Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"

В оприлюдненому в квітні маніфесті Музкому — Інструкції — попередня «благородна» риторика змінилася на чиновничий циркулярний стиль, що вказувало на офіційний бік документів і схвалення запланованих проектів владою. Права діючої ланки музичного керівництва окреслювалися вже в першій директиві: «Музком відає всім, що торкається музичної освіти і музичного виховання у місті й повіті» [7]. Наступним пунктом роз'яснювалася структура системи музичного виховання, яку планувалося втілити в межах Єлисаветградського повіту. Її побудова використовувала доцентрову лінію — від «музичного осередку» в народній школі села, селища до повітового керівництва. На місцевих учителів покладалася місія навчання школярів та хору нотній грамоті, за що, відповідно до штатного розкладу, їм призначалися грошові оклади, а школа отримувала у власне розпорядження інструмент — фортепіано. Всі бажаючі взяти на себе керівництво музичним вихованням у музичному осередку запрошувалися на інструкторські курси.

Для реалізації мети загального музичного виховання в більших містах — Бобринці, Рівному, Ольвіополі, Новомиргороді, Новоукраїнці, Вознесенську, Глодосах, Новоархангельську, Устинівці — планувалося відкриття «музичних районних шкіл», призначалися завідувачі, яким доручалося викладання п'яти предметів: співу по нотах (сольфеджіо), елементарної теорії, ритмічної гімнастики Далькроза, активного слухання, хорового співу. Для підготовки керівних кадрів засновувались інструкторські курси і народна консерваторія.

Незважаючи на прогресивні наміри Музкому з реформування мистецької освіти Єлисаветградщини, пункти вищеозначеної Інструкції були втілені у життя тільки від початку 1960-х рр., після відкриття в Кіровограді першого спеціалізованого музичного закладу — музичного училища.

У регулюванні музично-педагогічних процесів Музком рухався згідно з загальними постановами радянської влади про реєстрацію музикантів, про наявність інструментів і нотного матеріалу: «Музком пропонує музичним професійним спілкам і культурно-просвітницьким організаціям надати точні дані про присутніх у повіті музикантів-викладачів (піаністів, скрипалів та ін.), оркестрових музикантів» [7]. Відомості пропонувалося подавати у вигляді анкетного листка. Тобто головні завдання — перепис і реєстрація музичного персоналу та інструментарію — велися бездоганно.

Вагомості діяльності Музкомітету додавала доволі значна матеріально-технічна база. У його розпорядженні були кабінети другого поверху і концертна зала Єлисаветградської жіночої гімназії (з двома концертними роялями) по вул. Петрівській, зала Народного будинку ім. В.І. Леніна по вул. Двірцевій із одним концертним роялем (колишнього Громадського зібрання).

Організаційна робота велася щоденно від 10-11 до 16-17 год. без урахування репетицій і концертів. Подібна ситуація дала привід К. Шимановському скаржитися друзям на величезну зайнятість і неможливість відмовитися від активного графіку роботи через добру матеріальну винагороду, так потрібну його родині [17, с. 68].

Перші чотири концерти Музкому локального порядку відбулися вже на початку квітня[8]. За тиждень, 13 квітня, новостворена структура організувала дві масштабні акції. Перша проходила під патронатом Комісаріату радянської пропаганди й підпорядковувалась агітаційно-політичній меті.До концертної програми мітингу увійшли: Увертюра до опери «Руслан і Людмила» М. Глінки, «У церкві» П. Чайковського, «Марсельєза» у виконанні симфонічного оркестру п/к А. Лип'янського; романси П. Чайковського у виконанні Я. Зав'ялова; Романс І.С. Свендсена у виконанні Б. Гайсинського.

Масові заходи власне Музкому відбувались у приміщенні Народного будинку ім. В.І. Леніна і рекламувалися як «симфонічні», бо головний акцент музикування було покладено саме на симфонічну музику. В першому симфонічному концерті (13 квітня) брали участь співачка Л. Балановська, скрипаль Б. Гайсинський, піаністи К. Шимановський і Г. Нейгауз. Квитки, що розповсюджувалися через профкоми спілок і трудових колективів, сприяли формуванню нової аудиторії, в якій домінуючим елементом виступали робітники та червоноармійці. У вступному слові тов. Гайсинського публіці повідомлялося про завдання в напрямку «ознайомлення широких пролетарських мас із музичним мистецтвом». Промовець розповідав про можливі «горизонти, що їх розкриває радянська влада для пролетаріату» («ми поспішаємо прилучити вас, товариші, до культури і мистецтва, ми спішимо розгорнути перед вами всю красу мистецтва і тим самим показати те, що ретельно приховували від вас панівні паразитуючі елементи» [19]), розповідав також про композиторів, зміст творів. Серед виконаних творів були увертюри до опер «Весілля Фіґаро» В.А. Моцарта, «Руслан і Людмила» М. Глінки, Соната № 23 «Appassionata» Л. Бетховена та ін.

Таким чином, до контексту музичного життя додався новий вид музикування, народжений добою радянської влади — концерт-мітинг. Характерна для нього форма масштабного дійства поєднувала в собі виступ ораторів, фактор масової участі у виконанні політичних пісень «Марсельєзи» або «Інтернаціоналу» та виступ академічних музикантів. Зокрема, 20 липня Відділ радянської пропаганди задіяв для свого заходу залу заводу Ельворті (за участю В. Дешевова, О. Урбан-Волковицької, Л. Княжич, К. Борщ-Бургіної, оркестру п/к А. Лип'янського) і одночасно залу Народного будинку ім. В. Леніна (брали участь Л. Балановська, Я. Зав'ялов, Г. Нейгауз, А. Гарін, К. Шимановський, оркестр) [25, с. 232].

Особливо активно впроваджувались інноваційні елементи мистецької роботи в заходах для молодшого покоління. Дитяча аудиторія була благодатним ґрунтом для виховання сталої позиції зміненого класового суспільства. Зокрема, в недільний день 6 липня музиканти міста згуртувалися для участі в культурно-мистецьких заходах дитячого свята, яке організовував підвідділ дошкільного виховання на восьми майданчиках міста.

Програма музично-театральних розваг включала фрагмент опери — перший акт «Євгенія Онєгіна» чи то другий акт «Пікової дами» П. Чайковського, або пролог «Демона» Ант. Рубінштейна; постановку водевілю — українського В. Дмитренка «Кум-мірошник» та російського «Пропозиція» А. Чехова; романси «Ванька-Танька» [ймовірно, О. Даргомижського — М. Д.], інсценізацію «Серенади» Г. Брага, балети «Сажотрус» і «Бабки», українські пісні й танці тощо [18].

З метою більш активного прилучення робітників до музичної культури в травні Музком розширив жанрові межі своєї роботи, впровадивши концерти камерно-інструментальної музики за участю солістів, Радянських квартету і тріо (до складу увійшли Г. Нейгауз (рояль), А. Лип'янський (скрипка), С. Шапіро (віолончель)). Г.Г. Нейгауз підкреслював: «Спочатку діяльність наша була непевно-невизначеною, занадто