, де світанок знаменував початок дня, а захід сонця — його кінець. Тут, на астероїді, панував повний хаос: тривалість днів і ночей постійно змінювалась, вони цілковито не годилися для відрахунку часу. Ранок і вечір визначалися за годинником, незалежно від положення сонця, часом бувало так, що люди спали тоді, коли воно сяяло високо в небі.

Все було б інакше, якби нас залишили на Землі, де ми спілкувалися б з товариством, як усі нормальні люди. Ми не вдавалися б до самокатування, а комплекс вини у нас загасило б спілкування з іншими людьми.

Та контакти з тими, хто непричетний до цієї роботи, неминуче викликали б пересуди, зайві балачки, а в таких справах це неприпустимо.

Якби населення Землі довідалось, що вони створюють, чи, точніше, намагаються створити, здійнявся б такий галас, що, певно, довелося б відмовитись від задуму.

Навіть тут, подумав він, навіть тут декого пригнічують сумніви й жах.

Людина повинна ходити на двох ногах, мати дві руки, двоє очей, двоє вух, один ніс, один рот, не бути надміру волохатою. Вона повинна саме ходити, а не стрибати, повзати чи плазувати.

Спотворення людської зовнішності, стверджують вони, це знущання з людської гідності: Людина заміряється на те, чого вона зробити неспроможна.

У двері постукали. Лодж обернувся.

— Прошу, — сказав він.

Двері прочинились і на порозі з’явилась доктор Сьюзен Лоуренс, флегматична, безбарвна, погано вдягнена жінка з квадратним обличчям, що свідчило про вольовий характер і впертість.

Вона побачила його не відразу, і, стоячи на порозі, покрутила головою, намагаючись знайти його в напівтемряві кімнати.

— Я тут, Сью, — обізвався він.

Вона причинила двері, перетнула кімнату і, ставши поряд з ним, мовчки втупилась у вікно.

Нарешті заговорила.

— Він не був хворий, Бейярде. Ніяких ознак хвороби. Хотіла б я знати…

Вона замовкла, і Лодж майже фізично відчув, наскільки похмурі її думки.

— Кепсько, — сказала вона, — коли вони гинуть від точно діагностованої хвороби. Та все ж не так гірко втрачати людей після того, як зробиш усе можливе, щоб урятувати їх. Але Генрі годі було допомогти. Він помер раптово. Він помер ще до того, як упав на стіл.

— Ви обстежили його?

Вона кивнула головою.

— Я помістила його в аналізатор. Результати записані на трьох бобінах. Я передивлюсь їх… пізніше. Але можу заприсягнути, він був цілком здоровий.

Сью стисла його руку своїми коротенькими пальцями.

— Він не хотів більше жити, — промовила вона. — Його охопив жах. Йому здалося, що він стоїть на порозі якогось жахливого відкриття і злякався цього.

— Ми повинні все з’ясувати, Сью.

— Навіщо? — запитала вона. — Для того, щоб навчитися створювати людей, які зможуть жити на планетах, де умови виключають існування Людини в її звичайному вигляді? Щоб навчитися вкладати мозок і душу Людини в тіло чудовиська, котре зненавидить самого себе?..

— Воно не буде ненавидіти себе, —

1 ... 47 48 49 ... 69
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колиска на орбіті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Колиска на орбіті"